Хто краде на руїнах: підрядники, банкрутства і фіктивне «відновлення» Сіверськодонецька
У Сіверськодонецьку «відновлюють» будинки, але приховують імена тих, хто за це відповідає. Підрядники з боргами та кримінальним минулим виграють держзамовлення на ремонт шкіл і десятків житлових будинків, роботи зупиняються під приводом «банкрутства», а гроші зникають разом із відповідальністю. «Фарватер.Схід» розібрав, як окупаційна влада перетворила зруйноване місто на стабільну будівельну годівницю.
Після окупації Луганщини Росія запровадила особливий режим «відновлення», у якому були скасовані конкурентні процедури, введено обмежений доступ до інформації про держзакупівлі та фактично знята публічна відповідальність за результат. Під приводом воєнної необхідності та терміновості мільярдні бюджетні потоки опинилися в руках наближених до влади підрядників, а контроль за якістю й виконанням робіт був замінений формальною звітністю. У такій системі зруйновані міста, зокрема Сіверськодонецьк, перетворилися на закриту зону, де провали пояснюють «банкрутством», імена виконавців зникають з публічного поля, а саме поняття «відновлення» дедалі більше втрачає зв’язок із реальним життям людей.
Підрядник з кримінальним шлейфом: хто і як «відновлює» Сіверськодонецьк
Коли окупаційна влада звітує про «відновлення» Сіверськодонецька, у кадрі майже ніколи не з’являються ті, хто фактично стоїть за цими роботами. Назви компаній, біографії їхніх керівників і попередній досвід залишаються, як правило, за дужками. Але саме вони багато що пояснюють.
Один із ключових підрядників, який донедавна працював у Сіверськодонецьку, – компанія «ІнтрейдЖилСтрой». У публічних матеріалах, доступних у відкритих джерелах, зафіксовано державний контракт від 25 серпня 2022 року, за яким саме цій фірмі передали виконання робіт по школі №15 та одразу на 18 багатоквартирних житлових будинках. Для міста масштабів Сіверськодонецька – це не просто великий обсяг. Це фактично карт-бланш на освоєння коштів у житловому секторі.
Екс-керівник і фактичний контролер «ІнтрейдЖилСтрой» – далеко не «нове обличчя» в будівельному бізнесі. Це російський бізнесмен, засуджений у 2021 році за шахрайство та економічні злочини. Його компанії (включаючи «ІнтрейдЖилСтрой») фігурували у кримінальних та цивільних провадженнях, пов’язаних із фінансовими зловживаннями у сфері будівництва. Йдеться про справи, де предметом розгляду були розтрати коштів, сумнівні договори, завищення вартості робіт і конфлікти з замовниками.
Водночас, він є фігурантом кримінального провадження щодо передачі хабаря у особливо великих розмірах чиновникам управління капітального будівництва.
Дострокове зняття судимості та «відрядження» для відновлення Сіверськодонецька є проявом «шефської допомоги» Луганщини з боку керівництва від Пермського краю Росії.
За даними російського дата-сервісу «Руспрофайл», наразі «в активі» фірми-підрядника було 55 арбітражних справ (переважно як відповідач), загальна сума вимог – сотні мільйонів рублів. Організація входить до Реєстру недобросовісних постачальників, що є офіційним статусом у державних закупівлях РФ.
Такий бекграунд у нормальних умовах мав би стати серйозним репутаційним мінусом. Але в умовах окупації він, навпаки, працює як перевага. Компанії з кримінальним шлейфом і керівниками, які звикли працювати в сірій зоні, ідеально вписуються в модель «відновлення», де контроль мінімальний, конкуренція формальна, а результат оцінюється не за якістю, а за наявністю звіту.
Результати роботи цієї російської фірми, напевно, були передбачувані з самого початку. Але зосередимося на фактах: у березні 2025 року «ІнтрейдЖилСтрой» – компанія-підрядник відновлення 19 об’єктів міста Сіверськодонецька розпочала процес банкрутства. Доля незавершених проєктів невідома, як і виділених на їх відновлення коштів.
Будинки-привиди на Гагаріна: як «банкрутство підрядника» стало універсальним поясненням
На тлі гучних заяв про «відновлення Сіверськодонецька» окремі адреси зникають із публічної картинки майже повністю. Вони не стають вітринами для телекамер, там не перерізають стрічки і не говорять про «повернення життя». Але саме ці об’єкти дозволяють побачити, як працює окупаційна система на практиці. Два такі будинки – вулиця Гагаріна, 104 і 106.
Про обидві адреси окупаційні джерела повідомляли в однаковій тональності: роботи зупинені, причина – «банкрутство підрядника». Формулювання максимально зручне. Воно не потребує деталей, не називає імен і не залишає відповідальних.
Але у випадку з будинком №106 ця версія стикається з документом, який руйнує абстрактність пояснень. На фасаді будинку Гагаріна, 106 був розміщений паспорт об’єкта – офіційний будівельний щит, який фіксує, хто і на яких підставах виконує роботи.
Згідно з цим документом, замовником ремонтно-відновлювальних робіт виступає ППК «Єдиний замовник», підрядником зазначено ТОВ «ССТ», а субпідрядником – ТОВ «Луктейтор». У паспорті також вказані строки виконання робіт: початок – четвертий квартал 2024 року, завершення – четвертий квартал 2025-го.
Цей документ принципово змінює рамки розмови. Тепер «банкрутство підрядника» – це не безіменна біда, а юридично конкретна подія, яка має стосуватися цілком визначених компаній. Або проблеми виникли у генерального підрядника, або у субпідрядника, або ж «банкрутство» використовується як зручна ширма для зупинки робіт без пояснення, куди поділися гроші і хто за це відповідає.
Перш за все, ми розпочали з назв підрядників. І якщо «Луктейтор» ми знайшли одразу, то з «ССТ» виявилося складніше, адже в Росії нараховується більше 600 фірм з аналогічними абревіатурами. Однак, незважаючи на те, що фотографію паспорта будівлі ми знайшли у низькій якості, сучасні інструменти графічного відновлення дозволили нам прочитати повну назву підрядника. Це «Спецснабтранс».
Матеріали російської преси підтвердили нашу знахідку, адже «Спецснабтранс» фігурує у новинних повідомленнях та нагородних листах окупаційної адміністрації Сіверськодонецька як один із основних підрядників «відбудови».
Утім, ТОВ «Спецснабтранс», ані «Луктейтор» у реєстрі банкрутів РФ ми не знайшли. Більш того, «Спецснабтранс» з річною виручкою у майже ₽3 мільярди зайняв 7 місце в рейтингу найприбутковіших компаній Москви в сфері ландшафтного благоустрою у 2024 році.
Особливо показово, що у цій схемі зникає сама логіка відновлення. Якщо підрядник або субпідрядник справді б збанкрутував, у нормальних умовах це означає перегляд договорів, зміну виконавця, публічні рішення замовника. У Сіверськодонецьку ж зупинка робіт фактично означає заморожений будинок і мовчання.
Утім, ми знайшли й інше можливе пояснення припинення робіт за об’єктами по вулиці Гагаріна. Справа в тому, що основний вид діяльності кінцевого петербурзького субпідрядника – фірми «Луктейтор» у російських реєстрах зазначений як «знос будівель та підготовка будівельного майданчика»…
Підрядники «з доступом»: як окупаційна влада і будівельний бізнес зійшлися на окупованій Луганщині
Після історій із «ІнтрейдЖилСтрой» та замороженими будинками на вулиці Гагаріна стає зрозуміло: мова йде не про випадкові помилки чи окремі провали. «Відновлення» Сіверськодонецька і загалом окупованої Луганщини працює як замкнена система, де ключову роль відіграють не місцеві потреби, а підрядники з прямим або опосередкованим доступом до влади. Саме такі компанії отримують найбільші і найприбутковіші об’єкти – і саме вони найменше залежать від реального результату. І здійснюється усе це завдяки сприятливому ґрунту, створеному новими федеральними механізмами «шефської допомоги» та «Єдиним замовником».
Один із найбільш показових прикладів – «Р-Строй». За даними бізнес-реєстрів, ТОВ «Р-Строй» було зареєстроване у Москві 18 травня 2022 року, тобто вже після початку повномасштабної війни. Попри це, компанія майже одразу опинилася в контурі масштабних державних контрактів. І три з чотирьох її офіційних філій знаходиться на окупованій Донеччині.
Ключовою тут є не лише швидкість зростання, а персональний бекграунд власників компанії. Як встановили «Важливі історії», одним із співвласників «Р-Строй» є Микола Милькіс – колишній заступник губернатора та екс-директор департаменту економічного розвитку Ханти-Мансійського автономного округу. Такий профіль означає не випадкову присутність у будівельному бізнесі, а перенесення адміністративного ресурсу безпосередньо в сферу підрядів. Цей зв’язок підтверджували й російські медіа, які пов’язували «Р-Строй» із державними контрактами на «відновлення» зруйнованих міст.
У профілях держзакупівель фіксується, що «Р-Строй» отримав контракти з російським державним «Єдиним замовником» на суму понад ₽ 2 мільярди. Для компанії, створеної у воєнний рік, це не просто великий успіх – це прямий показник того, як у системі «відновлення» працює вхід через політичні та управлінські зв’язки, а не через відкриту конкуренцію.
За схожою логікою функціонує й інший великий гравець – «Трансюжстрой», компанія, що спеціалізується на інфраструктурних і дорожніх роботах. У публічних повідомленнях російських медіа «Трансюжстрой» прямо називається виконавцем робіт у зруйнованих містах за дорученням ППК «Єдиний замовник у сфері будівництва» та під координацією Мінбуду РФ.
Навколо «Трансюжстроя» у відкритих джерелах з’являються й системні сигнали ризику. Зокрема, регіональні медіа та перевірки прокуратури неодноразово фіксували борги із заробітної плати та трудові конфлікти у компаніях, пов’язаних із групою «Трансюжстрой». Паралельно «Коммерсант» повідомляв про плани цієї групи зводити в окупації одразу кілька житлових комплексів із загальною заявленою вартістю близько ₽2,7 млрд рублів. Така комбінація – великі бюджетні проєкти і повторювані проблеми з виконанням базових зобов’язань є типовою для підрядників, які почуваються захищеними адміністративно.
Окрему бюджетну синекуру на Луганщині складає «квота силовиків» – ФСБ, Генпрокуратури та ГРУ, про яку ми писали в попередньому розслідуванні.
У цій системі зруйновані міста стають не об’єктом відновлення, а ресурсом. Ресурсом для перерозподілу грошей, впливу і лояльності. Саме тому провали, на кшталт будинків на Гагаріна, не ламають систему – вони в неї вбудовані. Кейс Сіверськодонецька показує, що «відбудова» окупованої Луганщини – це не хаотичний процес і не сукупність помилок, а керована модель, у якій бізнес із доступом до російської влади отримує контракти, а відповідальність за результат залишається другорядною.