Нова «схема» обходу санкцій від Медведчука та Клименка: як антрацит з Луганщини отримує африканську прописку
20 лютого заступник голови уряду РФ Алєксандр Новак оголосив новий «перерозподіл» вугільної промисловості окупованих територіях і залучення приватних інвестицій до галузі. Хто насправді стоїть за «новими інвесторами» і навіщо вони збираються переправляти вугілля Донбасу на африканський континент, розбирався «Фарватер.Схід».
Стратегія реорганізації вугільної галузі окупованих територій шляхом залучення до управління приватних інвесторів обговорювалася у РФ вже давно, але тільки у 2024 році вона вийшла у площину практичних кроків.
Наприкінці січня «мінпаливенерго ЛНР» підписало орендні угоди вугільних шахт з «Промышленной группой «Родина», а через місяць юридично оформило відносини з другим інвестором – ТОВ «Торговый дом «Донские угли».
Ті ж гості в ту ж хату: старі бенефеціари нових підприємств
Про «Торговый дом «Донские угли» відомо доволі багато. Зареєстрована у 2020 році компанія з мізерним статутним капіталом у 10 тисяч рублів вже у 2022 році показала у податковій звітності дохід – майже 10 мільярдів рублів, з яких понад 200 мільйонів – це чистий прибуток.
Це сталося завдяки цікавому факту. Попри повну невідповідність антимонопольному законодавству (хоча про яку законність ми можемо говорити у РФ та ОРДЛО?) вже після 9 днів свого існування «Донецкие угли» стали фактично монопольним покупцем всього вугілля з ТОТ Донецької та Луганської областей.
Мова йде ще про «досанкційний» для РФ у цілому 2020 рік. Тоді «Донские угли» відігравали роль «сірої прокладки», яка дозволяла формально «відбілити» оборудки з окупованими територіями. Вугілля з окупованих територій фірма з російською реєстрацією пропускала його «через себе» і матеріалізувала його з новенькими російськими документами. Завдяки ним «чорне золото Донбасу» виходило на міжнародний ринок як російським продукт без ризику санкцій для іноземних контрагентів.
Ще у 2021 році РНБО заявляла про пряму причетність Віктора Медведчука до діяльності цієї компанії. Правда, без розкриття доказової бази. Втім, «Реальна газета» знайшла сполучні ланки між родиною українського кума Путіна та «ТД «Донские угли».
До 20 лютого 2024 року директором «Донських углей» був Сергій Лісогор, підписант договорів січневих угод з окупаційною адміністрацією «ЛНР» (у лютому замінений на Іллю Колєсніка). Саме він і є ключовою ланкою зв’язку з Медведчуком:
«Сергій Лісогор працював у ТОВ «ІК «Таврія-Північ». І ця компанія належить Оксані Марченко. З’ясувати це нескладно: і «Таврія-Північ», і її засновник – кіпрська «Вентолор Інвестментс Лімітед» (прямо разом із російським кодом ОГРН першою, та з реєстраційним номером другою) зазначені у декларації народного депутата України Медведчука Віктора Володимировича Медведчука. Їхнім кінцевим бенефіціаром значиться його дружина, Оксана Марченко», – пише видання.
«Промышленная группа «Родина» виявилася не менш цікавою. Зареєстрована в 2020 році Москві фірма, з трьома показаними у податковій співробітниками та негативними економічним балансом у недалекому 2022 році якось не тягне на роль серйозного і «чистого» інвестора. Скоріше на чергову «прокладку».
Викликає певну недовіру і постать директора, який до цього був засновником нерентабельного спорт-клубу і у вугільному бізнесі до цього не помічений.
Втім, нам на поміч прийдуть ретро-дані, які вказують на попередніх засновників та керівників «Родини». А саме – на таку собі Клименко Ніну Василівну, чиї данні підозріло співпадають з даними тітки екс-міністра доходів і зборів часів Віктора Януковича – Олександра Клименка.
Можливо, ці факти так і зосталися б непрямими свідченнями повернення у «донбаський бізнес» осіб, наближених до «сім’ї» Віктора Януковича. Та щойно Олександр Вікторович Клименко сам підтвердив результати нашого міні-розслідування, з’явившись 27 лютого на брифінгу в Луганську як представник інвестора – «Промышленной группы «Родина»…
Кому що дісталося
Пропаганда на ТОТ розповідає, ніби нові інвестори проявляють інтерес зокрема і до збиткових шахт. Та реальні контракти щодо оренди підписані лише з шахтами, які у всі часи вважалися перспективними.
Перш за все, йдеться про шахти, де видобувається найбільш цінний та дорогий сорт вугілля у світі – антрацит. Це відомі шахти «Довжанська-капітальна», «Комсомольська», шахта імені Вахрушева, шахта імені Фрунзе. Саме вони разом з найновішою шахтою Луганщини – «Самсонівською – Західною» (видобуває особливо цінне вугілля марки «Ж» – «жирне» для коксохімії) увійшли до активів «Торгового дома «Донские угли».
Усі вони до 2017 року належали до структур донецького олігарха Ріната Ахметова. Шахти «Довжанська-капітальна», імені Вахрушева, імені Фрунзе належали до енергетичної компанії ДТЕК. А «Самсонівська – Західна» – до об’єднання «Краснодонвугілля», яке входило до складу металургійного дивізіону Ахметова, компанії «Метінвест».
Олександрові Клименку відійшли підприємства, орієнтовані на енергетику: шахта «Білоріченська», однойменна гірно-збагачувальна фабрика та «Краснодонське вантажно-транспортне управління». За заявами Клименка, вугілля марки «Г» («газове», використовується на більшості теплоелектростанцій України) планується постачати на Зуєвську та Запорізьку ТЕС.
Якщо доля продукції підприємств Клименка більш-менш зрозуміла, то перспективи подальшого використання антрациту значно цікавіші. На відміну від «газових» вуглів «Білоріченки», антрацит користується попитом у всьому світі. Тим більше, що донбаський антрацит за своїми якостями перевершує показники антрацитів із багатьох інших регіонів.
Африканський «експорт»
За словами експертів, донбаський антрацит може стати предметом значного зовнішнього експорту Росії навіть в умовах тотальний санкцій. І той «переділ», свідками якого ми зараз стали, є нічим іншим як розробкою нової моделі обходу антиросійських санкцій.
Як показали міжнародні журналістські розслідування, упродовж 2017-2019 років 19 держав купували у російських фірм вугілля, видобуте на окупованих територіях Донбасу. Серед покупців значилися Канада, Польша, Туреччина, Румунія, Болгарія, Єгипет, Бельгія тощо… І купували вони не аби що, а найбільш дорогоцінне донбаське вугілля марки «А» – антрацит.
Навіть Україна до певного часу купувала в Росії вугілля з окупованого Донбасу. Під видом вугілля з Південно-Африканської Республіки. Журналістські розслідування показали, що то був саме антрацит з окупованих територій і торгували ним… люди Медведчука!
За словами наших співрозмовників з числа екс-співробітників ДТЕК, обрання Медведчука і Ко новим куратором «антрацитового напрямку» не випадкове, і пояснюється саме наявністю безцінного досвіду організації оборудок з «відбілюванням» вугілля на міжнародному рівні. Насамперед, через наявність бізнес-контактів в африканських країнах.
Модель досить проста. Через низку підставних фірм вугілля потрапляє до Африки, де його за взаємовигідними цінами покупають підприємці з «місцевою пропискою» або навіть самі власники шахт. Для останніх «легалізувати» вугілля з Донбасу взагалі на проблема, адже можна видавати за збільшення власних обсягів видобутку (розрізнять вуглі лише професіонали, але можна же і змішувати, а тоді…). Далі через низку посередників, луганське вугілля з абсолютно легальними африканськими документами може спокійно потрапити усюди, від бань Анкари до камінів Брюсселю. При чому, не попадаючи під дії будь-яких санкцій.
Спеціалісти відзначають, що росіяни навіть розпочали ненав’язливу медійну кампанію щодо підготовки підґрунтя для здійснення цих торгових операцій. Зокрема, тогорічний Петербурзький саміт «Росія – Африка» став для росіян не тільки спробою ізгоїв міжнародної політики активізувати свою дипломатію, а й ширмою для прикриття далекоглядних економічних домовленостей.
З результатами заходу у багатьох російських та дружніх до Росії міжнародних ЗМІ вийшли однотипні матеріали типу «вугілля з «ЛНР» та «ДНР» може піти на експорт до Африки».
Втім, найбільш показовим був «Луганський інформаційний центр»:
«…Якщо Кузбас стабільно забезпечує його постачанням ринки Азії, то «чорне золото» з Донбасу може піти до африканських країн. Представники держав цього континенту активно цікавилися вугіллям на форумі «Росія – Африка» влітку 2023 року. Найбільшими споживачами донецького вугілля можуть стати також Туреччина, Індія та Південно-Африканська Республіка…»
Питання до знатоків: навіщо ПАР купувати вугілля у Росії, якщо ПАР сама видобуває його з метою експорту? Так, ви правильно здогадалися.