Розмови про Луганщину і не тільки. Головні цитати 2024 року
Кожна розмова – це відбиток часу, кожне слово – частинка історії. Цей рік подарував нам багато щирих, емоційних і несподіваних інтерв’ю з тими, хто змінює світ навколо нас. І якщо ви щось пропустили, саме тепер час усе надолужити!
«Ми не один народ, перевиховати цих людей не вийде» – генерал-майор СБУ Юлія Лапутіна про нових російських луганців
Із генерал-майором СБУ Юлією Лапутіною ми говорили про виклики, що постануть перед Україною після звільнення тимчасово окупованих територій.
«Як експертка з безпеки й інформаційних війн, можу сказати: перевиховати цих людей (росіян, що переїхали на ТОТ. – «ФС») не вийде, як і їхніх дітей. Вони від народження мають абсолютно інші цінності. Потрібно розбити цей російський наратив про те, що ми один народ. Ми різні, і їх перевиховувати ми не будемо».
«Я вважаю, що маю бути міністеркою інформаційної політики» – стендаперка Вєста Гунченко
Зі стендаперкою Вєстою Гунченко ми несподівано говорили про досвід документування воєнних злочинів на Донбасі, пропаганду та те, чому наше суспільство заслуговує на президента Зеленського. І трохи про стендап, звичайно, – для чого Вєста жартує і як міняються люди після її виступів. А ще – про те, що вона би викреслила із нашого всесвіту, якби так було можна.
«Насправді я вважаю, що Росія як країна, як ідея та державне об’єднання має зникнути. Це країна – експортер корупції, вона паразитарна у своїй основі. Усе, що вважає себе Росією і все, що вважає себе росіянами, – повинно зникнути».
«І чого ви ще живі?!» Актив, який відбирав продукти, розумів, що прирікає людей на смерть». Історик Геннадій Єфіменко про Голодомор
Із істориком Геннадієм Єфіменком ми говорили про міф, ніби Луганщини не торкнувся Голодомор. Говорили про принципову різницю між голодом 1932 та голодом 1933 років, про те, для чого і як більшовики штучно доводили до голодної смерті мільйони людей. А також про те, які наслідки цей голод мав для України.
«Спираючись на дані перепису населення 1937 та 1939 років, ми бачимо колосальні людські втрати у північних районах області. Але якоїсь кардинальної зміни у національному, етнічному складі населення (а ці дані є лише за переписом 1939 р.), не фіксується. Так, після Голодомору радянська влада справді організувала переселення. Спочатку це були переселенці з Росії. Але більшість із російських переселенців, до 80 відсотків утекло вже в 1934 році».
Управління Сіверськодонецьком як технологічний стартап: інноваційний підхід новопризначеного керівника військової адміністрації Олексія Харченка
«Фарватер.Схід» одним із перших узяв інтерв’ю у нового очільника Сіверськодонецької міської військової адміністрації Олексія Харченка. Керівник розповів свій досвід та підходи до управління громадою під час війни, як він погодився очолити адміністрацію і чому готовий братися за нові проекти. Також він поділився спогадами про службу на Луганщині і як бував до війни у місті, громадою якого зараз керує.
«Мені було б дуже приємно і це дуже б мене надихало, якщо я б мав позитивний відгук людей у відповідь на мої ініціативи. Я дуже сподіваюсь на підтримку людей. При цьому конструктивна критика також цілком приймається».
«Європейський фундамент Донбасу». Ганна Низькодубова про те, хто насправді індустріалізував Луганщину
В інтерв’ю з Ганною Низькодубовою, авторкою книги «Європейське обличчя Луганщини», ми обговорювали європейський вплив на індустріалізацію Донбасу. Ганна розповіла, як європейські інженери та підприємці допомогли перетворити Донбас на індустріальний центр, впроваджуючи нові технології та соціальні стандарти.
«Радянська влада прагнула монополізувати всю історію регіону, представити її так, ніби тільки радянський уряд сприяв прогресу. Європейські інженери, підприємці, науковці, які приїздили в регіон та робили вагомий внесок у його розвиток, не вписувалися в той радянський наратив, де іноземці мали бути представлені переважно як вороги чи експлуататори».
«Бережу квиток додому». Музикант Сергій Летучий про сольний альбом із присмаком інді та Луганщини
Із Сергієм Летучим, відомим на Луганщині музикантом, ми говорили про його перший сольний альбом «Повернемось додому» і десятирічний шлях до нього. Альбом, що поєднує акустик-поп та інді, – про Луганщину і життя переселенця. Музикант досі зберігає квиток додому, придбаний ще до початку війни і сподівається використати його після перемоги.
«Я спеціально не поставив наприкінці назви синглу та альбому «Повернемось додому» пунктуаційних знаків. Бо у фразі «повернемось додому» кожен сам повинен зробити свій вибір: поставити там знак питання чи оклику, крапку чи три крапки…»
«Зміна дати заснування Луганська була би популярним рішенням». Історикиня Наталя Каплун про українське минуле міста і імперські наративи
Тема розмови з Наталею Каплун, дослідницею історії Луганщини, – дата заснування Луганська. Традиційно роком заснування вважається 1795-й, коли було засновано Луганський ливарний завод за указом імператриці Єкатерини II. Наталя вважає цю дату частиною імперського наративу і зауважує, що на території сучасного Луганська існували українські козацькі поселення. Дослідниця пропонує ініціювати обговорення цієї теми серед істориків та громади і проводити нові дослідження для перегляду офіційної дати заснування міста.
«Історія Луганська від ливарного заводу – це лише частина загальної картини, але не вся… Як можна бачити історію Луганська від ливарного заводу, але не бачити її від Вергунки та Кам’яного Броду?»
«Отримати відшкодування за зруйноване житло реально, але не без труднощів» – адвокат Євген Чекарьов
Адвокат Євген Чекарьов, що очолює Громадський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян, розповів, як зараз одержати компенсацію за зруйноване чи пошкоджене житло та із якими труднощами стикаються люди.
«Це велика проблема для мільйонів українців, які мають житло на ТОТ. Вони фактично не можуть ним користуватися, але й не мають змоги отримати компенсацію за своє майно. З юридичної точки зору, ці території вважаються тимчасово окупованими, але деякі з них перебувають під окупацією вже більше 10 років. І за цей час держава так і не вжила ефективних заходів для компенсації вартості майна, яке не зруйноване, але лишилось на цих територіях».
«Про загрозу у 2014-му мене попередив офіцер міліції». Культуртрегер Ярослав Мінкін про СТАН та пострадянську деколонізацію
Інтерв’ю з Ярославом Мінкіним, громадським активістом і культурним діячем, – про андерграундну культуру Луганська, про те, як література йде поруч із політикою, про участь у революціях і ментальну деокупацію.
«Я точно знав, що я і усі мої друзі проти Януковича, проти клептократичної місцевої еліти, проти усіх цих пострадянських конвульсій та усього, що було пов’язано з російським імперіалізмом. Тобто тоді для мене визначальним фактором було не з ким, а проти кого і чого».
Робінзони північної Луганщини. Чим цікава «Слобожанська історія» Максима Віхрова
Максим Віхров, відомий публіцист і колишній головний редактор «Українського тижня», розповідає про свою книгу «Слобожанська історія» – особисту, але водночас універсальну історію життя кількох поколінь однієї української родини на півночі Луганщини. Автор поділився процесом створення родинної хроніки, що базується на усних переказах, архівних документах та історичних подіях. Це – про важливість збереження сімейної пам’яті та культурної спадщини Слобожанщини.
«Описані у книзі перипетії ХХ століття певною мірою перетинаються з тими викликами, які є перед нами зараз. Але інтерпретація залежить від нас. «Слобожанська історія» може бути прочитана як оповідь про труднощі і страждання людей, що опинились у вирі історичних подій. Але так само її можна прочитати як розповідь про силу, про волю до життя, врешті – про стійкість простих, звичайних людей. Вона непомітна, проте відіграє величезну роль – і тоді, і зараз».
«Українці писатимуть військову психологію для світу». Андрій Омельченко про психологів у тилу та на передовій
Засновник Центру «Атлант» Андрій Омельченко розповідає про досвід роботи з військовими з 2014 року та специфіку психологічної допомоги в умовах війни. Він каже про важливість довіри до фахівців з військовим досвідом.
«Ще під час АТО я колись казав, що українські фахівці будуть писати нову військову психологію для світу. Так воно і є. Масштаби війни призвели до того, що в нас тепер набагато більше практичного досвіду».
«Ветеран повертається додому. А коли у нього немає дому?» Анатолій Гацько про ветеранів – внутрішньо переміщених осіб з Луганщини
З Анатолієм Гацьком, ветераном та очільником громадської організації ветеранів, говорили про труднощі, з якими стикаються ветерани війни з Луганщини, що стали внутрішньо переміщеними особами. Тут і проблеми, пов’язані з відсутністю житла, медичної допомоги та реабілітації для демобілізованих бійців. Співрозмовник підкреслив важливість змін у законодавстві та роль ветеранських організацій у допомозі побратимам у складних життєвих ситуаціях.
«Я часто буваю на різних заходах, присвячених реінтеграції ветеранів у мирне життя. Усі вони починаються однаково, зі слів: «демобілізований ветеран повертається додому…» Але наші проблеми починаються значно раніше – у нас немає дому. Нам нема, де жити, в переважній більшості ми не маємо, куди повертатися».
«Я бачила Маріуполь однією з останніх іноземних науковців». Розмова з дослідницею із Глазго Ханою Йоштіцовою
Хана Йоштіцова, дослідниця з Великої Британії, вперше приїхала на Донбас у 2018 році, щоб вивчати соціальні та культурні процеси на сході України. Після кількох поїздок у зону АТО й на підконтрольні Україні території, вона написала книгу «Маріуполь 2013-2022. Історії мобілізації та спротиву». У 2022 році вона повернулася як волонтерка, аби допомогти евакуювати людей із Донбасу.
«Я бачила на власні очі безліч російськомовних воїнів – патріотів України. Майже усі, з ким я стикалася протягом моєї подорожі, вільно володіють і використовують обидві мови. І це не стосується тільки Луганщини чи Донеччини. У Києві та Чернігові я чула багато російської мови навкруги і не побачила жодної дискримінації за мовною ознакою».
«Не вистачить життя, щоб зафіксувати всі злочини росіян в Україні». Андрій Косило про проект «Соняшники»
Андрій Косило, член правління Фонду «Соняшники», розповів про міжнародний проєкт, що займається збором свідчень щодо злочинів, скоєних Росією в Україні з початку повномасштабного вторгнення. Зібрана інформація створює архів, який буде передано міжнародним трибуналам для розслідування.
«Можливо, навіть не вистачить нашого життя, щоб зафіксувати всі злочини росіян в Україні. Це десятки років. Адже, наприклад, злочини Холокосту, Голодомору, етнічних конфліктів початку XX століття досліджуються та розслідуються досі. Тим більше, шо війна ще продовжується, породжуючи тисячі жертв серед мирного населення».
Світлана Талан: Я повинна написати про все, що побачила під час оборони Сєвєродонецька
Письменниця Світлана Талан розповіла про свій новий проєкт – документальний літопис опору мешканців Луганщини під час повномасштабного вторгнення. Особисті свідчення та історії людей стають основою її книг. Письменниця розповіла про евакуацію з рідного міста та травмуючий досвід війни.
«Часто справжніх героїв змушує приховувати свої обличчя страх за літніх батьків та родичів на тимчасово окупованій території. Та є й трагічні історії, коли рідні люди стають по різні боки барикад. Реальні історії життя, перед якими блідніють сюжети «Тихого Дону».
«Якщо ти чуєш вибухи, значить, ти живий». Харків’янка Марина Ковтун про війну і нове життя на Вінничині
Марина Ковтун, переселенка з Харкова, розповіла про випробування, які вона та її родина пережили через повномасштабну війну. Після початку вторгнення родина евакуювалась до Вінниччини, де вони почали нове життя. Разом з мамою вони знайшли улюблене заняття – в’язання патріотичних іграшок, які вони продають, щоб підтримати ЗСУ. Вона також волонтерить у гуманітарному штабі, допомагаючи людям. Мати з бабусею хочуть залишитись на Вінниччині, а Марина планує повернутися до Харкова після перемоги.
«Ми почали розуміти, що війна не закінчиться так швидко, як усі спочатку думали. Було дуже страшно залишатись й у нас виникли певні обставини… Тому ми вирішили виїжджати з Харкова. Зібрали усе своє життя у три валізи і поїхали».
Замість рутини в ресторані – садиба авторських сирів. Марина Блонська про гурманів, імена для кіз та Сирну книгу
Подружжя з Луганська переїхало під Миргород на Полтавщині і створило козину ферму. Чоловік Марини, Олександр Блонський відмовився від пропозиції їхати кухарем до Китаю та від роботи шеф-кухарем у ресторані, аби створювати крафтові сири. «Садиба родини Блонських» – не просто ферма з сироварнею, тут приймають відвідувачів і проводять дегустації.
«Вибухи чути, і тварини реагують на це – сіпаються, стресують. Як я завжди кажу, козочки не розкажуть, але вони, як і всі, переживають стрес».
«Найменш ідеологізоване свято зробило найбільше для перетворення дітей на радянських людей» – історикиня Нана Гогохія про Новий рік тоді і зараз
Дід Мороз – радянський чи дореволюційний? Коли з’явилася Снігурка і якою вона була спочатку? Чому при Сталіні на ялинку не вішали вождів і навіщо окупанти везуть на Луганщину Киш Бабая? Про все це говоримо з історикинею Наною Гогохія, доценткою ЛНУ ім. Тараса Шевченка. Вона вивчає, як у СРСР працювали з дітьми, і ділиться з читачами «Фарватер.Схід» новорічними спостереженнями.
«Багато прикрас для ялинки несли дуже чітке ідеологічне або мілітарне навантаження. Тут були червоноармійці обов’язково, будьонівці. Була дуже популярна фігура прикордонника Карацупи з його собакою Інгусом. Потім різні дирижаблі, літачки, просто радянська символіка – серп і молот. Спочатку були кульки з портретами вождів, але вони чомусь не прижилися. Одна з версій, яку я зустрічала (вона ніби навіть смішна), що все-таки владі не подобалася ідея «вішати вождів на деревах».