Людина у добу штучного інтелекту: гуманітарний погляд вченого з Луганщини

Олександр Набока

Розмови про штучний інтелект зазвичай починаються з технічних деталей і закінчуються страхами. Алгоритми замінять людину, машини ухвалюватимуть рішення, освіта стане автоматизованою. Проте за цими дискусіями часто губиться головне питання: що відбувається з самою людиною, коли вона дедалі частіше передає мислення, аналіз і навіть моральний вибір машині?

Саме з цього питання починається гуманітарна оптика, яку пропонує виходець з Луганщини, український дослідник і доктор богослов’я Микола Рубан, чия діяльність пов’язана з Україною та США. Він є дійсним членом Orthodox Theological Society in America – організації, що об’єднує науковців, які працюють на перетині богослов’я, етики та сучасних суспільних викликів. Його фокус – педагогічні та гуманітарні аспекти підготовки фахівців негуманітарних спеціальностей у добу стрімкого розвитку штучного інтелекту.

Нещодавно Микола Рубан видав книгу «Інтегральна етика науки і технології в світлі християнської антропології, сталого розвитку та розкриття сутнісних сил людини» у якій міркує про роль ШІ у розвиткові християнської суспільної свідомості. Про головні аспекти праці луганського філософа футуролога йдеться у цьому матеріалі.

Ознайомлення з книгою Миколи Рубана, присвяченою антропологічним та етичним вимірам науки і технологій, стало приводом для ширших роздумів – не про майбутнє алгоритмів, а про межі відповідальності людини у світі, де штучний інтелект дедалі активніше входить в освіту, бізнес і науку.

ШІ як дзеркало, а не як ворог

Насамперед Микола Рубан відзначає, що у публічних дискусіях штучний інтелект часто постає або як загроза, або як панацея. Проте в гуманітарному вимірі ШІ радше виконує роль дзеркала. Він не створює нових смислів, а відтворює ті, які в нього закладає людина. Саме тому проблема полягає не в автономності машин, а в готовності людини відповідати за те, як і навіщо ці машини використовуються.

Цей акцент принципово відрізняється від технократичних підходів, де питання відповідальності зводиться до коректності алгоритму. У гуманітарній логіці відповідальність не може бути делегована системі – вона завжди залишається на людині, яка ухвалює рішення, навіть якщо прикривається рекомендацією ШІ.

Тож, як відзначає філософ, описаного апокаліпсису у стилі фільму «Термінатор» не буде, оскільки ШІ не спроможний еволюціонізувати у суб’єктну особистість. Натомість, він усе більше стає елементом удосконалення вбивства людиною людини, черговий раз підтверджуючи істину, яка полягає у тому, що технічний прогрес завжди має зворотній бік, породжений, насамперед, відсутністю його морально-етичного переосмислення.

Освіта між зручністю і втратою мислення

Особливо гостро проблема відсутності відповідальності за морально-етичну складову технічного прогресу проявляється в університетському середовищі. ШІ дедалі активніше використовується студентами – для аналізу текстів, підготовки робіт, програмування, досліджень. Формально це підвищує ефективність навчання, але водночас виникає ризик поступової втрати навички самостійного мислення.

У цьому контексті, як відзначає Микола Рубан, гуманітарна перспектива полягає не в забороні інструментів, а в зміні освітнього фокусу. Йдеться про формування у студентів здатності розрізняти: де машина є допоміжним засобом, а де людина повинна залишатися суб’єктом мислення і морального вибору. Без цього освіта ризикує перетворитися на тренування з користування інструментами без усвідомлення їхніх наслідків.

Людина як носій сенсу, а не оператор системи

Однією з ключових ідей, які проходять крізь гуманітарні роздуми Миколи Рубана, є теза про людину як носія сенсу. У техносфері, де все частіше домінують процедури, інструкції й алгоритми, виникає спокуса звести людину до ролі оператора системи. Проте саме така редукція і становить головну загрозу.

Людина, позбавлена внутрішнього відчуття покликання і відповідальності, легко передає рішення машині – не тому, що вона слабша, а тому, що їй зручніше не відповідати. У цьому сенсі штучний інтелект не дегуманізує суспільство сам по собі; він лише оголює кризу гуманітарного виміру освіти і професійної підготовки.

Християнська антропологія без богословської риторики

Як філософ християнства, Микола Рубан багато міркує про значення віри у Бога у світі, де усе більше значення набуває ШІ. Цікаво, що звернення до християнської антропології в цьому контексті не означає повернення до середньовічної богословської мови. Йдеться радше про універсальну ідею: людина наділена свободою волі не як привілеєм, а як відповідальністю. Свобода не означає вседозволеність; вона означає здатність відповідати за власні рішення і їхні наслідки.

Саме ця ідея робить гуманітарний підхід релевантним для сучасних дискусій щодо духовної складової сучасної технічної освіти. Мова йде не про релігійне виховання студентів, а про формування усвідомлення меж власної влади над світом, який дедалі більше залежить від технологічних рішень.

Людина між інструментом і відповідальністю

Розмірковуючи над сучасними технологічними процесами, Микола Рубан послідовно звертає увагу на зміну статусу людини у світі високо технологічних інструментів. За його спостереженням, дедалі частіше фахівець технічного профілю сприймає себе не як суб’єкта рішення, а як оператора готових систем. Така трансформація непомітна, але вона має далекосяжні наслідки – від професійної етики до суспільної відповідальності.

У цьому контексті християнська антропологія виступає не як релігійна декларація, а як спосіб повернути розмову до питання особистої відповідальності. Людина розглядається не як функція технологічного процесу, а як той, хто відповідає за напрям і наслідки власної діяльності. Саме ця думка є наскрізною для дослідницьких і педагогічних розвідок автора.

Критичне мислення і межі алгоритмів

Окрему увагу у своїх працях Микола Рубан приділяє проблемі втрати критичного мислення. Зростання ролі алгоритмів і цифрових підказок поступово змінює саму культуру мислення: рішення дедалі частіше приймаються на основі зручності, а не осмислення. У такій ситуації особливо вразливими стають студенти технічних спеціальностей, для яких інструмент легко підміняє процес роздуму.

Автор наголошує, що саме система підготовки фахівців має протидіяти цій тенденції. Йдеться не про заперечення технологій, а про формування здатності працювати з ними усвідомлено. Християнська антропологія в цьому контексті допомагає зберегти людський вимір мислення, нагадуючи про межі відповідальності і про те, що жоден алгоритм не звільняє людину від морального вибору.

Гуманітарний вимір у часи дегуманізації

В умовах війни між Росією та Україною та загальної дегуманізації суспільства питання, підняті у книжці Миколи Рубана, набувають особливої гостроти. Технології, які сьогодні активно використовуються у різних сферах – від освіти до безпеки, – здатні як захищати життя, так і знеособлювати людину. Саме на цю подвійність звертає увагу Микола Рубан, підкреслюючи необхідність гуманітарного осмислення технічного прогресу.

На його думку, без світоглядного підґрунтя професійна підготовка втрачає свою виховну функцію. Християнська антропологія дозволяє поєднати прагнення до розвитку з повагою до гідності особистості, що особливо важливо для суспільства, яке переживає війну і травматичний досвід.

Просвітництво як стратегія майбутнього

У підсумку концепція, яку пропонує Микола Рубан, виходить за межі академічної дискусії. Вона торкається ширшого питання: яким чином суспільство готує людину до відповідальної діяльності у складному технологічному світі. Йдеться про просвітницький підхід, де професійна підготовка поєднується з формуванням особистої зрілості.

Саме через таке поєднання – фаховості й світоглядної рефлексії – можливий рух уперед. У цьому сенсі християнська антропологія розглядається не як альтернатива сучасності, а як інструмент її осмислення, здатний допомогти людині не загубитися серед власних творінь.

Хто говорить і чому це важливо

Морально-філософські роздуми Миколи Рубана не є абстрактними. Питання, яке сьогодні ставить перед нами штучний інтелект, не зводиться до того, чи стане машина розумнішою за людину. Значно важливіше – чи збереже людина здатність мислити, відповідати і розуміти власне місце у світі, який вона сама ж і трансформує. У цьому сенсі гуманітарна розмова про ШІ – це не втеча від технологій, а спроба повернути людину в центр тих процесів, де вона надто легко готова зникнути.