Тіні мінаретів Кремля. Як Росія вибудувала ісламський канал парадипломатії – через церкву, санкційні режими, фінанси й бізнес на війні
«Ісламський трек» став для Кремля одним із небагатьох каналів зовнішньої політики, що зберіг працездатність після початку повномасштабної війни проти України. Під прикриттям міжрелігійного діалогу та гуманітарної співпраці Росія вибудувала систему парадипломатії з країнами ісламського світу – за участі державних чиновників, бізнесу та… Руської православної церкви. Це розслідування «Фарватер.Схід» розкриває як релігійні формати, формально не пов’язані з офіційною дипломатією, перетворилися на інструмент політичних і економічних домовленостей поза санкційним контролем.
Група стратегічного бачення «Росія – ісламський світ» – гібридний «консультативний формат», створений у 2006 році за ініціативи Євгена Примакова, колишнього глави зовнішньої розвідки РФ, ексміністра закордонних справ і прем’єра. Від початку це був не громадський майданчик, а інструмент неформальної взаємодії з країнами ісламського світу в межах російської концепції «багатополярності». Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році діяльність групи набула прикладного характеру.
Це чітко проявилося під час засідання «Групи» 19 травня 2023 року в Казані, проведеного в межах «KazanForum»: привітання Володимира Путіна зачитував віцепрем’єр Марат Хуснуллін, у залі перебував заступник міністра закордонних справ РФ Михайло Богданов. Формально група не має державного статусу й мандату МЗС, однак її склад і повна синхронізація з політикою Кремля дозволяють розглядати цей формат після 2022 року як канал парадипломатії – переговорів і домовленостей там, де офіційна дипломатія РФ стала токсичною або заблокованою санкціями.
Церковна дипломатія: як РПЦ готувала ісламський захід
Як би це не дивно звучало, але надзвичайно велику роль у роботі «Групи» відіграє «релігійна розвідка Москви» – Російська православна церква на чолі з її патріархом Кирилом. Докази цього ми знайшли у внутрішніх документах відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) РПЦ.
Російська православна церква в цій конструкції відіграє значно активнішу роль, ніж видно з матеріалів російських медіа. Адже йдеться не лише про формальну участь патріарха Кирила у заходах групи та форуму, а й про безпосередню участь відділ зовнішніх церковних зв’язків в організації засідань цієї ісламської ініціативи. Це звучить дивно, оскільки численні організації мусульман Росії достатньо впливові і структуровані, аби обійтися без допомоги своїх православних «колег».
Утім, ВЗЦЗ фактично останні роки відкрито функціонує як неформальне зовнішньополітичне відомство, особливо на напрямках, де офіційна дипломатія РФ стикається з обмеженнями. Саме через нього роками вибудовувалися контакти з ісламськими організаціями Близького Сходу, Північної Африки та Азії, синхронізуючи церковну риторику з державними інтересами.
Ключова фігура цього процесу – митрополит Антоній (Севрюк), голова ВЗЦЗ з 2022 року. Його публічні заяви про «багатополярний світ», «необхідність діалогу цивілізацій» і «миротворчу місію церкви» практично дослівно відтворюють зовнішньополітичні наративи Кремля. Саме він виступав одним з головних співорганізаторів засідань «Групи» в рамках Казанського форуму.
Ми звернулися до іноземних джерел, або глибше дослідити діяльність головного дипломата РПЦ. І ось які показові приклади ми знайшли.
У січні 2024 року митрополит Антоній здійснив візит до Дамаска, де провів зустрічі з Патріархом Антіохійським Іоанном X та представниками сирійського істеблішменту. Формально – підтримка «древньої східної церкви». Фактично – утримання Антіохійського патріархату в орбіті Москви й використання його авторитету для протидії міжнародному визнанню Православної церкви України.
Паралельно Антоній підтримує канали комунікації з Ватиканом, просуваючи риторику «мирних переговорів» без чіткого визначення агресора. У цій логіці війна проти України подається не як порушення міжнародного права, а як «цивілізаційний конфлікт», що потребує компромісу. Це дозволяє Кремлю використовувати церковні канали як інструмент м’якого тиску на західну громадську думку.
Про ручну підготовку ісламського треку свідчать і технічні деталі. В офіційних публікаціях РПЦ неодноразово фіксувалися зміни дат, назв і статусів заходів: події, спершу анонсовані як суто міжрелігійні, згодом заднім числом прив’язувалися до економічних або гуманітарних форумів. Це не випадкові помилки, а ознака постфактум адаптації формату під актуальні політичні потреби.
Хто оплачує банкет
Група стратегічного бачення «Росія – ісламський світ» не має ані юридичного статусу, ані власного бюджету. Вона не зареєстрована як організація, не фігурує в реєстрах і не звітує про фінансування. Втім, її засідання, міжнародні зустрічі, участь іноземних делегацій і розгалужена ділова програма потребують значних ресурсів. Це ставить очевидне запитання: хто і за рахунок чого забезпечує роботу формату, який формально не існує?
Відповідь лежить у системі опосередкованого фінансування, де витрати розподілені між кількома суб’єктами, жоден з яких окремо не несе повної відповідальності.
Перший і базовий рівень – регіональний бюджет Республіки Татарстан. Останні чотири роки ключові засідання Групи стратегічного бачення проходять у межах міжнародного форуму Russia – Islamic World: KazanForum, який офіційно організовується урядом Татарстану. Саме регіон забезпечує інфраструктуру: майданчики на базі Kazan Expo, протокольний супровід, безпеку, логістику, переклад, розміщення делегацій. У програмних документах форуму засідання Групи фігурують як «складова» або «партнерський захід», що фактично означає: витрати на її роботу покриваються з бюджету регіону, без прямого фінансування самої «групи».
Другий рівень – навколодержавні спонсори та банки, які виступають офіційними партнерами KazanForum. Серед них – Ак Барс Банк, тісно пов’язаний з урядом Татарстану, а також державний Сбербанк та інші великі фінансові структури.
Вони фінансують форум у статусі «генеральних» або «фінансових» партнерів, оплачуючи ділову програму, виставкові зони й окремі панелі. Саме на цих майданчиках банки презентують ісламські фінансові продукти та нові платіжні рішення. Таким чином, фінансування інфраструктури автоматично покриває і роботу форматів, пов’язаних із Групою стратегічного бачення, не залишаючи прямого фінансового сліду.
Третій рівень – бізнес-асоціації та напівгромадські структури, зокрема організації, пов’язані з Маратом Кабаєвим. Хто такий для сучасної Росії Марат Кабаєв – батько Аліни Кабаєвої, пояснювати навряд чи потрібно. До повністю підконтрольних Кабаєву структур відносяться Асоціація підприємців-мусульман РФ та Міжнародна асоціація ісламського бізнесу.
Це повноцінні юридичні особи з рахунками, членськими внесками та можливістю оплачувати участь делегацій, окремі сесії, круглі столи й side-events. Формально вони не фінансують «Групу стратегічного бачення», але саме вони оплачують ті елементи ділової програми, де обговорюються економічні й фінансові проєкти, що згодом синхронізуються з її роботою.
У сукупності ця модель створює ефект «розчиненого бюджету»: гроші на проведення заходів є, але вони розпорошені між регіональними витратами, спонсорськими пакетами, банківськими партнерствами та діяльністю бізнес-асоціацій. За відсутності юридичного статусу в самої Групи стратегічного бачення жоден з елементів не може бути прямо ідентифікований як її фінансовий донор.
Саме ця конструкція пояснює життєздатність формату після 2022 року. Група не може бути об’єктом санкцій, бо не є суб’єктом права.
Токсичні політики та неформальні інфлюенсери: кого заводять у формат
Персональний склад іноземних учасників «Групи стратегічного бачення» показує, що платформа з самого початку створювалася для роботи з фігурами, небажаними або токсичними для офіційної дипломатії. Саме тут з’являється можливість легітимізувати акторів, відрізаних від міжнародних форматів, – не як політиків чи чиновників, а як «релігійних діячів», «інтелектуалів» або «хранителів традицій».
Один із ключових прикладів – Мохаммад Абдул-Саттар аль-Сайєд, міністр вакфів Сирії.
Він перебуває під санкціями Європейського Союзу та Великої Британії з 2012 року як екс-член уряду Башара Асада, і його участь в офіційних міжнародних форумах фактично неможлива. Однак у межах «Групи стратегічного бачення» аль-Сайєд постає не як підсанкційний чиновник, а як розпорядник вакфів – системи релігійних фондів і власності. Через вакфи проходять земля, нерухомість, пожертви, гуманітарні та «відновлювальні» проєкти, які формально не є державною власністю й значно слабше піддаються санкційному контролю. У цій точці релігія перетворюється на інституційний коридор для обходу санкційного режиму.
Поруч із сирійським кейсом у форматі з’являється і іранський ідеологічний контур. Йдеться про Хаміда Хавалі Шахріарі, генерального секретаря іранської World Organization for the Convergence of Islamic Schools of Thought – структури, інтегрованої в державну систему Ірану й тісно пов’язаної з офіційною ідеологією режиму.
Його присутність у заходах, пов’язаних із «Групою стратегічного бачення», – це не богословська дискусія, а трансляція іранського досвіду життя під багаторічними санкціями, упакованого в мову міжісламського діалогу, «єдності умми» та антизахідної риторики.
Третім показовим елементом цього ж ланцюга є Мохсен Аракі – іранський шиїтський клерик і багаторічний генеральний секретар World Forum for Proximity of Islamic Schools of Thought.
На відміну від Шахріарі, від листопада цього року Аракі – «свіжий кандидат» на потрапляння до санкційного списку США за екстремістську діяльність, пов’язану з інституціями іранської «м’якої сили» та структурами, афілійованими з Корпусом вартових ісламської революції. Попри це, очолювана ним організація системно фігурує у міжрелігійних форматах, де Росія після 2022 року вибудовує альтернативні канали взаємодії з ісламським світом. Присутність таких фігур демонструє, що «Група стратегічного бачення» функціонує як безпечна платформа для інтеграції санкційно токсичних акторів у міжнародний обіг – без формального порушення санкцій, але з реальним політичним ефектом.
Для балансування токсичності до формату системно залучаються фігури з міжнародною репутацією. Ключовим репутаційним «щитом» формату виступає Абдулла Аль-Маатук, спеціальний радник Генерального секретаря ООН.
Його статус дозволяє легалізувати платформу як «гуманітарну» навіть тоді, коли поруч перебувають санкційні чиновники, іранські ідеологи та представники РПЦ, що відкрито підтримали війну проти України.
Економічний каркас: Кабаєв, фінанси і санкційна інфраструктура
Економічний вимір ісламського треку, інтегрованого в роботу «Групи стратегічного бачення «Росія – ісламський світ», зосереджується навколо Марата Кабаєва – президента Асоціації підприємців-мусульман РФ та Міжнародної асоціації ісламського бізнесу. Саме ці структури регулярно присутні в діловій програмі KazanForum, який є ключовим майданчиком для роботи «Групи», і позиціонуються як «недержавні» платформи економічної співпраці з країнами ісламського світу. Водночас, наші попередні розслідування фіксували масштабну участь бізнес-структур, пов’язаних із родиною Кабаєвих, у господарській діяльності на окупованих територіях України – в Криму та на Донбасі.
Операційним елементом цієї системи є коло довірених осіб Марата Кабаєва. Ключова фігура серед них – Муслім Темеркаєв, радник Міжнародної асоціації ісламського бізнесу, який публічно представляв її на профільних бізнес-сесіях KazanForum.
За даними наших розслідувань, аналізу торговельних реєстрів і митної статистики, Темеркаєв безпосередньо пов’язаний з компанією Green Rabbit Limited. У 2023 році ця компанія експортувала десятки тисяч тонн вугілля та зерна до Туреччини та інших країн. Частина цих поставок здійснювалася через ланцюги постачання, що включали продукцію з окупованих районів Донбасу. Таким чином, бізнес-асоціації Кабаєва фактично слугують вітриною, за якою працює конкретна санкційна логістика.
Фінансове обслуговування цього треку після 2022 року почало переходити в інституціоналізовану форму. У межах експерименту з «ісламського банкінгу» підсанкційні Сбербанк і Ак Барс Банк відкрили так звані «ісламські вікна» – передусім у Татарстані та Башкортостані. Ці продукти активно презентуються на майданчиках, пов’язаних із KazanForum і «Групою стратегічного бачення» як інструмент економічної співпраці з ісламськими країнами. Формально йдеться про безвідсоткове фінансування та шаріат-сумісні моделі, однак у профільних презентаціях самих банків прямо зазначається: їхня орієнтація на розрахунки з контрагентами в Туреччині, Ірані та країнах Перської затоки – тобто в юрисдикціях, які залишаються ключовими для російської зовнішньої торгівлі в умовах санкцій.
Паралельно з банківськими інструментами формується фінтех-контур, тісно пов’язаний із тим самим середовищем. Платформа PayZakat, що просувається як сервіс для збору закяту (ісламський благодійний податок – «ФС») та благодійних пожертв, використовує міжнародні платіжні шлюзи й криптоорієнтовані рішення, що ускладнює ідентифікацію кінцевих отримувачів коштів. Російський «Сбербанк» є платформою, на основі платіжної системи якого функціонує цей сервіс.
Інший проєкт російських розробників – Sahih Invest позиціонується як платформа «етичних інвестицій» у реальний сектор, зокрема в аграрні й торговельні проєкти, орієнтовані на ісламські ринки.
Обидві ініціативи регулярно згадуються в контексті ісламського фінтеху та презентуються на супутніх заходах KazanForum, формуючи слабо регульований фінансовий контур, зручний для переміщення капіталу між юрисдикціями поза стандартним західним наглядом.
Завершальним елементом цієї схеми є халяль-сертифікація, яка також активно просувається в межах роботи «Групи стратегічного бачення». Акредитація нового органу «Роскачество-Халяль» у країнах Перської затоки, створення якого активно лобіювалася зусиллями Марата Кабаєва, увімкнуло «зелений коридор» для російського експорту. Наявність релігійного сертифіката знижує рівень митного й походженного контролю, що дозволяє легалізувати зерно з окупованих територій України шляхом його змішування з російською продукцією та подальшого продажу як халяльної.
У сукупності бізнес-асоціації Кабаєва, логістичні компанії, ісламський банкінг, фінтех-платформи та система халяль-сертифікації формують економічний каркас «Групи стратегічного бачення «Росія – ісламський світ». Формально цей каркас не має державного статусу, однак фактично він синхронізований з політичними та дипломатичними завданнями РФ і забезпечує рух товарів і коштів у межах російської парадипломатії з країнами ісламського світу.
Сьогодні «Група стратегічного бачення» – це лише один із прикладів того, як Росія адаптується до міжнародної ізоляції. Завтра аналогічні формати можуть з’явитися в Африці, Південно-Східній Азії або Латинській Америці під вивісками міжрелігійного діалогу, гуманітарного співробітництва чи соціально орієнтованого бізнесу. І якщо ці механізми залишаться поза увагою санкційних регуляторів, вони й надалі виконуватимуть свою головну функцію – повертати токсичних акторів у міжнародний обіг.