Хто такий Микола Тарасенко. Як Храм усіх релігій на Луганщині перетворився на базу атамана Козіцина, а екс-археолог став штатним екстрасенсом росТБ
«Ванга ХХІ століття» – так російська пропаганда зве луганського авантюриста Миколу Тарасенка. Він масово видає передбачення на користь Кремля. Колись Тарасенко будував на горі в Лутугінському районі «Храм усіх релігій». Та храм непомітно перетворився на православний, а сам Микола Тарасенко із харизматичного дивака став спочатку бойовиком, а тепер пропагандистом «русского мира».
Він регулярно зустрічав НЛО та збивав українські літаки. Він брав участь у секретних розробках Міноборони СРСР та був усесвітньо відомими археологом. Зі слів, звісно, самого Тарасенка. Та підтверджені епізоди біографії «подвижника» виглядають не менш захопливо (хоча й не викликають симпатії).
Напередодні 2014 року Микола Тарасенко потрапив до лав «Казачьей национальной гвардии» атамана Козіцина та став його заступником із «духовних питань». А під час «русской весни» гора Тарасенка біля села Кам’янка стала збірним пунктом для бойовиків та перевалочною базою для вантажівок зі зброєю із РФ.
Із усіх його пророцтв поки що справдилося одне-єдине. У 2012 році Тарасенко казав, що буде велика війна Росії проти України. Та навряд це було результатом містичного одкровення.
«Кирдик» Європі й Америці та інші одкровення Ванги Тарасенка
Видіння «сліпого пророка», він же «Ванга ХХІ століття», поки не сильно збуваються. Повномасштабна війна мусила закінчитися у травні 2024 року остаточною перемогою Росії. Перед цим у 2023 році мав відбутися розвал західної коаліції, а територія США повинна була зменшитися у кілька разів, передавав передбачення Тарасенка російський ресурс Life (раніше відомий як LifeNews) у травні 2023 року.
– України не буде, тому що не було такої держави – України, була Малоросія. Американці зникнуть, взагалі зникнуть. Америки як держави взагалі не буде, – цитувало УНІАН пророцтва «старця» російському ТБ у квітні 2023-го.
Згодом дата перемоги РФ відсунулася, у січні цього року Тарасенко пророкував на каналі НТВ, що от цього року вже точно «роздавлять фашистську гадину». Мовляв, улітку 2025-го «відновлять кордони держави російської»
– Звільнимо Миколаїв, Одесу, Харків, можна й переговори вести. Можу, так би мовити, дати голову на відсічення: перемога буде за Росією! Буде об’єднана Росія, Україна називатиметься Малоросією. І Білорусь, і Росія, і Україна будуть єдиною державою. Зватиметься Велика Русь. Це я вам гарантую, – запевняв «сліпий відлюдник-провидець» на початку року.
Ці передбачення уже місяць кочують по різних російських ресурсах як «новина».
Хто ж такий той Микола Тарасенко, про якого росіяни пишуть «відомий на Донбасі як дід Миколай»? «Фарватер.Схід» підняв старі публікації та поспілкувався з людьми, які десятки років знали Миколу Івановича, коли він іще не був «старцем» та «новою Вангою».
Космодром прибульців та монастирські плазмоїди над Кам’янкою
Про Тарасенка любили писати луганські власкори національних видань. У «нульових» він був цікавинкою регіону. Дивак-відлюдник, який оселився на горі у печері (щоправда, з часом – доволі комфортабельній) і почав будувати «Храм усіх релігій». Там передбачалися чотири вівтарі для різних релігій (вже невідомо, яких саме), поруч облаштована буддійська культова споруда – ступа, трохи далі – католицька капличка.
-
-
-
-
Там відбувався такий собі екуменічний двіж – приїздили буддійські монахи і представники інших релігій, до Миколи Івановича тягнулися паломники, у пошуках мудрості й духовних одкровень. Було заведено, що їхати «на гору до Миколая» треба з якимись дарами-підношеннями, зазвичай продовольчими: чай, кава, цукор, хліб і взагалі все що завгодно.
Дари Тарасенко приймав благосклонно, спілкувався з відвідувачами. Виглядав дещо втомленим від цього, та увага цілого сонму прихильників йому явно подобалася. Він говорив із мудрим виглядом, як справжній гуру. Журналістам він заряджав історії, яких і можна чекати від людини, обізнаної на незвичайному.
Михайло Бублик, тоді – луганський власкор «України молодої», поділився з нами розшифровкою свого інтерв’ю з Тарасенком у 2010 році. Серед того, що не увійшло до публікації, Микола Іванович розповідає про своєрідний «космопорт» поблизу власної домівки:
– Кулі тут усілякі літали, кораблі приземлялися, там ще щось. Так, це було. А щодо всіх цих плазмоїдів… У нас навіть фотографії є. З орнаментом, красивезні. Це такі згустки енергії. Ось тут, до речі, висів величезний, як місяць. Чотири штуки. Їх видно, лише коли знімаєш фотоапаратом. Або в інфрачервоних променях. Їх, до речі, в монастирях часто бачать. Що це – я не знаю. Якісь невидимі духи чи енергії? – розповідав журналістові майбутній «старець».
– У мене в перші роки з сокирами бігали за цими кулями. Я кажу: що ти, як дурбецел, бігаєш за ними? – «Страшно!» – Ну, і що ти йому зробиш? Це ж енергія. Вона ще тебе пощадила. А то могла б і сокиру розплавити. Прямо в руці. Не знаю, я сприймаю це все, як воно є. У природі нічого зайвого не буває.
Тепер про НЛО Тарасенко охоче розповідає у ток-шоу на телеканалі «Росія 1».
«Особисто збив три літака!»
– А потім навесні 2014-го я побачив його по ТБ у репортажі з захопленої будівлі СБУ в Луганську. Я йому зателефонував, кажу, як же так? А він – «я казак, це моя земля». Я висказав щось неприємне йому, і з тих пір ми більше не спілкувалися, – розповідає журналіст Михайло Бублик.
Тепер репортажі росіян про Тарасенка рясніють неймовірними розповідями про його участь у бойових діях. Та й у них не обійшлося без втручання вищих сил. За їх підтримки у 2014 році Микола Тарасенко зміг захистити від руйнувань культові споруди на Кам’янській горі. Для цього йому довелося збити аж три літаки української авіації з ручного кулемета!
– Вони робили розворот отут. Один під Первоздановкою впав (ідеться про селище Першозванівка, рос. Первозвановка. – «ФС»), другий біля аеропорту, а перший у Дьякова. Я хапав кулемет до рук – і по літаку, – згадував Микола Тарасенко під час зустрічі з журналістами Lifenews улітку 2015-го.
Також він розповідав, що в одному з літаків, що розверталися над горою, бачив польського пілота. Напевно, вищі сили допомогли розгледіти пілота в реактивному літаку, а духовний зір дозволив зрозуміти, що це саме поляк.
З іншого боку, роль Миколи Тарасенка у «русской весне» справді була істотною. Про неї розповідав у 2014 році Ігор Маяцький, один із бойовиків «Луганської гвардії».
Як Тарасенко возив із РФ зброю атамана Козіцина
На відео поряд із Тарасенком, якого донські казаки проголосили атаманом хутора Палієвського (село поруч із Кам’янкою), з’являється інший доволі медійний сепаратист – Ігор Маяцький. Він також відомий під прізвиськом «Латіф Кадиров». Маяцький був активістом «Луганської гвардії» та брав участь у розвішуванні російських прапорів на адмінбудівлях разом із нещодавно затриманим Лі Вон Чолем («Германом Прокопівим»).
Маяцького вже немає у живих. У 2014 році українські силовики затримали його під час спроби виїхати з окупованих територій і сховатися вглибині України. Згодом його обміняли, та правоохоронці детально опитали полоненого. Один із тодішніх оперативників погодився надати редакції «Фарватер.Схід» аудіозапис тієї розмови.
Ігор Маяцький розповідав, що познайомився з Миколою Тарасенком навесні 2014-го на горі в Кам’янці. Там він переховувався від СБУ та МВС після історії з російськими прапорами. А направили його «на гору» товариші по «Луганській гвардії».
Він був там не єдиним «проросійським активістом». Серед тимчасових мешканців схованки був, наприклад, Олексій Павлов – майбутній одіозний польовий командир зі Стаханова на прізвисько «Лєший» та ще семеро осіб.
Після недовгого перебування у стінах захопленої будівлі луганського управління СБУ, Тарасенко і його група повернулися до Кам’янки, і почалася найцікавіша частина історії.
– За чотири дні після нашого повернення на гору зранку нас розбудив Тарасенко і наказав збиратися усім, у кого на руках є паспорти та цивільний одяг. Зібралася група, і вона поїхала до Росії. Через три–чотири дні вони повернулися брудні та втомлені. Привезли зброю, три «ГАЗони». Переважно автомати та РПГ. Везли з Новочеркаська через кордон. Зброя зберігалася в Кам’янці, а тоді приїхали казаки з Петербурга, і частину забрали на Слов’янськ. Потім уже сам Козіцин привіз нам зброю, два «КамАЗи» і «Урал». Згодом Ніколай Козіцин також дав «добро» і Тарасенко озброїв нас для захоплення Антрацитівської районної адміністрації, – свідчив Ігор Маяцький.
При цьому, самого Миколу Тарасенка його тезка Козіцин позиціонував як начальника розвідки «Всевеликого війська донського».
Духовна еволюція «Ванги ХХІ століття»
У православ’я та донське казачество Микола Тарасенко ударився десь – на початку «десятих» років. Та починалися духовні шукання майбутнього «старця»-пророка з еклектичної суміші різних містичних вчень. Хоча ще здавна він розповідав про своє знайомство зі старцем Филипом Луганським. Бачив його дитиною – Тарасенку було дев’ять років, коли помер Филип. Про це розповідає луганець Артур Степанов, який знає Тарасенка з середини 80-х років.
– У нього іще у 80-х була ідея створити еко-поселення на горі біля Кам’янки. Навіть якісь ескізи були – з тренувальними залами, канатною дорогою на гору тощо, – каже Артур Степанов.
Сам Тарасенко розповідає, що під час археологічної експедиції в Нікарагуа почув голос, який йому звелів повернутися до Луганщини й будувати храм. І побачив видіння Донбасу в горах цієї латиноамериканської держави. І оце повернувся у 1992 році й оселився на горі.
Ідея Миколи Тарасенка створити культову споруду для віруючих «усіх релігій», викликала певний резонанс в регіоні. На нього навіть ополчилося місцеве православне духовенство – фактичний монополіст релігійного життя Луганщини. Зокрема, у сектантстві його звинуватив місцевий топ-блогер від церкви Олександр Авдюгін із сусідніх Ровеньків. У 2003 році той навіть присвятив Тарасенку статтю «Язичництво на жовтій заводі» у місцевому православному виданні. Про це згадує видання «2000».
Храм цей будував Тарасенко на пожертви. Часом це були чималі суми, що зрозуміло із масштабів будівлі. Серед благодійників були й впливові луганські бізнесмени, такі як Владислав Кривобоков. Про це сам Тарасенко казав, наприклад, дітям із Кривобоківської бізнес-школи «Лідер» у жовтні 2013-го. Кривобоков відомий серед іншого білбордами з Путіним у Луганську в 2012 році, музичною композицією про Путіна «Путь в космос» і тим, що був власником нічного клубу «Штаб-ресторан Путь IN».
Із «сектантів» – у канонічне православ’я
Ймовірно, під впливом меценатів Тарасенко почав усе більше схилятися до православ’я. Цю еволюцію добре пам’ятає луганець Артур Степанов, що товаришував з Миколою Тарасенком ще з 1980-х і часто бував у того на горі.
– У мене враження, що поворотною точкою став 2010 рік. У цей час до Тарасенка почали приїздити різні емісари, починаючи з луганської православної єпархії та закінчуючи донськими казаками з Ростовської області. А буддистські монахи стали все рідше приїздити, індуїстське капище він узагалі демонтував, – розповідає наш співрозмовник.
Серед гостей популярного відлюдника Тарасенка Артур Степанов неодноразово зустрічав Ніколая Козіцина, атамана «Всевеликого війська донського» («Тип дуже неприємний, із тих, що бачиш уперше – а вже хочеться віддухопелити», – каже Артур). Тоді ж Козіцин призначив Тарасенка своїм заступником з релігійних питань. Іноді Кам’янка ставала прихистком для російських казаків, які перебували у федеральному розшуку за злочини.
А ще Артурові запам’яталося, як Тарасенко пророкував війну Росії проти України. Говорили про політику, про історію – що тут пролягала межа між землями запорізьких козаків та донських казаків.
– Році приблизно у 2012 ми говорили про це все, і він мені так серйозно сказав: буде війна України з Росією. Я йому: Коля, це ж ні в тин, ні в ворота, це просто нереально, такого не може бути. Він каже: «Ну, от подивишся». Тобто їм на всіх цих казачьіх кругах це все навіювали заздалегідь, готували до гібридної війни ці парамілітарні культурно-казачьї організації. Ну, а чиїми руками це все робити? От їхніми, казачків, – розповідає Артур Степанов.
Він називає низку імен «духовних послідовників» Тарасенка, які у 2014 році разом із Миколою Івановичем взялися до зброї у лавах казаків Козіцина. Серед них і наші спільні знайомі – майор луганського «Беркута» Євген Кривуля та колишній власник турагентства, турист-гірник і бард Андрій Решта.
Таємні експерименти СРСР та відкриття, яких не було
– Мені дуже неприємно, що українець Тарасенко, який у експедиції українського націоналіста Братченка ідентифікував себе як українця, пристав до ватників, – каже луганський історик, доктор наук Олександр Горелік, знайомий із Миколою Тарасенком майже півстоліття.
Дивує трансформація і Артура Степанова. Адже у молодості Тарасенко був центром тяжіння для людей, що йшли проти системи, – неформалів, хіппі тощо.
– Людина була бунтарем, асоціальним у певному сенсі елементом із погляду комуністично-радянської системи. Була у опозиції і навіть у якомусь нехай не явному протесті, – і отака людина врешті-решт прийшла під імперську тему. Уявляєш, яка метаморфоза? – питає Артур.
Причини варто шукати, мабуть, у психотипі Миколи Тарасенка. Ще з молодості він умів тримати увагу аудиторії розповідями, де правда змішувалася з вигадками так, що й не відрізниш. Він жадав цієї уваги.
Саме звідти йдуть його розповіді про те, як уряд СРСР довірив йому проводити надсекретні експерименти. За завданням Міноборони СРСР, на безлюдних островах він перевіряв на собі, чи зможе людина вижити в первісних умовах.
– Я перехворів малярією, лихоманкою Денге, був укус коралової змії і варісела. Це за три місяці і ще й на ногах, – дослівна цитата розповіді Тарсенка у ефірі «Росія 1». Зловісна «варісела» (varicela іспанською) більше відома у наших широтах як «вітрянка», а укус коралового аспида, згідно «Довіднику MSD», не вважається небезпечним для людини.
Звідси ж неймовірні археологічні «відкриття». Майже у всіх репортажах Миколу Тарасенка представляють як археолога зі світовим іменем. Він приписує собі, зокрема, відкриття у Нікарагуа єдиної у Латинській Америці палеолітичної стоянки:
– У горах під Гондурасом був, проводив розвідку… При цьому зробив велике археологічне відкриття: знайшов палеоліт. Я консулу пообіцяв знайти. Просто я знаю, що під землею де лежить…
У англомовній та іспаномовній науковій літературі згадки про відкриття Миколи Тарасенка у Латинській Америці відсутні. Ми знайшли кілька публікацій, співавтором яких дійсно значився Микола Тарасенко. Та усі вони належать до 1975–1993 років і присвячені палеолітичній стоянці біля села Рогалик під Станицею Луганською.
Пройдисвіт на прізвисько «Геракл»
– Я з ним дружив, ми багато разом працювали, він був для мене симпатичною людиною з великим досвідом тяжкого життя. Мені дуже прикро, що він став сліпим, і я не хочу ніяким чином в нього кидати каміння. Та було би помилковим вважати його археологом, та ще й науковцем. У нього у голові велика суміш різних думок, велика жага на нові пригоди, зміни обставин, – розповідає професор Олександр Горелік.
Роль Тарасенка у його розповідях про археологічні експедиції, м’яко кажучи, сильно перебільшена. Відомий луганський історик Сергій Теліженко, що брав участь у розкопках «Рогалика», а нині є науковим секретарем Інституту археології НАН України, каже, ще у 90-х вважав Тарасенка пройдисвітом.
– Найбільш відомою його знахідкою є так зване зображення палеолітичної жінки, яке фігурує у багатьох виданнях. Хоча дехто вважає це підробкою, зробленою самим Тарасенком. Він наче повіз її до Петербургу, – типу на визначення та трасологічний аналіз, де вона і пропала… У експедиціях він завжди любив прибрехати. Знаєш, такий мрійливо з прищуром дивиться вдалечінь і розповідає щось. Це його фішка була, розрахована здебільшого на жінок, – згадує Сергій Теліженко.
Особливі риси Тарасенка описує й колишня луганка Наталія, що студенткою брала участь у розкопках, куди приїздив Микола Іванович. Вона зазначає певну харизматичність майбутнього «старця» та його надзвичаний вплив на людей:
– Шарлатан та й годі. Прізвисько у нього було «Геракл». Харизматична людина. Біля нього завжди якісь дівчата та і юнаки крутилися, для них він нібито месія був, – резюмує наша співрозмовниця.
Що ж, нині месіанство Миколи Тарасенка знайшло поціновувачів завдяки російській пропаганді. Та чи такого визнання прагнув колишній бунтар?