«Лендлорди півночі». Хто з відомих аграріїв Луганщини став колаборантом
У лютому 2025 син депутата ВР IV скликання Миколи Гапочки отримав підозру. Родина екс-нардепа здавна володіла великими сільгоспугіддями на півночі Луганщини. СБУ виявила, що підприємства на ТОТ оформлені нині за законодавством РФ, і сину Гапочки пред’явили підозру у колабораціонізмі. «Фарватер.Схід» дослідив, що відбувається у інших великих аграрних господарствах на Луганщині. Ви зустрінете багато відомих прізвищ.
Микола Гапочка – легенда луганського політикуму. Після Помаранчевої революції на питання про політичне кредо він казав молодій журналістці: «Я завжди дотримувався лівих, правих і центристських поглядів».
Колишній комсомольський функціонер, заступник голови Луганської ОДА Олександра Єфремова, нардеп від кучмівського блоку «За ЄдУ!», довірена особа кандидата у президенти Януковича у 2004 по величезному 114 округу (п’ять сільських районів). Після цього – член фракції Блоку Юлії Тимошенко у ВР, а по тому – фракції Партії Регіонів.
Після окупації півночі Луганщини Гапочка з родиною переїхав до Києва. Та аграрні підприємства на окупованій території, як стверджують правоохоронці, перереєстрували за законами Росії. Родина продовжувала вести бізнес, отримувала прибутки і допомогу від «мінфіну ЛНР» та сплачувала податки окупантам. Які йшли, вочевидь, і на фінансування збройної агресії проти України.
У російському сервісі перевірки контрагентів «Чекко», дійсно, Гапочка Володимир Миколайович, син Миколи Михайловича, значиться співзасновником ТОВ «Меркурий Сервис», а інший син Гапочка Андрій Миколайович зазначений як співзасновник ТОВ «МТС «Альянс». Підприємства з такими самими назвами і за тими самими адресами зареєстровані за українськими законами до окупації.
Та чи одна ця родина така?
Екс-губернатор переписав господарства на сестру
Юрій Гарбуз, колишній голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації, займався аграрним бізнесом і до призначення на посаду у 2016 році, і після звільнення у 2018-му. Зокрема, йому належали фермерські господарства «Агро Грант» та «Гарбуз Ю.Г.».
Екс-голова області мешкає у столичному регіоні. Після окупації селища Мілового та села Микільське, де розташовані господарства, у липні 2022 року Юрій Гарбуз перестає бути керівником та підписантом обох підприємств, а також їхнім власником.
Згідно з даними Аналітичної системи YouControl, він вийшов із числа засновників ФГ «Гарбуз Ю.Г.» 4 липня 2022 року, а ФГ «Агро Грант» передав 22 липня. Обидва ці підприємства зареєстровані за російським законодавством 7 липня.
Новими співвласниками сільгосппідприємств стали люди із прізвищем Кочугура. «Гарбуз Ю.Г.» на ТОТ належить Володимиру Миколайовичу та Людмилі Григоріївні Кочугурам, остання є й керівницею господарства. «Агро Грант» на ТОТ спочатку належав наполовину Людмилі Григоріївні Кочугурі, а наприкінці 2023 року вона передала свою частку Галині Миколайївні Кочугурі (як можна припустити, сестрі свого чоловіка).
Нагадаємо, що саме на Людмилу Григоріївну Кочугуру переписав Юрій Гарбуз обидва підприємства й за українським законом. Якщо вірити даним із профілю Юрія Гарбуза у соцмережі «Вконтакте», саме так звуть його рідну сестру. Тож, хоч Юрій Григорович і припинив бути власником господарств на окупованій території, за межі його родини підприємства, схоже, не вийшли.
«Фарватер.Схід» намагався взяти коментар у екс-очільника області, та три номери, за якими наші журналісти раніше спілкувалися з Юрієм Гарбузом, – поза мережею. У месенджерах, прив’язаних до цих номерів, він також не відповів.
Сватівський «регіонал» Володимир Мормуль та пів мільйона доларів на віджате підприємство
Із початком повномасштабного вторгнення аграрії фізично не могли евакуювати свої підприємства. Вони прив’язані до землі та промислових потужностей – елеваторів, техніки тощо. Тож вони були змушені були обирати між власністю та державними орієнтирами. Вибір більшості топ-аграріїв стався не на користь України. І деякі зуміли непогано нажитися.
Російські медіа регулярно пишуть про ініціативи Владіміра Путіна на допомогу підприємництву на «нових територіях». До пулу перспективних фірм, що одержали підтримку в рамках «президентської програми» РФ, потрапило ТОВ «Біловодський елеватор» з Луганщини. Воно отримало ₽49,5 млн лізингового фінансування, що трохи більше за $500 тис. у перерахунку.
Згідно з відомостями сервісу перевірки контрагентів «Чекко», ТОВ «Біловодський елеватор» зареєстроване у РФ того ж 7 липня 2022 року, що й господарства Юрія Гарбуза. Його засновниками на сьогодні є дві фізичні особи у рівних долях. Перший – Микола Котляров (він же є директором), другий – відомий «регіонал», багаторічний очільник Сватівської райадміністрації часів Януковича Володимир Мормуль.
В українських реєстрах ані Котлярова, ані Мормуля у засновниках «Біловодського елеватора» немає. 99% капіталу фірми з 2020 року належить управляючій компанії «Сіті Ессет менеджмент», зареєстрованій у Києві.
Рейдерське захоплення «Біловодського елеватору» – типове. Майно українських аграрних виробників, які не вважали за можливе працювати під окупаційною владою, захопили колаборанти. Найбільшими такими кейсами на території Луганщини є «віджим» майна великих національних компаній «Агротон» та «Нібулон».
Кому дісталося майно «Нібулону» та «Агротону»
Весь регіональний майновий комплекс «Агротона» вартістю десятки мільйонів доларів США привласнила група осіб на чолі з відомим старобільським чиновником часів Кучми-Януковича Валерієм Пахницєм. Про це компанія повідомляє на своєму сайті.
З перших днів вторгнення Пахниць виконував обов’язки голови окупаційної адміністрації Старобільщини. За підтримки старого знайомого – «міністра сільського господарства ЛНР» Юрія Пронька, який за часів Кучми та Януковича був головою сусіднього Біловодського району, Пахниць став одним із ініціаторів «експропріації» майна агрохолдинга.
У цьому Пахніцю допомагав зять – очільник української Старобільської РДА, який вже фігурував у нашому розслідуванні. Це Віталій Кононов, відставний контррозвідник СБУ, що провалив арешт ватажка сепаратистів Валерія Болотова у 2014 році.
На сайті «Агротону» досі доступне оголошення про винагороду за будь-яку корисну інформацію, що дозволить притягнути рейдерів-колаборантів до відповідальності.
Доля потужностей компанії «Нібулон» склалася по-різному. «Приватизацію» ТОВ «Старобільський елеватор», яке належить компанії «Нібулон», окупанти спочатку відклали. Це один із найбільших елеваторів Луганщини.
У 2022 році його «націоналізували» – зробили «муніципальним» (вже смішно) із статутним капіталом ₽100 000. Це близько $1 000, тоді як за часів «Нібулона» статуний капітал становив понад ₴3,1 млн – майже $111 000 за курсом на початок 2022-го. Наразі підійшов час «приватизувати»: від жовтня 2024-го «муніципальний» елеватор ліквідують як юрособу.
Натомість землі, що були в обробці у холдингу, отримав фермер-колаборант Олександр Коломецький, засновник та керівник селянського господарства «Саша». Як Коломецький зустрічав у 2022-му російських «визволителів» і заправляв пальним техніку окупантів, зібрав свідчення головред «Фарватер.Схід» Олександр Білокобильський для Центру публічних розслідувань.
На той час господарство Коломецького «Саша» та господарство «Альянс «К» його брата Миколи Коломецького заборгувало майже ₴16 млн «ПроКредитБанку» за кредитними угодами. Про це ідеться у рішенні Господарського суду Луганської області. Співпраця з загарбниками не лише дозволила опинитися за недосяжним для українських кредиторів за залізною завісою, а й суттєво збільшити свої статки.
«…засновник та керівник фермерського господарства «САША», що на Старобільщині. У обмін на лояльність окупанти віддали йому під контроль земельні угіддя захопленого агрохолдингу «Нібулон» – одного з найбільших сільськогосподарських підприємств Луганщини. Для забезпечення безперешкодного вивезення зернової продукції він отримав у федеральних контролюючих органах РФ необхідні документи та сертифікати», – розповідало 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях у Facebook в листопаді 2023-го. Коломецькому тоді повідомили про підозру в колабораційній діяльності.
Корупційні схеми «допомоги» від російських шефів
Російські документи, про які йдеться у повідомленні СБУ, дозволяють не просто вивозити сільгосппродукцію з окупованих територій, а й продавати її на зовнішній ринок. Для цього РФ ввела на захоплених землях інститут «шефства», одна із задач якого – «легалізовувати» товарні цінності сумнівного походження через регіони Росії.
– Частина зібраного збіжжя реалізується всередині Росії, усе інше йде за кордон. Зважаючи на те, що ніхто не хоче потрапити під санкції, купуючи продукцію з окупованих територій, вона йде на експорт під документами інших регіонів. Наприклад, Старобільщина працює через фірми бізнесменів з Карачаєво-Черкесії, а сусіди з Новопскова – через Вороніж. Це чітко контролюють спеціально уповноважені особи з регонів-«шефів» з РФ, – розповідає на умовах анонімності менеджер сільськогосподарського підприємства з півночі області.
За посередницькі послуги «шефи» отримують свій гешефт. За словами нашого джерела, «відмивання» товарів з окупованих територій коштує луганським аграріям у середньому 30% від доходів із продажу. Ці гроші уходять на фірми-прокладки та у кишені чиновників.
З іншого боку, у багатьох районах вже склалися цікаві корупційні тандеми, які зробили північні райони Луганщини клондайком для російських бюрократів. Участь у програмах дофінансування, державне пільгове кредитування та федеральна підтримка, про які так люблять писати російські пропагандисти, мають свою ціну.
– У мене були партнери зі Слов’яносербщини, їхні «шефи» – з Алтаю. Вони казали про необхідність відкату за надання безвідсоткового кредиту в рамках держпрограми. Ціна питання – 10% від тіла кредиту. Довелося погодитися, бо російські фінустанови не дуже охоче кредитують фірми «із зони СВО», – розповідає співрозмовник.
Лояльних окупантам фермерів це влаштовує, адже такі російські правила гри дозволяють їм робити гроші з повітря.
Кризовий «сімейний менеджмент» від міловських фермерів
Прикладом такої бюджетної підтримки є державна субсидія РФ для найбільшого господарства Міловського району – ферми Ахмеда Батирсултанова, як повідомляє пропаганда окупантів. Родина Батирсултанових була доволі впливовою на Луганщині.
Лідером цієї сім’ї вважається Махач Батирсултанов. Крім бізнесу, він брав участь у політичному житті регіону. У 2010 році обирався до Міловської райради від Партії промисловців і підприємців України, у 2013 очолював районну організацію партії УДАР Віталія Кличка. Знов депутатом райради у 2015-му став від партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність». Про останнє свідчать і документи на сайті Луганської обласної адміністрації: за посиланням – документ у форматі *.doc із результатами поіменного голосування райради у 2018 році.
Махач Батирсултанов, за даними Аналітичної системи Youcontrol, є засновником і керівником ТОВ «Діброва» та керівником Фермерського господарства «Криничне». У другому випадку засновницею значиться його дочка Зарета Батирсултанова.
Та уже влітку 2022 року «Діброва» та «Криничне» з’явилися у російських реєстрах. Адреса і види діяльності залишилися незмінними, змінилися тільки засновники і керівники: Махача Батирсултанова замінив його брат Ахмед, а дочку Зарету Махачівну – племінниця Амінат Ахмедівна Батирсултанова.
Можна припустити, що це зроблено, аби зберегти за родиною Батирсултанових майно «по обидва боки барикад», адже бізнес-інтереси Махача Батирсултанова простягалися далеко за межі Луганщини. Наприклад, його син Хабіб Махачевич Батирсултанов є керівником і власником київського ТОВ «АГРО-Х», із електронною адресою [email protected]. У 2024 році син Махача (чи сам він) заробив ₴41,3 мільйони, за даними Анаталітичної системи YouControl.
Схема, вочевидь, не спрацювала, бо обвинувальний вирок за статтею 111-2 (пособництво державі-агресору) щодо Махача Батирсултанова вже розглядається судом. Зазначена стаття передбачає не тільки покарання у вигляді 10-12 років позбавлення волі, а й можливу конфіскацію майна.
Більшість великих землевласників Луганської області перейшла на сторону окупантів та продовжує вести господарську діяльність, сплачуючи податки у бюджет агресора. Найбільш «гнучким» аграріям війна навіть відкрила можливості для неочікуваного збагачення. Ці дії ще отримають правову оцінку, без сумніву. Тут мусить бути якась апеляція до моральних цінностей, та, здається, вона зайва.