Конверсія навиворіт. Цивільні заводи Росії переходять на виробництво зброї та везуть її контрабандою за кордон
Термін «конверсія» став широко відомий у СРСР наприкінці 1980-х. Він означав перехід військових підприємств на випуск цивільної продукції. У путінській Росії йде зворотний процес: цивільні підприємства починають займатися непритаманним їм військовим виробництвом.
Оборонне замовлення для цивільних підприємств
Прорахунки військового керівництва Росії «бліцкригу» в Україні у 2022 році швидко стали зрозумілі. Затяжний характер війни і міжнародні санкції змусили росіян екстрено шукати шляхи поповнення арсеналу озброєнь на внутрішньому ринку. Та переважно застарілий пострадянський ВПК виявився до цього не готовим.
Будувати нові заводи довго та дорого. Водночас у програмному документі Кремля «Стратегії національної безпеки» від 2021 року ішлося про завдання: «…модернізація виробничої бази оборонно-промислового комплексу, збільшення обсягів виробництва високотехнологічної продукції цивільного або подвійного призначення…»
І додаткові оборонні замовлення «люб’язно погодилися виконувати» цивільні підприємства, які мали готову виробничу інфраструктуру та були найбільш наближеними за профілем. Одним із таких заводів стала Липецька трубна компанія «Свободный сокол».
Промислове виробництво з майже 125-річною історією останні роки спеціалізувалося на випуску чавунних труб, паль та люків. Компанія, незважаючи на західні санкції, постачала продукцію до анексованого Криму, а зараз планує взяти участь в інфраструктурних проектах окупованих територій Донбасу. Та це тільки вершина айсбергу.
Нашу увагу іще раніше привернуло повідомлення, що з квітня 2023 року на Липецькому заводі ввели цілодобове патрулювання «через загрози з боку України». Здавалося б, нонсенс. Підприємство цивільне і навряд може бути військовою ціллю.
Згодом, у жовтні 2023 року російські медіа повідомили, що цехи заводу перейшли на цілодобову роботу і повністю завантажені насамперед через «оборонне замовлення».
Остаточне підтвердження з’явилося 22 січня 2024 року через внесення змін до ліцензійних реєстрів. Зокрема, компанія «Свободный сокол» розширила спектр діяльності, отримавши від міністерства промисловості та торгівлі РФ ліцензію під номером Л008-00102-77/01028983.
За цими кодом ховається дозвіл на виготовлення продукції військового призначення. Дослівно наступне:
…ліцензія №Л008-00102-77/01028983 «Розробка, виробництво, випробування, встановлення, монтаж, технічне обслуговування, ремонт, утилізація та реалізація озброєння та військової техніки, розробка, виробництво, випробування, зберігання, реалізація та утилізація боєприпасів (за винятком зазначеної діяльності, що здійснюється військовими частинами та організаціями Збройних Сил Російської Федерації та військ національної гвардії Російської Федерації, у разі, якщо провадження зазначеної діяльності передбачено їх установчими документами)», надана ТОВ “ЛТК «Свободный сокол».
Як на практиці відбувається процес мілітарізації цивільних підприємств у Росії, пояснює сам директор і власник «Свободного сокола» Ігор Єфремов в інтерв’ю російським медіа:
– …Мінпромторг попросив нас освоїти виробництво озброєння під держоборонзамовлення, – зазначив Єфремов. — Цей виріб протягом 30 років не застосовувався, технологія його виробництва вважалася втраченою. У результаті було створено кооперацію більш як із десятка підприємств. Ми за два місяці збудували нове виробництво, закупили дороге обладнання, протягом двох місяців налагодили виробництво та почали видавати продукцію, яка йде до зони СВО. Зараз перебуваємо на стадії підписання договорів, щоб виробляти й інші військові позиції…
Снаряди і стволи замість труб і каналізаційних люків
Спектр товарів «для зони СВО» не розголошується. В якості медійної ширми, ми можемо знайти на сайті заводу безліч новин про виготовлення та відправку на фронт чавунних печей, антидронових сіток, бронеекранів та спеціального транспорту.
Натомість ще у квітні 2023 року, саме тоді, коли на заводі ввели цілодобове патрулювання, Telegram-канал партизанського руху тимчасово окупованих територій «Атеш» повідомив цікаве. А саме – на Липецькому трубному заводі негласно налагодили виробництво снарядів загальною кількістю 40 тисяч на місяць.
Підкреслимо: це сталося за дев’ять місяців до одержання «Свободным соколом» ліцензії на військову продукцію. Далі ми побачимо, що в деяких випадках для деяких підприємств Росії ліцензії не обов’язкові. Якщо йдеться про потреби РФ, пов’язані з озброєнням або з міжнародним впливом.
Поряд із цим, партизани вказали точні координати нового цеху по виробництву озброєння:
За даними наших джерел з числа співробітників української розвідки, снаряди – далеко не єдиний «бонусний» продукт трубопрокатників. Іншим, не менш важливими продуктом, є сталеві артилерійські стволи. Саме вони ховаються за словами директора заводу Ігоря Єфрємова про «інші військові позиції».
Один із основних інструментів Росії у війні – ствольна артилерія ще радянського виробництва. Ресурс ствола в залежності від різновиду артсистеми коливається від 3000 до 5000 пострілів (хоча на практиці його часто використовують до «повної відмови»). У нинішній війні на один ствол протягом дня у середньому припадає від 50 до 100 пострілів. Тож рідко який ствол може протягнути більше кварталу. А радянські запаси не безмежні.
Саме на відновлення запасу замінних стволів і працює ще одне «непублічне виробництво» Липецької трубної компанії. Втім, такий товар знаходить попит не тільки в межах Росії.
Контрабанда зброї з «водопроводними» документами
Більшість нових «союзників» Росії – країни, що розвиваються. Іще за часів СРСР вони одержували радянську військову допомогу. Сьогодні вони знову звертаються до примітивного за сучасними мірками, але відносно надійного та дешевого російського озброєння.
Міжнародні санкції та небажання загострювати відносини із Заходом змушують потенційних покупців іти на хитрощі при імпорті комплектуючих із Росії. Одна із них – прикриття з боку виробника товарів подвійного призначення.
Липецька трубна компанія «Свободный сокол» разом із низкою підприємств-прокладок налагодила схему постачання заготовок для стволів для важкої бронетехніки та артилерії під виглядом основної своєї продукції – високоміцних труб. Про це журналістові «Фарватер.Схід» розповів представник української спецслужби. За його словами, наразі така продукція постачається до Ірану, Північної Кореї та Мавританії.
Існування такої моделі експорту нам підтвердив колишній співробітник компанії «Свободный сокол» на умовах анонімності. Як він пояснив, відрізнити ствольну заготовку від звичайної труби зможе мало хто з непрофесіоналів. Особливо, якщо ці товари ще перемішані між собою. Також він каже, ствольні заготовки експортувалися задовго до одержання підприємством ліцензії на військове виробництво. І взагалі до повномасштабного вторгнення РФ до України:
– У випадку з «Соколом» схема практично ідеальна. Тому до повномасштабної війни вона працювала без додаткових засобів прикриття. Зараз ситуація змінилася, та канал працює й досі, хоч і з певними змінами.
Співрозмовник описує схему за участі фірм-прокладок, через які кількома різними платежами гроші йдуть через ланцюжок нібито не пов’язаних між собою фірм у різних країнах, аби приховати зв’язок між реальними покупцем та постачальником. Те саме відбувається із товаром – він змінює власників, партія дробиться на менші, а тоді різними шляхами надходить до пункту призначення.
Ми не маємо підтверджень або спростувань, але за словами колишнього співробітника ЛТК «Свободный сокол», підприємство неодноразово надавало «трубне прикриття» для транспортування «спецвантажів» в інтересах ЧВК «Вагнер» до Африканського континенту.
«Червоний директор» в погонах КДБ
На правдивість слів наших співрозмовників про «спеціальні експортні операції» Липецької трубної компанії може вказувати сама фігура власника і керівника «Свободного сокола» та його дотичність у минулому до спецслужб РФ.
Заснований у 1900 році завод неодноразово переходив з рук у руки. У пострадянський період під час серії реструктуризацій, технічного дефолту та банкрутства, у лавах його співзасновників та керівників невідомо звідки з’являється особа з непрозорим минулим – Ігорь Єфрємов.
За інформацією російських медіа, Ігорь Єфрємов є вихідцем з радянського КГБ. Примітно також, що у 2019 році під час скандалу з несплатою «Свободным соколом» боргів за електроенергію (близько $180 млн) на захист Єфрємова встало пропагандистське видання «Федеральное агентство новостей» (РИА ФАН). Воно належало, як відомо, Євгенію Прігожину.
Непрямим доказом дотичності Єфрємова до силового блоку є і ретро-дані, що на початку 2000-х він був керівником Регіонального відділення громадської організації «Академія проблем безпеки, оборони і правопорядку» у Республіці Марій Ел.
Ця організація була заснована у 2000 році за підтримки тодішнього секретаря Ради безпеки РФ Міхаіла Фрадкова «для науково-дослідного забезпечення законодавчої роботи у сфері національної безпеки».
Очільником «академії» став екс-голова балтійського підрозділу військової контррозвідки Ракетних військ стратегічного призначення СРСР полковник Віктор Шевченко, який підбирав регіональних представників організації з числа колишніх колег. Попри скандальний фінал організації (закрита у 2008 році за рішенням суду через «створення умов для корупційних проявів та дискредитацію державної влади»), свого часу «Der Spiegel» вважав «Академію» кузнею кадрів для російських спецслужб.
Повертаючись до Липецька: за кілька місяців до повномасштабного вторгнення Ігорь Єфрємов за допомогою підробних документів та силової підтримки групи озброєних людей здійснив рейдерське захоплення підприємства.
Інші акціонери (кіпрський офшор) намагалися повернути власність, та правоохоронні органи їх проігнорували. Поясненням цього може бути те, що рейдерське захоплення «Сокола» було санкціоновано на високому рівні. Наприклад, задля того, щоб усунути від «збройно-контрабандних таємниць» власників мажоритарного пакету акцій з європейською пропискою. У 2021 році ті звільнили Єфрємова з посади гендиректора і почали проводити аудит «єфрємівського спадку».
Натомість у російські медіа представляли захоплення підприємства як «акт патріотизму», спрямований на відстоювання інтересів Росії перед НАТО.