Кінець Донбасу. Чому російські «інвестори» відмовляються від шахт Донбасу і яку аферу вони приховують
Російські «інвестори», що мали відродити вугільну галузь окупованих територій, згортають проєкти на Донбасі. Тиждень тому російські компанії «Импекс-Дон» та «Торговий дом «Донские угли» проголосили про наміри відмовитися від оренди 9 з 15 шахт, які вони пафосно взялися відновлювати минулого року. За даними преси окупантів, сім із дев’яти цих шахт – на території окупованої Луганщини.
Вугільна промисловість була основою економіки Донбасу. Власне «Донбас» – це Донецький вугільний басейн. До війни в Луганській та Донецькій областях працювали 110 шахт, у 2024 році росіяни оголосили, що залишаться з них 16, а решта буде закрита. Ці 16 шахт дісталися компаніям «Торговый дом «Донские угли» та «Промышленная группа «Родина».
Тепер і з них більше половини піде під закриття, пише російське агентство РБК. Шахти, які півроку тому вважалися перспективними, готують до консервації. Публіці пояснюють, що вони раптово виявилися нерентабельними, до того ж світові ціни на вугілля впали. Та «Фарватер.Схід» знайшов підтвердження, що «інвестори» від початку не збиралися розвивати ці шахти.
Ми вже писали, що за компаніями-«інвесторами» стоять кум Путіна – Віктор Медведчук та «гаманець» Януковича – Олександр Клименко. Тож цей жирний хрест на шахтарській історії краю поставили колаборанти. Далі розповідаємо, що насправді відбувається з копальнями Луганщини.
Ліцензії брали лише на рік: про що мовчать «інвестори»
Лише у листопаді минулого року директор Медведчуківського «ТД «Донские угли» Олег Князев звітував Леоніду Пасічніку, ватажку окупаційної адміністрації «ЛНР» про плани підвищення видобутку до 5 млн тонн та збільшення штату на 4 000 робітників. «Міністр палива, енергетики та вугільної промисловості ЛНР» Денис Ярош навіть проголосив галузеву реформу на окупованій Луганщині реалізованою на 100%, писала «Комсомольская правда – Луганск».
Бізнесмен також обіцяв, за повідомленням ТАСС, протягом 10 наступних років відкрити 110-115 лав на 10 шахтах регіону.
І от за пів року після гучних заяв «Торговий дім «Донские угли» відмовляється від 7 з 10 орендованих ним шахт у Луганській області. Бо ціни, мовляв, упали, водночас знизився і попит з боку основного імпортера цього вугілля – Китаю.
Така глобальна тенденція дійсно існує у І кварталі 2025 року. Та за даними «Фарватер.Схід», є й інші причини згортання діяльності Медведчуківського «ТД «Донские угли».
У липні 2024 року компанія отримала шість ліцензій на користування ділянками надр. Відомості про це містить російська система перевірки контрагентів «Чекко», аналогічні дані і в інших подібних сервісах. Усі вони – короткострокові (до одного року), термін дії в усіх них спливає на початку липня 2025 року. Заяв на пролонгацію оренди (подаються, як правило, за пів року до кінцевого терміну попередньої ліцензії), у відповідних реєстрах ми не знайшли.
Також у сервісі перевірки контрагентів російського «Т-банку» ми знайшли ще чотири ліцензії «ТД «Донские угли», отриманих у березні 2024-го, які наразі вже недійсні. Саме у березні з’явилися перші повідомлення про прихід «інвесторів» до луганського вуглепрому. Виглядає так, що ці перші дозволи також були річними, і термін їхньої дії сплинув. Разом було одержано 10 ліцензій – за кількістю отриманих структурою Медведчука шахт.
Очевидно, що в рамках таких короткострокових орендних відносин жодний підприємець не вкладався б у капітальні інвестиції.
В активі «ТД «Донские угли» є лише одна довгострокова ліцензія на розвідку та видобуток корисних копалин на території Луганщині, видана у березні 2025 року. Доступ до російського реєстру ліцензій закритий, тому подробиць про цей документ ми не знаємо. Водночас його назва натякає, що це ліцензія іншого типу – не на розробку родовищ, а на провадження певної економічної діяльності, бо назва не містить фрази «користування ділянкою надр».
Зауважимо, що цю останню ліцензію підприємство одержало, коли ціни на вугілля вже досягли мінімальних позначок. Що ж насправді відбувається навколо орендованих шахт?
Лего-шахти: пограбування під виглядом реструктуризації
Про ці нездійсненні інвестиції та пояснення окупантів, чому з ними не склалося, «Фарватер.Схід» поговорив із досвідченою людиною. Наш співрозмовник мешкає на тимчасово окупованих територіях, тому з міркувань безпеки ми наводимо лише змінені ім’я-по батькові. Віталій Юрійович понад 40 років працював у вугільній галузі в якості менеджера середньої ланки і добре знайомий з внутрішньою «кухнею» орендованих шахт.
Збитковість більшості шахт, які «Донские угли» брали у короткострокову оренду, в умовах перенасиченого власним вугіллям російського ринку була очевидною від самого початку, каже Віталій Юрійович. Відмовки про те, що ліцензії оформлювалися тільки на рік для оцінки потенціалу та пілотного запуску шахт – лише ширма для пересічних споживачів російської пропаганди.
– Дайте мені команду із трьох осіб і я вам за день вирахую з плюс-мінус похибкою, скільки у шахту треб вкласти, аби вона запрацювала, і через скільки вона розпочне себе окупати. Зважаючи на сучасний плачевний стан більшості шахт Луганщини та їхній потенціал, цей термін буде не менше 3-5-7 років. Це при мільярдних вкладеннях, ризикованій політичній ситуації та в очікуванні світової рецесії. Люди, які орендували ці шахти – не ідіоти, і не стали б викидати гроші у безнадійну справу. Тому вони явно орендували їх для іншої цілі – розкрадання та розпилу в інтересах підживлення декількох перспективних шахт, які залишилися, – вважає Віталій Юрійович.
Базовими шахтами для інвесторів-колаборантів стали підприємства, які раніше входили до структури ДТЕК і видобувають вугілля марки «А» – антрацит. Це шахти імені Фрунзе, «Комсомольська», «Довжанська капітальна», імені Вахрушева і частково «Червоний партизан». Всі інші просто стали для них «донорами» та ресурсом запчастин.
Схожа практика в стилі конструктора «Лєго» була поширена наприкінці 1990-х – на початку 2000-х, нагадує шахтар, і вона приносила мільйони доларів корумпованим посадовцям вугільної галузі. Обладнання з однієї шахти «списувалося» під приводом непридатності, а потім через низку фірм-прокладок воно матеріалізувалося на іншій шахті. Дохід від цих оборуток осідав у кишенях директорів шахт та посередників.
– Наскільки мені відомо, зараз відбувається те саме. «Інвестори» списали та винесли все, що могли і що представляло цінність з неперспективних шахт, перемістили це на прибуткові копальні, а тепер скидають знекровлений баласт держструктурам, – розповідає наш співрозмовник.
Хто кого надурить: українська мафія проти російських корупціонерів
Та, як виявилося, класичні схеми, які роками кормили януковицьких чиновників, дали збій під час спроби адаптувати їх у авторитарній Росії.
У рамках повернення нецікавих інвесторам шахт під «держуправління», бізнесмени ініціювали передачу копалень у відомство окупаційної адміністрації з питань реорганізації та ліквідації нерентабельних шахт та розрізів. Профільне російське міністерство не проти такого розвитку подій. За однієї умови.
Орендатори мають взяти на себе розробку технічних проєктів ліквідації цих шахт та забезпечити їх утримання у відповідному стані до моменту консервації та повного юридичного оформлення повернення до держвласності. Як зазначають російські експерти «РБК», документальне оформлення такого типового проєкту коштує близько ₽50 млн.
Сам процес його виготовлення триває близько року, тоді як утримання шахти протягом цього періоду обійдеться фірмам медведчука якнайменше у ₽250-350 мільйонів. Отже, навіть за медіанними показниками, закриття семи шахти потягне за собою витрати в розмірі ₽2,5 мільярдів. Це без урахування соцвиплат звільненим працівникам та фінансування програм їх перепрофілювання та працевлаштування.
При цьому, за результатами 2024 фінансового року «Донские угли» вже звітували до російської податкової невтішним результатом у ₽6,7 мільярдів збитків.
Це історія про «інвестиції» у вуглепром на Луганщині. Названа у повідомленні російських медіа компанія «Импекс-Дон» – це структура, яка діє переважно на ТОТ Донецької області. Через неї здійснює діяльність «Промышленная группа «Родина» колаборанта Олександра Клименка. Там ситуація дещо відрізняється від медведчуківської, але це вже зовсім інша історія.