Луганчани на службі ворога. Топ-5 відомих російських воєначальників родом з Луганщини
Російські воєначальники з Луганщини. Ми знайшли цілу низку уродженців регіону, які відіграють не останню роль у військовій машині Кремля. Про масштаби їх діяльності ви навіть не підозрювали. Хто з луганчан опинився на «темній стороні», – досліджував «Фарватер.Схід».
Коли кажуть про представників російського генералітету, дотичних до Луганщини, згадують стахановське дитинство колишнього міністра оборони РФ Сєргєя Шойгу. (Якщо ви раптом здивовані, дочитайте до кінця). Та він не єдиний серед військових топів РФ, хто має стосунок до Луганської області. У Луганську, Алчевську, Стаханові, Ровеньках народилися представники командування ГРУ, ФСБ, ЗС РФ та навіть Повітряно-космічних сил держави-агресора. Пропонуємо познайомитися з цими воєнними злочинцями ближче.
Генерал-полковник Сєргєй Владіміровіч Дронов
Командувач військово-повітряних сил РФ – заступник командувача повітряно – космічних сил агресора у 2019-2024 генерал-полковник Сєргєй Владіміровіч Дронов народився у 1962 році в Ровеньківському районі тоді ще Ворошиловградської області.
Запаморочлива військова кар’єра Дронова розпочалася у Єйському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків імені В.М.Комарова. Під час навчання 20-річний Сергій Дронов отримав орден Червоного прапору (таке ставалося вкрай рідко). У двигун його тренувального реактивного L-29 над населеним пунктом потрапив птах, курсант-другокурсник Дронов замість катапультуватися увів літак і посадив із прибраними шасі на поле.
Воював в Афганістані та у двох чеченських війнах. У 2015 році «відзначився» командуванням авіаційним угрупованням російських військ у Сирії. З самого початку повномасштабного вторгнення до України і аж до середини 2024 року керував повітряними операціями на території нашої держави. У червні 2023-го Путін присвоїв йому звання генерал-полковника.
Знаходиться під санкціями провідних держав світу в компанії матері покійного власника ПВК «Вагнер» Євгєнія Прігожина та екс-очільника повітряно-космічних сил РФ Сєргєя Суровікіна.
Генерал-полковник Алєксандр Владіміровіч Романчук
Командувач окупаційними військами РФ на запорізькому напрямку Алєксандр Владіміровіч Романчук з’явився на світ у Луганську в 1959 році. Начальник військового науково-учбового центру сухопутних військ.
Як і Сєргєй Дронов, Романчук пройшов другу чеченську війну, згодом – сирійську кампанію в якості «головного військового радника». За успіхи під час окупації українських територій, у 2023 році Алєксандр Романчук отримав звання генерал-полковника.
Цікаво, що російські ЗМІ вважають його одним із найталановитіших російських воєначальників. Настільки, що саме він у травні 2024 року «віддавав» парад на Красной площаді.
Генерал-майор Валєрій Івановіч Флюстіков
Російський генерал-майор Валєрій Івановіч Флюстіков народився у місті Алчевську в 1967 році. Наразі наш земляк очолює Сили спеціальних операцій ГУ ГШ ЗС РФ (відомого також як ГРУ). Один із найбільш засекречених генералів, сучасного фото знайти не вдалося.
Випускник рязанського повітряно-десантного училища вперше «засвітився» під час першої чеченської війни. Потім була служба у спецпідрозділах ФСБ та участь в операціях РФ в Аденській затоці (затока на заході Аравійського моря Індійського океану між Аравійським півостровом і півостровом Сомалі).
У діяльність на шкоду Україні Флюстіков вступив у 2014 році, коли очолив захоплення Верховної Ради АР Крим. Вважається одною з основних діючих фігур окупації півострова росіянами.
Після кримської операції Флюстіков також був задіяний на «сирійському фронті» в статусі старшого радника. Після поранення у 2017 році повернувся до Росії, а вже наступного року очолив Сили спецоперацій ГУ ГШ. Вважається одним із найбільш засекречених російських офіцерів. Під час перебування в Сирії користувався оперативним псевдонімом «Скорцені» (Отто Скорцені – нацист, оберштурмбанфюрер СС, відомий проведеними спецопераціями).
Генерал-лейтенант Дмітрій Вікторович Мінаєв
Генерал-лейтенант ФСБ РФ Дмітрій Вікторович Мінаєв є особою, широко відомою у вузьких колах. Знайти інформацію про цього високопосадовця російської спецслужби виявилося дуже складно. І це цілком зрозуміло, адже він очолює департамент контррозвідувальних операцій (ДКРО) у складі Служби контррозвідки ФСБ РФ.
На рахунку Дмітрія Мінаєва та його підлеглих ціла низка резонансних убивств. Серед найбільш відомих – терористичний акт у Маріуполі у березні 2017 року, внаслідок якого загинув донецький контррозвідник Олександр Хараберюш. Крім того, за даними СБУ, саме ДКРО стоїть за вбивством полковника ГУР України Максима Шаповала у червні 2017 року. Мінаєв довгий час фігурував у матеріалах української спецслужби як московський куратор «МДБ ДНР» і неодноразово відвідував окуповані території.
Сам Дмітрій Мінаєв народився у Алчевську в 1966 році, його батько родом із сусіднього містечка Перевальська Луганської області. Нещодавно генерал став фігурантом розслідування журналіста Wall Street Journal Евана Гершковича, якого росіяни в липні цього року засудили до 16 років ув’язнення за звинуваченням у шпіонажі.
Полковник Ігорь Анатольєвич Єгоров
Закриває хіт-парад російських військових топ-злодіїв з Луганщини 62-річний полковник Ігор Анатолійович Єгоров. За масштабами своєї діяльності цей полковник зі Стаханова (нині – Кадіївка) може дати фору багатьом генералам.
Ветеран чеченських воєн у складі ФСБшного спецпідрозділу «Вимпел» Ігор Єгоров став широко відомим після арешту заступника командира української «Альфи» Валерія Шайтанова. Саме російський полковник вважався куратором Шайтанова від ФСБ. Та це лише один з численних «подвигів» стахановчанина в Україні.
У 2014 році він брав участь в анексії Криму, після чого перемістився до Луганщини і з Краснодона керував діяльністю бойовиків від псевдонімом «Ельбрус». Його вважають причетним до збиття малазійського Боїнга у 2014 та замаху на життя Адама Осмаєва – командира чеченського батальйону імені Джохара Дудаєва. Саме Єгоров проводив операцію з переправлення до московської тюрми Надії Савченко, яка попала в полон сепаратистів поблизу селища Металіст Луганської області.
Загалом, кривавий слід «Ельбруса»-Єгорова тягнеться багатьма країнами ЄС: у сфері зацікавленості загону політичних вбивств виявилися Німеччина, Франція, Швейцарія, Хорватія, Черногорія, Болгарія, Польща та Латвія тощо. Докладно про нього «Фарватер.Схід» розповідав у великому розслідуванні рік тому.
Поза конкурсом: Сєргєй Кужугєтович Шойгу
Сєргєй Шойгу очолював Міністерство оборони РФ з листопада 2012 до травня 2024 року. Під його керівництвом здійснювалася підготовка до війни з Україною, весь перебіг бойових дій до лютого 2022-го, а по тому – повномасштабне вторгнення і понад два роки війни.
«Олександра Яківна Шойгу, в дівоцтві Кудрявцева (8.11.1924-12.11.2011). Народилася в селі Яковлеве неподалік від міста Орел. Звідти, незадовго до Великої Вітчизняної війни, з сім’єю переїхала на Україну – в Кадіївку, нині місто Стаханов Луганської області», – ішлося в статті про Шойгу в Вікіпедії в одній із попередніх редакцій. Наразі там лишилася тільки згадка, що у 1960 році майбутній російський високопосадовець був охрещений у Кадіївці.
– З 1994-го по 2012-й Шойгу очолював МНС РФ и регулярно, мінімум раз на рік, приїжджав до родичів у Стаханов, – розповідав виданню «Гордон» колишній начальник управління СБУ в Луганській області генерал-майор Олександр Петрулевич.
Про відвідини Шойгу у 2010 році лишилися згадки на сайті Свято-Миколаївського собору міста Кадіївки: «Міністр приклався до храмових святинь і оглянув його внутрішнє оздоблення. На згадку про свій візит міністр С.К. Шойгу підніс у дар фотоальбом «Справа надзвичайної важливості», а йому, у свою чергу, було подаровано Літописи храму».
Настоятель храму о. Діонісій (Тівяков) писав, що Сєргєя Шойгу хрестили саме в цьому храмі, тільки уточнював, що це сталося не у 1960, а в 1959 році, у віці 4 років. Улітку 2014, коли на Луганщині вовсю ішли бойові дії, дзвінницю храму реставрували, і клірики зазначали: «Особлива подяка за допомогу в придбанні покрівельного металу Шойгу Сєргєю Кужугетовичу».