Вони підмінюють Луганськ
Багато з нас вірять, що після звільнення Луганськ повернеться під український прапор і за якийсь час заживе нормальним українським життям. Це ілюзія: за ті роки Луганськ підмінили чи то Тулою, чи Рязанню. Воно відбувалося поступово, та останнім часом, схоже, йде до фінальної стадії.
У нашій пам’яті живе місто, де ми виросли, закохалися, одружилися, працювали. Ми дистанційно любимо місто-примару з минулого. Та крізь непевний силует лагідної примари все чіткіше проступають риси потвори Франкенштейна. Це – новий Луганськ, «муниципальное образование городской округ город Луганск Луганской Народной Республики».
Бачимо світлини з Луганська, і часом задумуємося, а де ж це зняли? Ми не бачили свого міста наживо десять років. Одразу на переході зі Станиці нас спакували би на підвал «МГБ». Та річ не лише в нашій крихкій пам’яті.
Чому ми не впізнаємо Луганськ
Ми не впізнаємо Луганськ, бо його міняють свідомо. Ті вісім років – потроху. Алея кованих фігур по Оборонній від Совєтської до станції переливання крові. Демонтаж трамвайних рейок і контактної мережі. Пам’ятники «героям русской весны» напроти СБУ та ще десяток. Парк Горького реконструйований зі стрьомною Дєвушкой с вєслом та химерними «казковими персонажами».
Так ішло потроху до «референдуму» у вересні 2022 про входження до складу РФ. Після цього почалося показове «покращення». Заміна водоводів великого діаметру по Совєтській, укладка асфальту по центральних вулицях.
Реконструкція скверу ВЛКСМ «за російськими стандартами» – із лазалками, спортивним майданчиком і знищенням впізнаваного фонтану, встановленого у 1980-х. Він був із нержавійки і здоровенний. Здали, як і трамвайні рейки, і дроти, на металобрухт.
«Гостра Могила». Це пам’ятка культури місцевого значення. Крім воїнів Другої світової та червоногвардійців Громадянської, меморіал після реконструкції славить «героя русской весны» та «героя СВО». Відкриття і урочистий концерт транслюються у вересні 2023 по «Первому каналу» на всю РФ.
Цього року іде реконструкція скверу обабіч Совєтської – «Дураковки» напроти будівлі Луганської ОДА (площа Героїв ВОв) та «Огірка», він же «Фак» (на початку вулиці Челюскинців), де пройшла юність тисяч луганських неформалів. Їх ми також не впізнаємо.
Та найголовніше, що поки не є таким очевидним, – це підміна населення регіону.
Місцевих – убити чи вигнати, русскіх – завезти
Після початку окупації у 2014-му на Луганщині залишилося багато людей, які підтримували Україну. Велика кількість із них були пенсіонерами, яким важко було винаймати житло на підконтрольній. Цих людей стає все менше – вік, стрес, хвороби, погана медицина, неякісні російські ліки.
Дуже багато молодших людей Луганщини викреслені у інший спосіб. Сотні відправилися під «суд» окупантів за підтримку України. Тисячі, отримавши російські паспорти, поїхали з цієї резервації до РФ і розчинилися серед громадян «великої Росії». Десятки тисяч були примусово мобілізовані після лютого 2022 і вже загинули десь під Рубіжним, Вовчанськом або Бахмутом.
І тепер відбувається остаточна зміна демографії. Замість знищеного українського населення РФ цілеспрямовано завозить на Луганщину росіян та мігрантів із Центральної Азії.
Житло місцевих, які виїхали з регіону, наразі масово «націоналізують», аби заселити в нього «нових луганців» – співробітників Міноборони РФ, МВС, ФСБ, МНС, Росгвардії, Служби зовнішньої розвідки. Багато з них їдуть на роботу за новим призначенням із сім’ями.
Наймасштабніший крок РФ у зміні демографії – знижені ціни на навчання у луганських окупаційних «вишах». Через них і пільги для членів родин «учасників СВО» до Луганщини поїхали тисячі абітурієнтів з регіонів РФ. Що таке п’ять років студентства? Приїжджі хлопці-росіяни зустрічаються з місцевими дівчатами, одружуються, паралельно зав’язують контакти за майбутньою професією, – а далі або залишаються працювати на Луганщині, або забирають на малу батьківщину дружину. Те саме зі студентками з РФ. І це тисячі й тисячі молодих людей.
Коли окупаційна влада каже, що залишить на ТОТ працювати лише 16 шахт (із 110 до війни), «глава ЛНР» Пасічник додає: навіть на них у «республіці» не вистачає працівників. Адже дві третини шахтарів на окупованій Луганщині мобілізували іще у 2022 році. Звідки візьмуть працівників для тих шахт, що працюватимуть, зрозуміло вже тепер. Їх завезуть із Росії. Або із Центральної Азії, наприклад.
Із Центральної Азії працівників везуть на тимчасово окуповані території вже сьогодні. Кількість їх вимірюється тисячами, і це вже спричиняє конфлікти на національному і релігійному ґрунті. Окупаційна адміністрація намагається зробити ісламізацію Луганщини контрольованою – із мусульманами працюють релігійні функціонери, водночас силовики проводять рейди проти етнічної злочинності. Це свідчить про істотну зміну демографії ТОТ просто зараз.
Велика кількість «нових луганців», звичайно, дремене на історичну батьківщину іще напередодні звільнення Силами оборони України. Та певна частина й залишиться, – ті, хто обзавелися житлом на ТОТ, хто не брали до рук зброї, а «приїхали відновлювати» та «допомагати народу Донбасу».
І коли на площі перед Луганською ОДА знов замайорить жовто-блакитний прапор, нам доведеться вирішувати, що зі всім цим робити. Монументальну пропаганду окупантів легко прибрати зі спотвореного обличчя Луганщини. Питання пам’ятників «героям русской весны» та «СВО» вирішується легко десятком бульдозерів. А от що робити із тисячами понаїхавших росіян?