«Останній герой Новоросії». Чому вижив польовий командир «ЛНР» Олександр Гайдей на прізвисько «Рим»

x

Рівно 10 років тому, 1 січня 2015 року найманці ПВК «Вагнер» ліквідували на Луганщині командира Групи швидкого реагування «Бетмен» Олександра Бєднова. Далі пішла зачистка росіянами усіх помітних польових командирів – Олексія Мозгового, Павла Дрьомова, Євгена Іщенка. У живих залишився єдиний із них – Олександр Гайдей із позивним «Рим», що очолював бойовиків у Довжанську. Як це йому вдалося і чи дістав він винагороду від «русского миру», – дослідив «Фарватер.Схід».

Колишній довжанський комуніст та лідер місцевих «афганців» Олександр Гайдей навесні 2014 року очолив захоплення влади в місті та напад на місцевий прикордонний загін ДПСУ. Згодом він керував боями проти 72-ї бригади ЗСУ та фактично контролював південно-східну ділянку україно-російського кордону. Знаходячись у жорсткій опозиції до «голови ЛНР» Ігоря Плотницького, «Рим» врятувався і зміг уникнути «зачистки», відсидівшись у Росії. Наразі він повернувся додому, однак «бажаним гостем» в ЛНР так і не став.

«Невдалий камбек» до політики

На серпневому фото з окупованих територій бачимо помітно постарілого «Рима» на публічному заході в Довжанську. Самопроголошений «генерал-майор» спільно з представниками окупаційної влади нагороджує учасників подій 10-річної давнини «за перемогу над українським нацизмом».

x

Та жодної офіційної посади в окупаційних органах влади Олександр Гайдей не обіймає. Остання спроба повернутися до місцевого політикуму зазначала невдачі: «народний герой» не знайшов підтримки.

У 2023 році Олександр Гайдей увійшов до списку попереднього голосування за кандидатури в депутати ради Свердловського муніципального округу «ЛНР» від «Єдиної Росії». Та далі «праймеріз» Гайдей не пройшов – його прізвища у списку обраних депутатів немає. Вочевидь, далася взнаки його репутація лідера банди грабіжників, які у 2014 році тероризували населення регіону «в інтересах революції».

Тому колись авторитетний польовий командир задовольняється долею «весільного генерала» та час від час стає героєм ностальгічних відеороликів російських пропагандистів. Та принаймні він лишився живим. Тоді як усіх помітних польових командирів росіяни зачистили.

Найманці ПВК «Вагнер» ліквідували у 2015–2016 роках Олександра Бєднова, командира Групи швидкого реагування «Бетмен», командира бригади «Призрак» Олексія Мозгового, Павла Дрьомова, командира козачого полку ім. Платова, та «коменданта Первомайська» Євгена Іщенка. Про це пишуть у книзі «Наш бізнес – смерть» російські журналісти Ілья Барабанов і Дєніс Коротков, посилаючись, зокрема на слова Сергія Дубінського («Хмурий»). Те саме зачистку «Вагнером» польових командирів писало російське видання «Спутник и Погром».

То як же вижив у цій м’ясорубці «Рим», Олександр Гайдей?

Під дахом російських спецслужб

– Гайдей напряму підпорядковувався російським офіцерам. Наскільки нам вдалося з’ясувати, цей зв’язок тягнувся багато років і навіть мав характер дружнього, адже це були його однополчани з часів Афганської війни, – розповідає на умовах анонімності офіцер-контррозвідник української спецслужби, який був задіяний у антитерористичній операції на Луганщині.

Довгий час контррозвідники вважали Олександра Гайдея агентом ФСБ РФ, бо строкову службу він проходив у прикордонних військах КДБ СРСР. Згодом вони змінили думку.

– Загін Гайдея був одним із небагатьох сепаратистських підрозділів, який отримав зброю не розподілом з Луганська, а напряму з Росії. Ще наприкінці квітня через російський  кордон спеціально для нього завезли два КамАЗи зі зброєю. Такі операції проводили тільки ГРУшники. Ще більш показовою була ситуація з «вагнерівцями». Представники ПВК після вбивства Бєднова, Мозгового та Дрьомова оточили базу «Рима». Команду на ліквідацію Гайдея вони так і не отримали. Його по-тихому вивели «зеленим коридором» до Росії, а бойовиків без зайвого галасу роззброїли. Ні для кого не секрет, що «Вагнер» був інструментом виключно ГРУ, – підсумовує контррозвідник.

У близькому оточенні Гайдея були російські офіцери-відставники з досвідом участі в бойових діях. Саме вони керували боями, залишивши «Риму» роль публічного лідера. Одним із таких «військових пенсіонерів» є полковник прикордонних військ ФСБ РФ Наіль Нурулін, який був начальником штабу «Південно-східного фронту», очолюваного «Римом».

Наіль Нурулін свого часу став героєм публікації російської «Нової газети», журналісти якої встановили, що однією з причин вояжу Нуруліна на Донбас стали його мільйонні борги. Після декількох років війни на Донбасі Наіль Нурулін зміг повністю розрахуватися з боргами в Росії. Вони становили близько ₽4 млн (понад $100 000 за тогочасним курсом). Про це він сам повідомив своїм друзям у соціальній мережі «Одноклассники».

Про те, що Наіль Нурулін був підпорядкований ГУ ГШ ЗС РФ (відомого також як ГРУ), повідомляла ТСН із посиланням на Головне управління розвідки. На початку 2015 року Нурулін відповідав за координацію між бойовиками угруповань «ЛНР» та «ДНР» під час захоплення Дебальцева. Пізніше, його призначили «військовим комендантом народної міліції ЛНР».

П’ята колонна незалежної України

«Старі афганці» були далеко не єдиною сполучною ланкою Олександра Гайдея з російськими силовиками. Були й набагато ближчі зв’язки – родинні.

Колишній очільник Незалежної профспілки гірників міста Довжанська Костянтин Ільченко розповідає, що був знайомий з Гайдеєм-«Римом». Вони жили по сусідству, і Гайдей певний час навіть працював водієм у Ільченка. Тоді майбутній «генерал-майор» казачих військ без уточнень казав, що мав впливових родичів серед якихось спецпризначенців у Криму.

Ми дослідили родину Олександра Гайдея. Його батько Петро Гайдей походить з села Балківці Чернівецької області, про що свідчить інформація з баз даних. У тому ж селі народився і дядько «Рима» – Володимир Михайлович Гайдей, який згодом отримав кримську прописку.

Володимир Гайдєй мав прописку у Севастополі, по вул.Соловйова, 1. Це адреса військової частини А-0235, 56-го окремого батальйону охорони та обслуговування ВМС України. Перед війною він працював старшим викладачем водолазної підготовки Навчально-тренувального комплексу Академії ВМС України. Про це писало видання «Новий Севастополь» у 2011 році.

Службу ж раніше дядько «Рима» проходив у складі 160-го Окремого морського інженерного батальйону (ОМІБ) Чорноморського флоту, що за угодою 1997 року відійшов до ЧФ РФ. Володимир Гайдей вийшов у відставку капітаном 2-го рангу (сухопутний відповідник – підполковник), і після окупації Криму продовжував очолювати Раду ветеранів частини. Про це відомо з видання ЧФ РФ «Флаг Родины». Гайдей очолював водолазну службу ОМІБ.

ОМІБ – особливий підрозділ, він забезпечує підготовку до морського десанту, проводить розмінування, розвідку, диверсії тощо. 160-й ОМІБ був підпорядкований безпосередньо Морській інженерній службі ЧФ. В різні роки він виконував місії за кордоном, ідеться інформаційному ресурсі «Чорноморський флот». Зокрема, в Єгипті (1971), Ефіопії (1980), Вьєтнамі (1984), Сирії (1987). Це цілком може вказувати на зв’язок із спецслужбами.

Син Володимира Гайдєя – Віталій Володимирович був військовослужбовцем ВМС України, у званні капітана 3-го рангу (сухопутний відповідник – майор) також викладав у Академії ВМС. У 2014 році, за даними Центру «Миротворець», перейшов на бік ворога.

Показово, що обидва кримські Гайдеї входили до привілейованої категорії, адже отримали російські паспорти вже 23 березня 2014 року – через 5 днів після офіційного оголошення анексії Криму. Натомість сам «Рим» отримав російський паспорт тільки у 2020 році.

Зараз вже не важливо, напевно, родичі чи колишні бойові товариші врятували Олександра Гайдея від ліквідації. Просто це черговий приклад того як росіяни використовували радянське бойове братство для підготовки та здійснення збройної агресії. Дійсно, мало кому так пощастило вижити, як «Риму». Та російські «праймеріз» все ж чітко вказали: зрадників до влади окупанти пускати не планують.