«Європейський фундамент Донбасу». Ганна Низькодубова про те, хто насправді індустріалізував Луганщину
На диво, до сьогодні на окупованій Луганщині в бібліотеках зберіглася книга «Європейське обличчя Луганщини». Українською. Видана за підтримки ненависного Кремлю Соросівського Фонду «Відродження». Дослідження видане книгою у 2010 році в Луганську. Про свою історичну розвідку читачам «Фарватер.Схід» розповідає Ганна Низькодубова.
Донбас – це індустрія. Та її фундамент заклали не росіяни, і не СРСР. І усе, що збудоване за Радянського Союзу, спиралося саме на закладене європейцями раніше. Так фундамент будівлі визначає її майбутні обриси.
Та за радянських часів навіть ім’я засновника Луганського заводу згадували рідко. Хіба що творцю паровозобудівного заводу Гартману пощастило. І то лиш через те, що на його заводі працював слюсарем майбутній поплічник Сталіна, Клим Ворошилов.
Пропаганда носилася зі сталінською індустріалізацією, геть забувши, що початок її поклав іще в XIX столітті європейський бізнес. Шотландські, бельгійські та французькі інженери не просто будували заводи та шахти. Вони приносили нові технології, соціальні стандарти й інфраструктуру, які змінили життя краю.
У далекому 2010 році група луганських ентузіастів на чолі з Ганною Низькодубовою за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження» створили цю книгу. «Європейське обличчя Луганщини» презентували у листопаді до 215-ї річниці заснування Луганського ливарного заводу. Його створив шотландець Чарльз (за тогочасною російською транслітерацією, – Карл) Гаскойн.
Разом із Ганною Низькодубовою над дослідженням працювали Катерина Симонова та німецький історик Мартін-Пауль Буххольц, який тоді за обміном працював у Східноукраїнському національному університеті імені Даля.
– Як виникла ідея цього дослідження, Ганно? Що вас надихнуло?
– Мені були цікаві маловідомі сторінки історії Луганщини. У 2009 році я звернула увагу, що більшість людей сприймають індустріалізацію Донбасу виключно через призму радянської історіографії. Пропаганда завжди підкреслювала, що саме радянська влада принесла прогрес і розвиток у регіон.
Та до приходу радянської влади Донбас уже був індустріальним центром, і велика частина цього розвитку стала можливою завдяки європейцям – інженерам, промисловцям, науковцям. Вони принесли сюди нові технології, відкрили шахти, заводи. Також вони впроваджували соціальні та культурні новації, які пізніше були частково забуті або витіснені радянською ідеологією.
– Чому, на вашу думку, радянська влада намагалася стерти пам’ять про європейський внесок у розвиток Донбасу?
– Радянська влада прагнула монополізувати всю історію регіону, представити її так, ніби тільки радянський уряд сприяв прогресу. Європейські інженери, підприємці, науковці, які приїздили в регіон та робили вагомий внесок у його розвиток, не вписувалися в той радянський наратив, де іноземці мали бути представлені переважно як вороги чи експлуататори.
Радянська влада прагнула створити міф, що лише вона дала життя промисловості Донбасу, хоча в реальності індустріальний розвиток розпочався задовго до 1917 року. Це було частиною ширшої політики, яка намагалася стерти будь-які згадки про західний вплив і зробити Донбас «радянським».
– Можете навести приклади європейців, які вплинули на цей процес?
– Одним із перших і найвідоміших є Карл Гаскойн, шотландський інженер, якого запросили в Російську імперію для розвитку промисловості. Гаскойн обрав для заснування ливарного заводу місце поблизу козацького поселення Кам’яний Брід біля річки Лугань. Це було не просто промислове підприємство. Завдяки йому на Донбасі почалося системне видобування вугілля, бо для заводу потрібне було паливо.
Перші шахти були відкриті поблизу сучасного Лисичанська, і це стало початком індустріалізації регіону. Сам Гаскойн привіз з Європи передові технології, зокрема креслення парової машини, які в Англії на той час трималися в секреті.
– Які ще важливі постаті ви можете згадати?
– Варто згадати Густава де Кальве, який очолював Луганський ливарний завод з 1822 по 1827 рік. Він був не лише промисловець, але й музикознавець і філософ. Він приніс з собою нові ідеї про соціальну відповідальність бізнесу. Також де Кальве заснував перший мінералогічний музей у Луганську, де зібрав експонати з різних регіонів, включаючи Єкатеринбург і навіть Фінляндію.
Ще одна значна постать – це Фредерік Ле Пле, французький інженер, який багато разів приїздив на Донбас у середині XIX століття для дослідження вугільних родовищ. Він відомий як автор першої геологічної карти Донбасу. Ле Пле провів кілька наукових експедицій, зокрема у 1843 році він видав книгу, яка стала першою систематичною працею про вугільні пласти регіону. Дослідження привернуло увагу багатьох європейських інвесторів, що дало поштовх до подальшого розвитку шахт на Донбасі. Ле Пле – один із перших, хто зрозумів величезний потенціал регіону.
– Відомо, що бельгійці відігравали важливу роль у розвитку промисловості на Донбасі. Чи можете розповісти про їхній внесок в індустріалізацію регіону?
– Наприкінці XIX – на початку XX століття бельгійці дійсно активно інвестували в розвиток вугледобувної промисловості. Вони створювали акціонерні товариства, які вкладали кошти у відкриття нових шахт та будівництво інфраструктури. Одним із найбільш відомих бельгійських підприємців був хімік Ернест Сольве, який заснував Лисичанський содовий завод. Його технології виробництва соди стали справжнім проривом у хімічній промисловості регіону, що дало поштовх розвитку суміжних галузей і забезпечило робочі місця тисячам людей.
Крім того, бельгійці брали участь у розвитку таких шахт, як Ірмінська, та активно розвивали залізничні сполучення для транспортування вугілля. Їхня присутність в регіоні та вклад в його розвиок були настільки вагомими, що Донбас навіть називали «маленькою Бельгією», або ж «десятою провінцією Бельгії».
– Ви казали про соціальні інновації, що принесли європейці на Донбас. Про що саме мова?
– Передовсsм, – підхід до робітників. Європейці розуміли, що для ефективної роботи підприємств потрібна не лише праця, але й належні умови для життя працівників. Тому багато європейських підприємців впроваджували систему соціального забезпечення на своїх підприємствах.
Згаданий мною Густав де Кальве заснував першу гірничу школу для підготовки спеціалістів, що забезпечувало постійний потік кваліфікованих кадрів. Крім того, він запровадив зразкову ферму при заводі, яка забезпечувала харчуванням за зниженими цінами лікарні, школи та самих робітників і їхні родини.
Бельгійські підприємці також створювали робітничі поселення біля шахт із усіма зручностями – лікарні, школи, магазини. Це був новий підхід до організації робітничого середовища, коли працівникам надавалися не тільки зарплата, але й належні умови для життя. Це дуже нагадує сучасні концепції соціальної відповідальності бізнесу, які ми зараз вважаємо нормою. Європейські підприємці привносили такі ідеї з країн, де соціальні пакети для робітників вже почали впроваджуватися.
-
-
-
-
– І чи це спрацювало? Як це вплинуло на самих робітників і розвиток регіону?
– Це був суттєвий прорив. Робітники, які працювали на європейських підприємствах, мали значно кращі умови життя та праці, ніж на інших фабриках. Такий підхід стимулював розвиток регіону не лише економічно, але й соціально. Поступово зростала якість життя, робітники почали отримувати освіту, що підвищувало їхню кваліфікацію. Це сприяло тому, що регіон почав залучати більше інвесторів і спеціалістів, оскільки були створені всі умови для ефективного розвитку.
– Які елементи європейської спадщини збереглися на Донбасі до сьогодні?
– Незважаючи на націоналізацію після 1917 року та радянську спробу стерти європейську спадщину, багато елементів все ж збереглися. Наприклад, деякі архітектурні об’єкти, які були побудовані європейцями, досі існують. Ми бачимо європейські впливи в старих будівлях робітничих поселень, заводів, шахт. Крім того, певні традиції в організації виробництва і соціальної відповідальності залишилися, хоч і були змінені радянською системою.
– Отже маємо історію іноземного впливу на індустріалізацію Луганщини. А як ви бачите перспективи відновлення та розвитку Донбасу після деокупації? Чи може знову виникнути інтерес до інвестування в регіон з боку європейців?
– Я переконана, що Донбас має великий потенціал для відновлення після деокупації. Інтерес до інвестування у європейського бізнесу цілком може знову з’явитися. Донбас завжди був багатий на природні ресурси, тож видобуток вугілля може залишитися важливим сектором. Та у сучасному світі дедалі більшого значення набувають відновлювані джерела енергії. Наш регіон має всі умови для розвитку вітрової та сонячної енергетики. Степовий ландшафт і велика кількість сонячних та вітряних днів – це чудові можливості для будівництва вітряків і сонячних електростанцій. Це може стати одним із ключових напрямків інвестицій.
Крім того, аграрний сектор має великий потенціал. Наші землі придатні для розвитку фермерських господарств, і після деокупації можна буде інвестувати в малий і середній агробізнес, особливо у вирощування зернових, овочів, в тому числі експортної продукції. Досвід Станично-Луганського району показав, що навіть невеликі гранти можуть дати великий поштовх для розвитку.
Залучення іноземних інвестицій, надання пільг і державна підтримка можуть допомогти створити умови для відновлення регіону. Донбас може знову стати економічним центром, де поєднуватимуться як індустріальні, так і аграрні та енергетичні інновації.