Колишні «народні». Хто з луганських нардепів має російський паспорт? – Розслідування «Фарватер.Схід»
«В Києві розкрили, у кого Зеленський украв ідею з 1000 гривень для Українців», – пише російське видання «Федерал Пресс». Новині передує зазначення місця й дати: «Київ, 30 жовтня». Викрив це все, виявляється, колишній депутат Верховної Ради України Спірідон Кілінкаров. Та є один нюанс.
Колишній очільник луганського обкому Компартії України і народний депутат від КПУ Спірідон Кілінкаров – постійний гість ток-шоу російських пропагандистів, починаючи з Владіміра Соловьйова. Він висловлює свою «авторитетну думку» з будь-яких питань стосовно України на тій підставі, що він нібито представник українського політикуму.
Крім «таємниці тисячі Зеленського», учора ж Кілінкаров розповів про скору відставку Головкома ЗСУ Сирського через «провал на Донбасі і в Курській операції». Та от халепа: комуніста-втікача навряд можна назвати «українським політиком». Бо по-перше, він у політиці держави жодної ролі не відіграє. А по-друге, попри наявність українського паспорту Спірідон Кілінкаров набув російського громадянства.
«Фарватер.Схід» з’ясував, хто іще з колишніх нардепів від Луганщини має паспорт країни-агресорки. У процесі сплили цікаві історії про розкрадання 4 мільярдів доларів з держбюджету України та рейдерство приватних підприємств на ТОТ в інтересах януковицького олігарха Сергія Курченка.
«Рот Фронт» Спірідона Кілінкарова
Представники Луганського обласного комітету Компартії України брали найактивнішу участь у подіях «руської весни» 2014 року. Далеко не всі вони отримали відповідні судові вироки, хоча б і заочні. Серед тих, хто опинився поза зоною досяжності української Феміди – лідер луганських комуністів, народний депутат трьох скликань Спірідон Кілінкаров.
«Захід примушує Київ призивати до ЗСУ підлітків», «Розп’яття своїми же чи бунт в тилу?», «План перемоги потрібен Зеленському для збереження життя та капіталів», «Україна – антиросійський проект США» – це заголовки новин і статей російської пропаганди за мотивами виступів та інтерв’ю Кілінкарова лише за кілька днів.
При цьому Спірідон Кілінкаров позиціонується як український експерт, народний депутат України V-VII скликань, голова Луганського обкому КПУ та член руху «Другая Украина».
Насправді Кілінкаров має стосунок до України в далекому минулому і вже набув громадянства Росії. У Москві Спірідон Павлович з квітня 2022 року зареєстрований як фізична особа-підприємець з основним видом діяльності «діяльність із надання консультаційних та інформаційних послуг».
У розділі «останні зміни» бачимо цікавий запис від 25.04.2023: «Найменування ІП змінено з «Кілінкаров Спірідон» на Кілінкаров Спірідон Павлович. Подання відомостей про видачу або заміну документа, що посвідчує особу громадянина Російської Федерації на території Російської Федерації». Ми пішли далі і через платні сервіси встановили російські паспортні дані нашого комуніста.
Хоча останні 10 років Кілінкаров заробляє на життя антиукраїнською пропагандою, лише у 2023 році він потрапив до санкційного списку РНБО України. При цьому на сайті розшуку МВС ви його не знайдете. Бо його там немає.
Євген Бакулін: пенсіонер на $4 млрд
На відміну від дуже медійного Кілінкарова, Євген Бакулін мало відомий широкій публіці. Для загального розуміння: саме Євген Бакулін закупав сумнозвісні «вишки Бойко», обімаючи посаду голови НАК «Нафтогаз». Шкоду від його діяльності на цій посаді правоохоронці оцінюють приблизно у 4 мільярди доларів, тому його і розшукує Нацполіція.
У його активі «привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах або організованою групою» (стаття 191 ч.5), «вчинення службового підроблення, якщо воно спричинило тяжкі наслідки» (стаття 366 ч.2), «встановлення або поширення злочинного впливу» (255 ч.1), «легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі» (ст. 209 ч.3.).
Злочини, вчинені цим високопосадовцем часів Януковича колосальні. Та одна деталь надає усім його вчинкам дещо іншого забарвлення. І це не просто наявність російського паспорта. А те, що цього громадянства він набув ще у 2000 році! І це не заважало (або навіть допомагало) йому просуватися по кар’єрних сходах в обхід чинного законодавства та заробляти мільярди на українському бюджеті.
Сам Євген Бакулін родом з міста Кстово Нижегородської області РФ. Та майже вся його кар’єра пов’язана з Україною і насамперед, Луганщиною. Близько 20 років він працював на різних посадах на Лисичанському нафтопереробному заводі, де і познайомився з майбутнім лідером «Опозиційного блоку» Юрієм Бойком (у 1999-2001 той був директором цього заводу). Бойко і став локомотивом, за яким Бакулін з провінційного Лисичанська просувався до найвищих щаблів влади. Зокрема, на посади очільника ДК «Укргазовидобування» та НАК «Нафтогаз України».
Після падіння режиму Януковича, вже у березні 2014 року правоохоронці затримали Бакуліна у його власному кабінеті. Уникнути відповідальності йому допомогли «старі товариші» з Опоблоку. За їх сприяння наприкінці 2014 року Бакулін став народним депутатом від 106 виборчого округу з центром у місті Сєвєродонецьку. Хоча згодом жодного разу в окрузі так і не з’явився.
Тільки у 2018 році Генпрокуратура спромоглася зробити подання до Верховної Ради про затримання Євгена Бакуліна. Але було надто пізно. Народний депутат давно вже втік до Росії, де проживала на той час уся його сім’я. Усі члени якої, до речі, так само мали російське громадянство.
Наразі Бакулін проживає у власному особняку в селі Сосновка Княгининського району Нижегородської області, зовсім неподалік від свого місяці народження, і веде життя пересічного VIP-пенсіонера радянських часів.
Зважаючи на пенсійний вік Бакуліна, ми вирішили перевірити отриману нами інформацію через сайт пенсійного фонду Російської Федерації. Задля цього ми ввели наявні дані до реєстру для перевірки. І так, вони повністю відповідають дійсності. Хоча навіщо Бакуліну з такими-то статками потрібна пенсія – невідомо.
Сергій Горохов і лобі «Газпрому»
Сергій Олександрович Горохов став народним депутатом України від Партії регіонів у 2012 році. Обрався він у 105 виборчому окрузі з центром у Жовтневому районі міста Луганська. Тривалий час його вважали креатурою Олександра Єфремова, про якого ми нещодавно писали.
Водночас, за нашими даними, справа виглядає дещо інакше. До оточення Єфремова луганець Горохов потрапив ще у 2010 році якраз завдяки патронату з боку «Газпрому». Такі впливові зв’язки провінційного промисловця пояснювалися тим, що з початку 2000-х він входив до топ-менеджменту луганського заводу «Маршал», основними конрагентами якого були і залишаються до сьогодні «Газпром», «Роснєфть» та «Лукойл».
У 2014 році Сергій Горохов був одним із тих нардепів, хто одразу і неприховано став на сторону Росії, на відміну від попередніх героїв статті.
Більш того, у вересні 2014 року Горохов у компанії з Таїсією Повалій, Євгеном Мураєвим, Віктором Тихоновим та ще групою українських нардепів-регіоналів взяв участь у засіданні Держдуми РФ. Під час виступу Горохов озвучив тези щодо озброєного державного перевороту, антиконституційного заколоту та нелегітимності «київської влади».
Як зазначив тоді голова комітету Держдуми РФ у справах СНД Леонід Слуцький, ці парламентарі «…ризикуючи життям відстоюють інтереси русского мира…» в Україні. Коментарі зайві.
Звісно, що після цього у Сергія Горохова залишався тільки один вихід, і він ним скористався. Зокрема, у 2016 році отримав російський паспорт у Центральному районі міста Вороніжа.
І вже як громадянин Росії, у 2017-2021 роках Горохов брав участь в управлінні рейдерськи захопленими підприємствами Луганщини як регіональний очільник маріонеткового «Внєшторгсервіса» олігарха Сергія Курченка.
Цікавий факт – за даними вітчизняних інформаційних масивів, усі українські паспорти Кілінкарова, Бакуліна та Горохова актуальні, що свідчить про збереження ними українського громадянства. Більш того, у реєстрах розшуку та санкційних списках вони також значиться як громадяни України. Сподіваємося, що компетентні органи читають наше медіа та внесуть відповідні зміни та корективи в обліки, аби ці біпатриди в черговий раз не змогли уникнути відповідальності завдяки бюрократично-правовим колізіям.