Запитай у Google’а, чом Донбас бомбили. Як відрізняють пошукові підказки в Україні та Росії і про що це каже
Google знає про нас більше, ніж здається. Варто почати вводити запит – і він послужливо підказує найпопулярніші варіанти продовження питання. А якщо один і той самий запит спробують задати українець та росіянин? «Фарватер.Схід» провів експеримент, що показує два паралельні інформаційних світи.
Коли ми починаємо вводити запит, Google відразу пропонує кілька варіантів продовження нашого питання. Ми можемо обрати потрібне або ж продовжити вводити запит самостійно. Це – функція автодоповнення (Google Autocomplete), вона економить час та водночас може показати дещо більше.
Google Autocomplete – це алгоритм, що аналізує найбільш поширеніші запити серед користувачів, враховує локальні тренди, персональні дані (якщо вони доступні), а також актуальні події, що обговорюються в інформаційному просторі. Тому одна й та сама фраза може викликати абсолютно різні підказки залежно від країни, мови та інформаційного середовища.
Що буде, якщо українець введе в себе вдома запит українською мовою, а росіянин – у себе той самий запит російською? Наскільки різні варіанти їм запропонує автодоповнення?
Аби отримати чисті результати, ми скористались антидетектбраузером ADS Power, який надає можливість створити абсолютно нові профілі браузера Google Chrome, і до кожного з них прив’язали російську та українську IP-адреси. У першому випадку запити вводимо російською, в другому – українською. Далі створили перелік початків пошукових запитів і почали експеримент.
«Чому Путін…»
Перша ж спроба пошуку дає доволі показовий результат. Вводимо «почему Путин» у «російському» браузері, а «чому Путін» – в «українському». Російські запити демонструють якусь дитячу цікавість і одночасно спробу знайти пояснення дивним речам у поведінці «вождя». Чому він кашляє? Розлучення, годинник на правій руці – усе це ніби дрібниці особистого життя кумира. І нарешті — «Почему Путин напал на Украину» виглядає не як осуд, а як спроба пояснити, мовляв, «а що ж його змусило».
Українські запити – зовсім інша історія. «Чому Путіна називають Пиня» – показник окремішності українського суспільства: в нас не знають або забули історію з мемом про Пиню. Та й справді, який «Пиня», коли й діти українські знають, що Путін – «Х*йло»? Запит «Чому Путіна не заарештували в Монголії» – показник розуміння міжнародних правових процесів і одночасно глузування з його статусу військового злочинця. «Завдяки чому путінська армія зазнає поразки» – це не просто констатація фактів, а запитання з вірою у перемогу.
В очах українців Путін – це агресор, диктатор і причина війни. У росіян – скоріше віддалена фігура, про яку можна поговорити в контексті здоров’я та особистого життя. Два всесвіти, дві реальності, а різниця між ними – всього у кілька літер на клавіатурі.
«Чому Зеленський…»
Російські запити звучать як внутрішній монолог людини, що застрягла у вічному здивуванні: «Чому він не в костюмі? Чому він президент? Чому не хоче мира?». Запитання про «мир» — це вже класика російської пропаганди: «не хоче мира» (вочевидь, під «миром» мається на увазі «капітуляція»). «Чому Зеленський не йде на переговори» – з тієї ж опери. Враження таке, ніби люди питають не з цікавості, а щоб знайти привід обурюватися президентом України.
Українські запити відразу демонструють інший тон. Тут є інтерес до важливих рішень: звільнення Залужного, розпуск Верховної Ради (цього, як відомо, не було), а також легітимність президента після того, як нібито сплинув період його повноважень. Хоча і легка іронія в адрес свого президента українцям також притаманна – питання «Чому Зеленський потужний» хвилює багатьох наших співгромадян.
«Чому Україна…?»
О, тут у росіян справжня феєрія пропагандистських наративів! «Почему Украина 404» – відсилка до зневажливого порівняння з помилкою «404 Not Found» («Не знайдено»). Тему впровадила російська пропаганда ще у 2014 році, аби змалювати Україну як failed state, аж ось нове покоління росіянчиків уже й не знає, що таке 404.
«Почему Украина хочет в НАТО» – справді дивно, чого б це країна, на яку напали, хотіла в Альянс. «Почему Украина бомбила Донбасс» – о, так! Класичний фейк, який роками просуває російська пропаганда. «Почему Украина отделилась от России» – цікаво, чи знайшлося притомне пояснення російською?
Українські запити виглядають абсолютно інакше – це знову про пошук пояснень та розуміння. «Чому Україна віддала ядерну зброю» – спроба розібратися у складному рішенні 1990-х. «Чому Україна виграє» – впевненість і пошук причин власної стійкості. «Чому Україна не оголошує війну» – насправді інтерес до юридичних та дипломатичних тонкощів. «Чому Україна перейшла на новий календар» – це про ідентичність та розрив із московськими традиціями. «Чому Україна унітарна держава» — роздуми над політичним устроєм та його доцільністю.
«Чому Донбас…»
Російські запити традиційно будуються навколо теми «відокремлення» та належності Донбасу. «Почему Донбасс отделился от Украины» і «Почему Донбасс решил отделиться от Украины» – ніби Донбас є якимось суб’єктом, який сам по собі може прийняти рішення бути в складі України або вийти з нього.
«Почему Донбасс это Россия» – схоже, багато росіян дійсно не розуміють, з якого дива українська територія виявилася «російською». Інші ж навпаки ніби сперечаються, типу чого б це: «Почему Донбасс это Украина». В будь-якому разі обидва популярні запити показують невпевненість громадян росіян у праві РФ на українські території.
Українські автодоповнення знову мають інший характер. «Чому Донбас має таку назву» і «Чому назва Донбас» – насправді показує, що нині цей регіон у масовій свідомості вже не асоціюється із вугільним басейном. «Чому здають Донбас» – болюче питання, яке відображає внутрішню тривогу суспільства та дискусії про те, наскільки влада готова боротися за цей регіон до кінця.
«До чого призвело…»
Наостанок ми вирішили поставити більш філософське питання – «до чого призвело…». Результати нас також вразили, хоча тут наче й не було політичної складової, яка могла б на них вплинути через пропаганду або ж навколишні наративи.
У російських автодоповненнях усе досить передбачувано. Прийняття християнства, кріпацтво, опричнина, «бурное гражданское строительство» — це, здається, невідворотний ланцюжок катастроф, де кожен пункт наче каже: «Ну що поробиш, історія у нас така…». Особливо нам сподобався пункт «к чему привело появление фотосинтеза» – ніби навіть природа не залишила шансів, усе підозріло і несе якісь дивні наслідки.
А «решение Сталина продолжать» — це вже майже філософський трактат. Продовжувати що? Терор? Чистки? Війну? Звучить так, ніби хтось прийняв рішення, а людям залишилося лише гуглити, до чого це привело, сидячи в кутку з тривогою.
Тим часом українські автодоповнення, так само із історичної галузі нагадують добротний семінар не з вітчизняної, а всесвітньої історії. Тут і розділення В’єтнаму, і введення німецьких військ до Рейнської зони, і глибокі соціальні явища (аграрне переселення, малоземелля, соціальний рівень). Навіть літературні та культурні аспекти присутні – ось і наслідки марнославства короля Ліра зацікавили українську аудиторію.
До речі, старий король, який робить фатальну помилку, вірячи лестощам і зрікаючись правди, дуже нагадує одного відомого персонажа закордонного політичного Олімпу. Тому освіжити в пам’яті наслідки марнославства шекспірівського героя для багатьох було б корисно (спойлер – ні до чого приємного для нього це не призвело).
Різниця в пошукових підказках між українським і російським сегментами Google – це не просто набір випадкових фраз, а віддзеркалення світогляду, рівня свободи слова та впливу державної пропаганди. Українці прагнуть аналізувати, розуміти і шукати відповіді, тоді як російські автодоповнення часто підтверджують міфи, які їм роками нав’язували.