Як Україна втратила виробництво гексогену в Рубіжному. Проросійська корупція знищила ключовий елемент оборонпрому
Гексоген – основний компонент для більшості ракетних та артилерійських боєприпасів. Найсучасніший на пострадянському просторі завод з виготовлення цієї вибухівки – РКХЗ «Зоря» знаходився в Україні, у місті Рубіжне. Та за роки незалежності Україна так і не відновила це виробництво. А після початку повномасштабного вторгнення усю техдокументацію знищили за наказом із Києва.
Рубіжанський хімічний казенний завод «Зоря» в Луганській області був найсучаснішим підприємством з виробництва вибухівки на території СРСР. Серед продукції «Зорі» були промислові види вибухових речовин для «народного господарства», зокрема, гранульований тротил та амоніт. Та найважливішою продукцією був гексоген – бризантна вибухівка військового призначення, яка використовується для виготовлення багатьох видів боєприпасів.
Завод міг виробляти понад тисячу тон гексогену на добу. Підприємство було обладнано двома нитками повного технологічного циклу, потужність кожного з них була 520 тон щодобово. Для розуміння: станом на 2021 рік кілограм гексогену коштував близько $1000. Тобто тисяча тонн – це мільярд доларів. На добу. Але…
Розпад СРСР та консервація виробництва
155 гектарів власної території, наявність залізничних розв’язок та вдала логістика забезпечували надзвичайну ефективність виробничих процесів, адже постачальником основних складових для виробництва (азотної кислоти та уротропіна) був інший радянський гігант Луганщини – сєвєродонецький «Азот».
Наприкінці 1980-х років «Зоря» опанувала вже іншу технологію – виробництво октогену, одної з найбільш потужних вибухівок сучасності. Щоправда, серійне виробництво заводчани налагодити не встигли. Скінчилася гонка озброєнь, почалася міжнародна розрядка та реформи Горбачовської Перебудови.
Наприкінці 1980-х припинилося і виготовлення гексогену, а виробничі потужності були законсервовані. Штат «Зорі» поступово скорочувався, а завод зосередився на тротилі та побічних товарах хімічного виробництва.
Згодом мілітарна держава, яка була єдиним замовником військової продукції «Зорі», взагалі припинила своє існування, поставивши завод на межу виживання. Однак потенціал цього «військового пенсіонера» залишався колосальним. Тому найбільш темні сторінки історії чекали його попереду.
З державного майна – до рук лідера «Опоблоку»
Великі промислові підприємства дуже часто ставали кузнею кадрів та трампліном для подальшої політичної кар’єри багатьох керівників. Саме такою базою став завод «Зоря» для Юрія Анатолійовича Бойка, відомого читачам як лідера низки проросійських рухів: «Республіканської партії», блоку «НеТак!», «Опозиційного блоку» та «Опозиційної платформи «За життя».
Випускник Московського хіміко-технологічного інституту, Юрій Бойко відпрацював на «Зорі» неповних 18 років і пройшов шлях від майстра до директора заводу. Після цього були посади на Лисичанському нафтопереробному заводі, в «Укрвибухпромі», НАК «Нафтогаз» та поступове входження по пулу чиновників, наближених до Віктора Януковича. Саме у його команді Бойко неодноразово займав міністерські посади та досяг рівня віце-прем’єра.
Навряд чи слід детально зупинятися на тому, що відбувалося з військово-промисловим комплексом України за часів президентства Віктора Януковича. Просто нагадаємо, що два міністра оборони Януковича – Дмитро Саламатін та Павло Лебедєв підозрюються Державним бюро розслідувань у державній зраді, зокрема, цілеспрямованому зниженні обороноздатності України.
Не випадково, що саме на цей період припадають події, які докорінно змінили і ситуацію на заводі «Зоря». Пов’язані вони були насамперед із тим, що у подальшому отримає в медіа назву «фінансово-промислової групи Юрія Бойка».
У 2010 році у Рубіжному паралельно з державним підприємством – Рубіжанським казенним хімічним заводом «Зоря», з’явилося приватне підприємство зі схожою назвою – ТОВ НВП «Зоря».
Якщо в першому випадку засновником був державний «Укроборонпром», то засновником ТОВ був кіпрський офшор, а кінцевим бенефеціаром – молодий рубіжанин Антон Чернецов.
Так, очолював ТОВ НВП «Зоря» його батько, екс-головний інженер державної «Зорі» та близький соратник Юрія Бойка – Олександр Чернецов.
Далі – типова українська історія збагачення чиновників за рахунок держави. Приватна компанія спочатку починає за безцінь орендувати виробничі потужності у свого державного колеги, виробляє аналогічну продукцію та за короткий строк витісняє держпідприємство з ринку при повній бездіяльності контролюючих органів.
У перший же рік такого співіснування з приватним бізнесом «групи Бойка», РКХЗ «Зоря» отримала збитку у розмірі 42,5 мільйонів гривень (за тогочасним курсом – близько 8 мільйонів доларів США). У результаті за кілька років державне підприємство остаточно стагнує та накопичує багатомільйонні борги. А приватна фірма отримує прибутки, які виводяться за кордон.
На кінець березня 2013 кредиторська заборгованість держпідприємства складала 74,2 мільйони гривень, а загальна ситуація на держпідприємстві характеризувалася Держіфнінспекцією України як така, що «має ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідає фінансовому стану потенційного банкрутства».
Втім, «державній курці», що несе золоті яйця для супутнього бізнесу, збанкротувати не давали. Натомість навіть в умовах війни на Сході України за часів президентства Петра Порошенка, приватна «Зоря» все більше поглиблювала свій руйнівний вплив на «Зорю» державну. Дуже детально це описано у розслідуванні «Наших грошей» 3-річної давнини. Та зараз нас цікавить не процес непрозорого збагачення українських політиків, а доля державного підприємства.
Як зазначає «Зараз.інфо» з посиланням на тогочасні офіційні джерела, чисті збитки державної «Зорі» склали у 2015 році понад 21 мільйон гривень, у 2016 – майже 26 мільйонів гривень, у І півріччі 2017 – понад 11,5 мільйонів гривень.
Заборгованість заводу перед Пенсійним фондом 1 серпня 2017 року перевищила 80 мільйонів гривень і щомісяця зростала приблизно на 1,3 мільйона.
Був це черговий епізод російської стратегії зі знищення українського ВПК перед повномасштабним наступом, трагічні наслідки корупційних схеми чи все разом? Та факти залишаються фактами: дії цих проросійських бізнесменів у сукупності з бездіяльністю компетентних органів критично вплинули на обороноздатність нашої держави.
На межі злочину: як і чому знищено «секретний архів» держпідприємства?
Станом на початок 2022 року державний РХКЗ «Зоря» був підприємством, яке фактично втратило усі свої промислові потужності, активи та кадровий ресурс. Використання його в якості бази для відновлення виробництва гексогену не розглядалося навіть теоретично, хоча така задача знову актуалізувалася для українського оборонпрому в умовах критичного загострення відносин з РФ.
Та найбільшою цінністю заводу ще залишалося те, що було приховане від людських очей – інтелектуальна власність. Насамперед, це детальні технічні регламенти виробництва гексогену та октогену, приховані під грифами таємності. Вони охоронялися законодавством про державну таємницю, тому не стали здобиччю приватного клону «Зорі».
Саме ці документи були тим практичним планом, який міг стати основою для відновлення виробництва гексогену та зміцнення обороноздатності України. Однак, як нам вдалося дізнатися, цю можливість Україна знищила власноруч у перші тижні війни.
– Регламенти гексогену та октогену зберігалися у спеціальному приміщенні режимно-секретного відділу – архіві. Він знаходився на другому поверсі адміністративної будівлі підприємства, – розповідає співробітник РХКЗ «Зоря», який погодився поспілкуватися з нами на умовах анонімності. – З початком вторгнення Росії у лютому 2022 року постало питання щодо подальшої долі таємної документації. Після захоплення Старобільська та просування військ в напрямку Рубіжного, було прийнято рішення щодо знищення архівної документації… Так ми втратили напрацювання та надію на швидке відновлення власного виробництва вибухівки. Хоча, на мою думку, тоді їх ще спокійно можна було б евакуювати.
За словами нашого співрозмовника, рішення про знищення документації було узгоджене та санкціоноване «київським главком» (нагадаємо, що РХКЗ «Зоря» входило до «Укроборонпрому»).
Для отримання офіційних коментарів від «Укроборонпрому», ми направили до установи запит в рамках доступу до публічної інформації. Відповіді так і не одержали
– Не знаю, чи розуміли вони взагалі цінність цих регламентів. Наскільки мені відомо, взагалі на території України такого роду документи були тільки у нас. У радянські часи завод підпорядковувався напряму Москві, оминаючи Київ, тому примірники регламентів зберігалися тільки у Росії та безпосередньо на виробництві. Чого добилися знищенням документів – що вони не потрапили до рук окупантів? Так у окупантів ці регламенти і так є, разом із працюючим виробництвом гексогену і октогену. А у нас вже немає навіть і документації.
Для отримання офіційних коментарів від «Укроборонпрому», ми направили до установи запит в рамках доступу до публічної інформації. Відповіді так і не отримали. Можливо через те, що запит стосується інформації, яка може становити державну таємницю. Хоча, на нашу погляд, приховувати вже нічого… Окрім сумнівних рішень та імен осіб, які їх приймали.
Замість епілогу
Російська агресія проти України за короткий час суттєво змінила ринок озброєння в світі. Після 35-річної перерви світ увійшов у стадію нової гонки озброєнь, що вплинуло і на ціни в цій галузі. Якщо до війни ціна гексогену на світових ринках коливалася в межах тисячі доларів за кілограм, то тепер вона складає близько 10 тисяч. Звісно, що ціна ця спекулятивна, адже гексоген став «на вагу золота», а попит на нього сильно перевищує пропозицію.
Однак навіть не це саме жахливе. Набагато страшнішим є те, що без власного виробництва вибухівки – серця сучасної артилерії та ракетної промисловості, Україна повністю залежить від зовнішньої допомоги. Припинення постачання зброї неодмінно призведе до нашої поразки у цій війні. Адже Росія має власне виробництво вибухівки, а ми – вже ні.