Ігор Єгоров («Ельбрус»): Міжнародний терорист з луганським бекграундом
Коли чуєш про «рік війни», «600 днів війни», хочеться кричати: не 24 лютого почалася війна, вона йде з 2014 року! Та з крику мало зиску. Краще познайомимо вас із російським військовим, який 9 років тому був одним із польових командирів «русской весни». Крім воєнних злочинів на Луганщині, він відомий політичними убивствами в Європі та вербовкою цілого генерала СБУ.
Близько місяця тому генерала СБУ Валерія Шайтанова, затриманого у 2020 році за підозрою у державній зраді, засудили до 12 років ув’язнення. Його куратором з ФСБ називають полковника Ігоря Єгорова. За даними Bellingcat, у шпигунському світі він більше відомий під позивним «Ельбрус» і є організатором низки політичних вбивств кавказьких опозиціонерів, які проживають за межами Росії. Та кар’єру терориста міжнародного рівня уродженець Стаханова Єгоров почав зі своєї малої Батьківщини – Луганщини.
Створення «Краснодонського штабу»: об’єднавча місія «Ельбруса»
«13 червня 2014 року вночі 20 озброєних автоматичною зброєю людей, одягнених у камуфльований одяг, у масках, пошкодивши замок на вхідних дверях приміщення Краснодонського УСБУ, розташованого по вулиці Леніна, 5, захопили будівлю. З приміщення викрали майно, що знаходиться на балансі УСБУ», – повідомляло ГУ МВСУ у Луганській області.
Мешканці Краснодону казали, що це не були місцеві «ополченці». Їх видавав акцент, екіпірування, виправка, поведінка – все. Незадовго до того, ще з початку червня увесь штатний склад УСБУ в Луганській області був відкликаний до «запасного пункту», який знаходився на той час у Старобільську. І будівля спецслужби нікого з «ополченців» не цікавила, адже була малопридатна для розселення великої кількості осіб та вже малопоживна для мародерів.
З наступного дня серед місцевих сепаратистів ширилася новина: в місті з’явилася спецгрупа «важняків» з Росії, яку очолює старший з позивним «Дельфін» та його «десниці» «Оріон» та «Ельбрус». Із розслідування The insider випливає, що «Дельфін» був генерал-майором Миколою Ткачьовим (з військових), тоді як «Оріон» – офіцер ГРУ Олег Іванніков, а «Ельбрус» – ФСБшник Ігор Єгоров.
З того моменту з великою вірогідністю ми можемо казати про появу на теренах регіону спецпідрозділів та докорінну зміну політики Кремля щодо Донбасу.
Московський центр остаточно втратив довіру до місцевих проросійських політиканів та ватажків сепаратистів. Управління озброєними групами «махновців» потребувало централізації, тож із РФ прислали серйозні сили для очолення цього руху.
Красномовні матеріали щодо подальших подій (починаючи вже з наступного дня після захоплення краснодонського райвідділу СБУ), містять матеріали кримінальних проваджень, оприлюднених СБУ:
«14 липня 2014 року в м. Сорокине (колишнє м. Краснодон) Луганської області відбулась нарада за участю Гіркіна I.B. та інших командирів терористичних підрозділів «ДНР» та «ЛНР» щодо їх підпорядкування новоствореному штабу в м. Краснодон. Тоді ж були вирішені питання координації бойових дій терористичних підрозділів «ЛНР» та «ДНР» і їх централізованого забезпечення військовою технікою з території РФ зазначеним штабом під керівництвом громадянина Російської Федерації особи № 5 з ідентифікуючим позивним «Дельфін» та його заступників: особи № 6 з ідентифікуючим позивним «Дунай» (він же «Оріон») та особи № 7 з ідентифікуючим позивним «Ельбрус». (виділено нами. – ФС)
«Колишніх» не буває
Знаючи справжнє ім’я цього персонажа, ми можемо знайти в Інтернеті відомості про нього. Зокрема, Єгоров Ігор Анатолійович значиться віце-президентом «Міжрегіональної громадської організації ветеранів підрозділів спеціального призначення «Вимпел-В». Це громадська організація, створена у 2004 році ветеранами антитерористичного спецпідрозділу Управління «В» Центру Спеціального Призначення ФСБ РФ.
«Вимпел» – один із спецпідрозділів, що існували ще за часів КДБ СРСР. На відміну від «Альфи», призначеної для антитерористичних операцій всередині країни, «Вимпел» створювався як силовий підрозділ для нелегальних дій за кордоном. Як-от проведення диверсій, ліквідації іноземних політичних лідерів, захоплення на чужій території об’єктів і людей, ведення глибинної розвідки у віддалених районах.
Група «Вимпел» (офіційна назва – Управління «В» Центру спецпризначення ФСБ РФ) та сам Єгоров мали на той час найбільший досвід на Північному Кавказі, звідси і позивний – «Ельбрус». Це підтверджують і представники українських спецслужб, що брали участь у спільних навчаннях до 2014 року. Єгоров був там присутній як пенсіонер цього підрозділу).
Водночас The Insider наголошує, що він залишався діючим офіцером попри посаду у ветеранській організації. Ветераном у таких структурах вважається співробітник, який має 25 років вислуги. Він не обов’язково мусить бути пенсіонером. Натомість СБУ стверджує, що Єгоров був позаштатним співробітником департамент контррозвідувальних операцій ФСБ.
Не випадковим є вибір саме цього загону та командира для роботи на Донбасі. Ігор Єгоров – уродженець міста Стаханова Луганської області (нинішня Кадіївка), до вступу до військового училища жив на Луганщині. Напевно, у нього тут були родичі, знайомі та інші контакти. Словом, добре знав місцевість.
Тут варто зазначити, що саме Стаханов став основним осередком «русской весни» на Луганщині. Саме звідти були перші лідери так званої «Армії Південного Сходу»: Валерій Болотов (перший очільник «ЛНР»), Олексій Карякін (голова першого «парламенту» псведореспубліки), Геннадій Ципкалов (перший «прем’єр-міністр ЛНР»), Олексій Павлов (контррозвідувальний загін «Лєшего»), Павло Дрьомов («Батя»). До цього «збігу обставин» ми обов’язково повернемося в наступних статтях.
ФСБ на Луганщині: викрадення, катування, вбивства
Роль і місце полковника Єгорова у збитті малайзійського Боїнга описані в томах кримінальних справ та розслідувань. Його кураторство підрозділу «Рим» у Свердловську (після декомунізації – Довжанськ) та Ровеньках також описані документувальниками (зокрема, із Української Гельсінської спілки з прав людини).
Ми ж зупинимося на трьох інших маловідомих злочинах «Ельбруса» та його підлеглих.
Викрадення Надії Савченко
Від червня 2014 року, за нашими даними, «Ельбрус» формально обіймав посаду радника при керівництві «ЛНР». За кілька днів після захоплення будівлі СБУ у Краснодоні та наради там же із польовими командирами Єгоров уже в Луганську. Зокрема, на момент скандально відомого захоплення в полон Надії Савченко – 17 червня 2014 року.
«Ельбрус» зі свого боку координував бойові дії розрізнених загонів бойовиків. Тоді ж під його прямий вплив потрапив командир «батальйону «Зоря» Ігор Плотницький.
Бойовик на прізвисько «Ілім» у спогадах, опублікованих на «Медузі», розповідає, що «Ельбрус» мав безпосередній стосунок до ув’язнення Надії Савченко та до її вивезення на територію Росії для фальсифікації кримінальної справи:
«…кредитки, ключі та записник я передав «Ельбрусу», як себе називав радник із ФСБ [при керівництві ЛНР]… «Ельбрус», якому я віддав записник Савченко, потім мені казав, що її вже перекинули у Вороніж…»
Після того, як перший «глава ЛНР» Валерій Болотов склав із себе повноваження, передавши формальне командування згаданому Ігорю Плотницькому, роль «Ельбруса» лише посилюється. Зокрема, 9 жовтня 2014 року у «ЛНР» було оголошено про створення «міністерства держбезпеки», яке очолив полковник Леонід Пасічник (один із колишніх функціонерів Управління СБУ в Луганській області). Фактично ж Пасічник лише виконував вказівки «Ельбруса» на нижчому операційному рівні.
Вбивство підполковника СБУ
Уже з червня 2014 усі «контррозвідувальні операції» курував «Ельбрус» та його загін. Тому саме цих людей екс-співробітники СБУ, з якими нам вдалося поспілкуватися на правах анонімності, вважають причетними до ще одного воєнного злочину – загибелі підполковника СБУ Олега Ткаченка.
Цей офіцер залишився в тилу ворога для збору оперативної інформації та, згідно даних спецслужби, загинув після катувань. На сайті «Жди меня» від імені дружини офіцера сказано:
«…27.07.2014р. в районі м. Краснодона зник мій чоловік Ткаченко Олег Анатолійович 1977 р.н. Його затримали озброєні люди та відвезли у невідомому напрямку. За непідтвердженою інформацією, можливо, його було відправлено до м. Луганська…»
З огляду на те, де саме було затримано чоловіка і що у Луганську знаходився «офіс» «Ельбруса» (при «главі ЛНР»), непрямі припущення можуть бути цілком слушними.
Масові репресії
Команда «Ельбруса» фігурує у справі про зникнення в 2014 році краснодонського бізнесмена Євгена Кандратова, яку детально описала його матір в інтерв’ю російській «Новій газеті».
Людмила Кандратова докладно розповідає, як після одного з викликів до будівлі Краснодонського райвідділу СБУ, де базувалися росіяни, її сина переправили до РФ (керувала цим особа з позивним «Лис»), де його слід зник. І називає вже відомі нам «позивні» тих, хто стояв за організацією тотального насилля:
«…«Фома» (комендант міста Краснодону. – ФС) співпрацював з «Ельбрусом», «Тибетом» та «Лисом». «Ельбрус» і «Тибет» самі себе називали співробітниками ФСБ РФ, тільки у відставці. А «Лис» вважався кадровим співробітником ФСБ…»
«…Якось у ході однієї з розмов він («Лис») повідомив Людмилі, що «у її сина ст. 276 КК РФ (шпигунство)», а якщо вона набридатиме зі своїми візитами, то може взагалі більше не побачити сина…»
«…Одного разу товариш по службі «Лиса», влучивши зручний момент, шепнув їй, що шукати сина потрібно в УФСБ у Ростові-на-Дону…»
Розповідь Людмили Кандратової не тільки дає можливість осягнути всі жахи того, що відбувалося у 2014 році на Донбасі, а й встановити, хто за цим стояв. «Ельбрус» був старшим від ФСБ. А враховуючи на військову субординацію всередині таких груп, навряд чи усі ці злочини відбувалися без його безпосередньої згоди.
При цьому, жінка підкреслила масовий характер таких злочинів, про які просто боялися сказати публічно інші мешканці окупованих територій:
– …Щойно хтось ставав цим людям неугодним, їх одразу ж перекидали «за нитку» (тобто через кордон із Росією). Після цього «неугодних» людей здавали до Ростовського УФСБ, можливо, як шпигунів чи диверсантів. Декого згодом знаходили вбитими…
Загалом, катування, вбивства мирного населення та грабежі – це «бойовий шлях» співробітників Луб’янки «Ельбруса і компанії» Луганщиною.
Згодом він продовжив свій шлях на ниві міжнародного тероризму. Кривавий слід «Ельбруса» тягнеться багатьма країнами ЄС: у сфері зацікавленості загону політичних вбивств виявилися Німеччина, Франція, Швейцарія, Хорватія, Черногорія, Болгарія, Польща та Латвія тощо…