Управління Сіверськодонецьком як технологічний стартап: інноваційний підхід новопризначеного керівника військової адміністрації Олексія Харченка
Олексій Харченко, новопризначений керівник Сіверськодонецької міської військової адміністрації, розповів виданню «Фарватер.Схід» про свою любов до стартапів, виклики управління громадою під час війни та плани оптимізації діяльності релокованих комунальних підприємств.
– Ви людина, яку поки що не дуже знає більшість жителів Сіверськодонецька. У цього факту є і позитивні риси (неупереджений погляд зовні) і суттєві ризики (складнощі з розумінням місцевого контексту). Чому, на Вашу думку, саме ваша кандидатура була обрана для призначення на посаду керівника Сіверськодонецької МВА? Це була Ваша ініціатива?
– Це була не моя ініціатива. Начальник військової адміністрації – це не конкурсна посада. Я не міг просто подаватися на конкурс і заявити про своє бажання зайняти цю посаду. Мене викликали в Офіс Президента. Я пройшов безліч співбесід з різними людьми. І зрештою мені запропонували цю посаду.
Я без вагань погодився на цю пропозицію. І чесно кажучи, в мене не було багато часу на прийняття рішення. Відповів, що я готовий їхати і працювати. Я навіть тоді ще не знав, що місце моєї дислокації в Дніпрі. Думав, що, можливо, це буде в Краматорську. Я був готовий на все. Не тому, що мені не було чим займатися в цивільному житті. А тому, що я, в принципі, дуже люблю стартапи.
Мені дуже подобається започатковувати нові процеси, давати їм старт, а потім досягати результату. А коли робота перетворюється в бюрократичну рутину, тоді я відчуваю готовність передати створений продукт високої якості іншим людям. А сам готовий рухатися далі.
– Ви виросли на Житомирщині. Ви там і народились?
– Я народився в Узбекистані. У 1991 році, коли розвалився Радянський Союз, ми переїхали до Житомира. Мій батько – військовослужбовець. Він був командиром батальйону 95 бригади. Брав участь в багатьох війнах. В 2011 році батько загинув.
– У 2009 році ви одержали призначення до Луганського прикордонного загону. Яке враження на вас справила Луганщина у цілому?
– На Луганщині я був з 2009 по 2013 рік. Я працював в Державній прикордонній службі. Це була не лінійна прикордонна робота. При цьому найбільшу кількість друзів я «назбирав» саме на Луганщині, хоча багато подорожував по всій території України: був і на півночі, і на заході, і на півдні. І я кажу це абсолютно щиро. Коли приїжджав у ті часи у відпустку в Житомир, то я завжди казав, що Луганськ – це втричі збільшений Житомир. Мені, принаймні, так здавалося. Зараз важко згадати всі деталі, але, щиро кажучи, це дуже теплі спогади.
– З чим у вас асоціюється Сіверськодонецьк?
– Що стосується Сіверськодонецька, то в ті часи, я був в місті один, максимум два рази. В одному з перших інтерв’ю я сказав, що був у місті в якості туриста. Потім мені мої луганські друзі говорили, що я, мабуть, перша і єдина людина, яка відвідала місто з туристичною метою.
Насправді я просто приїжджав в Сіверськодонецьк, гуляв, дивився, спілкувався з друзями. В нашій компанії було хобі – ми грали в інтелектуальні ігри. Це були своєрідні квести. У нас була команда. І ми грали практично професійно. Одна з таких ігор проходила в Сіверськодонецьку. І тоді я мав можливість погуляти містом, подивитися.
Мені було дуже цікаво. Здається, що коли проєктували Сіверськодонецьк, його намагалися створити, як приклад ідеального містобудування. Так, на перший погляд, мені здавалося. Прямі вулиці та проспекти, все чітко продумано і розплановано до дрібниць.
– Скажіть, будь ласка, якщо повернутися до питання вашої служби на кордоні і згадати 2012 чи 2013 рік: чи відчувалось вже тоді наближення агресії, чи були якісь ознаки підготовки росіян до вторгнення?
– Всі ми розуміємо, що тодішня влада втікачів будувала таку вертикаль. Велася підготовча робота російських спецслужб. В Україну постійно приїздили з візитами делегації з Новошахтінську, з Ростову та інших російських міст. І у прикордонних населених пунктах Луганської області проводилось чимало відверто проросійських заходів. Наші спецслужби ретельно аналізували ситуацію, робили відповідні прогнози і подавали чітку та об’єктивну інформацію про загрози, які існують.
– Ви маєте статус учасника бойових дій. Де саме і коли ви воювали?
– Отримання мною бойового досвіду відбулось влітку 2014 року. Я виконував завдання в межах Донецької і Луганської областей. Відбувалось це в смузі від Амвросіївки до Зеленопілля. А в 2022 році я допомагав створювати новий підрозділ Сил спеціальних операцій і проходив службу в Миколаївській та Херсонській областях.
– У рік звільнення з ДПСУ Ви стали засновником двох громадських організацій – «Інститут інвестицій та розвитку інноваційних технологій» і «Центр розвитку демократичних ініціатив». У чому полягала їхня діяльність?
– Я завжди був активною людиною. Мені був цікавий розвиток громадянського суспільства. Я прагнув розвиватися і в громадській, і в політичній діяльності. Мені було це цікаво. Спочатку я створив громадську організацію «Інститут інвестицій та розвитку інноваційних технологій». Чому? Тому що в той період я з командою працював в напрямку розвитку технологічних проєктів.
Я працював з людьми, які зробили фундаментальний внесок в розвиток ІТ-сфери. На той момент, саме мої друзі створили найбільше оцінений в Україні стартап. І ми разом хотіли розвивати цю сферу. Ми прагнули саме на базі цієї громадської організації підтримувати інноваційні ідеї, проводити хакатони, супроводжувати перспективні проєкти. Мої друзі мали зв’язки з закордонними інвестиційними фондами, і це виглядало дуже перспективною справою.
Пізніше, коли я почав більш глибоко замислюватись над своїм громадянськім та політичним розвитком, стало очевидно, що суто технологічна організація не дуже підходить для такого напрямку діяльності. Тоді я вирішив створити громадську організацію «Центр розвитку демократичних ініціатив». Проте з моменту створення організація практично не здійснювала активної діяльності. Хоча зараз є перспектива її реанімувати – моя давня знайома працює в гуманітарній сфері і вона зацікавлена в розвитку цієї організації.
– А якщо повернутися до діяльності Інституту інвестицій та розвитку інноваційних технологій, то можете навести приклади технологічних рішень, над якими працювала організація?
– По суті, ми з командою намагалися розвивати відкритий простір для того, щоб люди з ідеями могли отримати підтримку. Ми прагнули створити можливості для просування цих ідей та шукали варіанти їх фінансування. Одна з ідей, над якою ми працювали, мала стосунок до ініціативи запровадження в Житомирі системи електронних квитків у громадському транспорті. Та ми з командою дивилися на цю ідею ширше.
Ми хотіли побудувати більш комплексну систему, яка б не просто дозволяла оплачувати проїзд, а могла б забезпечити надання та облік різних муніципальних сервісів. Наприклад, якщо людина є пенсіонером, то вона б мала можливість отримання всіх видів соціальної допомоги, а також доступ до різних пільг і знижок в єдиній системі обліку. На той момент ми хотіли реалізувати цю ініціативу в форматі створення кооперативу. Юристи порадили нам саме таку форму господарської діяльності.
В теорії всі жителі Житомиру мали б стати учасниками цього кооперативу. І в межах його діяльності відбувався би обмін різною інформацією та послугами. У нас було готове технічне рішення, яке б дозволило це реалізувати. На той момент ми не знайшли підтримки з боку житомирської влади. Хоча через кілька років ті самі представники влади казали, що хочуть запустити подібний проєкт. Зрештою дотепер ідея так і не була реалізована.
– На Луганщині також доволі багато різноманітних громадських організацій. Як ви бачите свою співпрацю з ними?
– Я вже почав розбудовувати таку співпрацю. Зокрема, я провів зустрічі з усіма ветеранськими організаціями, що працюють в громаді. У нас є ідея – об’єднати ці організації в одну велику асоціацію, яке не позбавить кожну з них наявного статусу. Це важливий крок на шляху об’єднання ветеранської спільноти в цілому.
Після такого об’єднання я планую налагодити комунікацію з новопризначеним Міністром у справах ветеранів. Далі ми цілком обґрунтовано зможемо претендувати на участь в державних програмах задля того, щоб продемонструвати на всеукраїнському рівні, що ветеранський рух можна консолідувати. Це складна задача. Я, на власному досвіді, знаю, що громадські об’єднання, особливо ветеранські, досить різні. Часто вони мають різну мотивацію та різне бачення свого розвитку. І не завжди прагнуть до об’єднання.
– Ви очолювали Житомирський осередок громадської організації «Балтійсько-Чорноморська Конфедерація». Чим вас привабила ця організація, чим вона займалася?
– Наскільки я пам’ятаю, керівник цієї організації був із Луганська. Це Вадим Марюхнич. Ідея, яку просувала ця організація була дуже цікавою і виглядала просто неймовірно. Це була ідея створення Міжмор’я – Балтійсько-Чорноморського об’єднання, яке мало стати своєрідним поясом безпеки між східним нашим ворогом і західним світом.
Організація планувала просувати цю ідею, в тому числі, на міжнародному рівні. В історичній ретроспективі ця ідея не була новою. Я тоді занурився у вивчення історичного аспекту Балтійсько-Чорноморського об’єднання. В 2016 році була проведена велика конференція в Гадячі, на Полтавщині. Це місто було обране не випадково, оскільки саме тут в 1658 році був підписаний Гадяцький договір, який визначив європейський вибір України.
У конференції в 2016 році взяли участь політичні та громадські діячі з України, Литви та Польщі. Конференція тоді пройшла достатньо цікаво, вона об’єднала багатьох прихильників цієї безпекової ідеї. Проте пізніше, наскільки я пам’ятаю, Марюхнич отримав якісь особисті профіти від польської сторони і втратив інтерес до цієї теми. На жаль, іноді громадська діяльність закінчується і так. Хоча, насправді, сама ідея була дуже цікавою та своєчасною.
– У 2019 році на президентських виборах Ви були довіреною особою кандидата в президенти Юрія Дерев’янка з партії «Воля». Чому і як перейшли до партії «Слуга народу»? Який головний висновок зробили з досвіду депутатської діяльності?
– В моїй політичній кар’єрі спочатку був «Український рух за очищення» Міхеіла Саакашвілі, хоча про це відсутні згадки в офіційних джерелах. Мене відібрали, і я працював в цій структурі в Житомирі. Але потім там почали відбуватися внутрішні деструктивні процеси. Це для мене було неприйнятно. І я вийшов з цього політичного проєкту. Це знову ж таки, приклад того, як непогана, в принципі, ідея була спаплюжена внутрішніми чварами.
Згодом був створений Рух нових сил, який пізніше був об’єднаний з партією «Воля». І мене покликали знову в цей оновлений проєкт, але вже з боку партії «Воля». Ми почали працювати, але доволі швидко всередині об’єднання знову почалися розбіжності і непорозуміння. Внаслідок цього партія «Воля» вийшла зі складу Руху нових сил. І ми почали розвиватися як окремий політичний проєкт.
Чому мені було це цікаво? Тому що Юрій Богданович Дерев’янко – це дуже технологічний політик. Мені він дуже імпонував як людина, як державний діяч, як лідер. У нього був потужний виборчий штаб, ми готували його президентську програму. Ця програма була дуже сильною в частині цифровізації. І написана вона була набагато раніше, ніж це стало мейнстрімом. При цьому вже тоді мова йшла про ті цифрові рішення, які зараз активно розвиваються.
І це як раз є відповіддю на другу частину питання – чому я долучився до партії «Слуга народу». Бо розумів, що у нас є спільне бачення майбутнього розвитку. І розвиток відбувається. Причому глобально.
Погодьтесь, як сьогодні вже звично для нас замовити в телефоні більшість послуг, мати цифрові документи. Також можу на прикладі ДІАМ (Державна інспекція архітектури та містобудування України. – ФС), де я працював, сказати: перед нами ставилися дужі світлі задачі, які були значущими для прогресивного розвитку системи державного управління.
Головний висновок, зроблений мною з власного політичного досвіду полягає в тому, що я і надалі буду активно долучатися до суспільно-політичних процесів. Я без цього вже, мабуть, не зможу. Хоча, насправді, це дуже виснажує. Стосовно депутатської діяльності в Житомирській міській раді: знаю, що деякі ЗМІ, не повністю розібравшись в ситуації, написали про те, що я «прогульник», який не ходив на сесії. Насправді все було не зовсім так.
В той період, я саме пішов працювати в ДІАМ і переїхав до Києва. Я не міг фізично приїжджати на засідання депутатських комісій. А коли приїздив на сесії, то розумів, що я просто не можу голосувати, не знаючи, що відбувалось на комісіях. Я не міг себе заставити просто бездумно натискати кнопки. Тому за деякий час я написав заяву і склав депутатські повноваження.
– Ви казали у попередніх інтерв’ю, що вивчаєте функціональну модель військової адміністрації і згадали, що деякі робочі аспекти у Вас викликають занепокоєння. Що саме Вас непокоїть? Також Ви сказали, що обов’язково буде оптимізація в МВА. Чи є вже бачення, якою вона буде і яких процесів торкнеться?
– Виходячи зі свого досвіду, я хочу надати можливість професійним людям, які мають необхідні знання і навички, працювати на користь громади. Тому я зараз проводжу аудит діяльності адміністрації. Дивлюсь, хто чим займається. Заслуховую поступово співробітників. Особливу увагу приділяю тим, хто працює віддалено.
Об’єктивно – я іноді отримую звіти дуже низької якості. Якби я надавав своїм керівникам подібні документи, мене б точно не призначили на відповідальну посаду. Тобто я розумію, що люди трохи розслаблені. Тому я проведу до кінця організаційний аудит. Розберуся, хто які функції виконує, хто не виконує, хто просто вдає, що виконує.
Вчора я отримав результати нашого проєкту «Кадровий потенціал». За тиждень було отримано сімдесят анкет. І вже точно відібрано двадцять осіб, яких запросили на співбесіду. Хочу поспілкуватись з людьми особисто. Чесно кажучи, я навіть не очікував такого зворотного зв’язку. Відгукнулися люди з різних сфер – від медсестер до управлінців. І це дуже класно. І практично.
Я дуже задоволений результатом. Наприклад, нещодавно розмовляв з представниками нашого медичного консультативно-діагностичного центру. Вони кажуть, що у них є проблеми з середнім медичним персоналом. І запевняють, що цю проблему неможливо вирішити. Але проведене анкетування вже дозволило знайти двох медичних сестер, які готові працювати з нами. Ми обов’язково продовжимо цю практику.
Крім того, я вже прийняв рішення про проведення комплексного тестування співробітників. Все буде дуже конкурентно. Діючі працівники військової адміністрації пройдуть тестування. Нові кандидати також пройдуть таке саме тестування. Порівняємо результати, і залишаться найкращі. Це стосується працівників всіх рівнів. Я придивляюся, вивчаю бекграунди всіх. Коли зрозумію, хто є хто, тоді буду приймати рішення.
– Які у Вас взаємовідносини з попереднім начальником Сіверськодонецької МВА Олександром Стрюком?
– Ми з ним майже незнайомі. Ми бачилися лише один раз. Наше знайомство тривало годину. Це було під час мого представлення. Але ми залишаємось на контакті. Наприклад, коли окремі міжнародні організації по інерції запитують у Олександра Сергійовича якусь інформацію, то він їх переключає на мене, і вже я надаю партнерам необхідні дані.
– У відповідності до даних з відкритих джерел, доходна частина бюджету Сіверськодонецької міської територіальної громади за перші два квартали 2024 року склала 622 млн. грн. Левова частка надходжень – дотації та субвенції з держбюджету. За той самий період витрати бюджету становлять 281 млн. грн. (29% виконання до уточненого річного розпису). Найбільші витрати стосуються таких сфер як освіта, загальнодержавні функції, охорона здоров’я. Наскільки виправдані, на вашу думку, такі витрати в поточних умовах?
– Справді, власних доходів у нашого бюджету зараз дуже мало. І вони будуть скорочуватися. Як і обсяг дотацій та субвенцій. Тобто, в наступному році буде вже не такий бюджет і не такі можливості. Разом з тим дійсно є питання щодо виконання бюджету.
Я довго думав, як позиціонувати себе в бюджетному процесі. Тут виходить така палиця на два кінці. Я можу зупинити всі умовно незрозумілі витрати. Вийти на кінець наступного року з великим залишком і сказати: «Дивіться, як то воно могло бути, якщо не витрачати бюджет бездумно». Але з економічних причин (наприклад, знецінення національної валюти через війну) невикористання коштів неефективний підхід.
З іншого боку, не бачу сенсу вкладати капітальні видатки в чужі балансові приміщення, робити якісь ремонти чи бездумно закупати техніку. На жаль, всі знають про кримінальні провадження, які існують, і про заарештовану техніку. Це не секрет.
Ще одне надважливе питання в бюджетній сфері – це питання житла. Стосовно цього напрацювання є, зараз дивимось, як юридично це здійснити, залучити міжнародних партнерів і запустити механізм реалізації.
Крім того, що стосується бюджету, то я точно хочу в наступному році збільшити видатки на соціальні програми. Навіть незважаючи на зменшення загального обсягу бюджету.
– «Фарватер.Схід» досліджував роботу релокованих комунальних підприємств Сіверськодонецька. У низці з них навіть відсутні виробничі плани, а утримання працівників, які фактично не виконують жодних функцій, пояснюється збереженням кадрового потенціалу. Наскільки раціональним є збереження таких підприємств в поточних умовах?
– Таких комунальних підприємств не так вже й багато залишилось насправді. Процес зупинення трудових відносин почав відбуватися ще до мене, і я його активно продовжую. На непрацюючих підприємствах. Стосовно працюючих – я вже об’їздив майже всі з тих, що знаходяться в Дніпрі, всі їхні бази.
Я вже бачу, де можна економити. Наприклад, є орендована база одного з комунальних підприємств. Достатньо велика, і оренда за бюджетні кошти теж значна. Разом з тим, є ще одна база, на утримання якої витрачається приблизно півмільйона гривень на рік. І вони напівпусті. До кінця року я точно проведу там оптимізацію.
І так крок за кроком треба буде розбиратися з кожним підприємством. Я точно перевірю всіх заброньованих. Всіх мертвих душ, які там рахуються, отримують якісь зарплати, нехай навіть невеликі, але які фізично там не присутні і ніхто не знає, чим вони займаються. Ми вже почали ці процеси. Шороху трохи навели.
Можливо, є сенс більш раціонально підійти до бюджетних процесів. Наприклад, вибрати одне комунальне підприємство, яке не має боргів та негативного бекграунда. Передати на баланс цього підприємства всю техніку, яка є зараз. І це добре, що вона є, закуповувалась, бо накопичення ресурсу для деокупації – важлива, необхідна справа. Важливо, щоб техніка працювала, вчасно обслуговувалася, техніка новішою не стає з плином часу.
Можливо, варто вивчити потреби щодо використання наявної у нас техніки у сусідніх громад чи, в цілому, у будь-якої громади в будь-якому регіоні України. Комунальне підприємство буде працювати. Люди будуть отримувати зарплату. Можливо, навіть буде трохи поповнювати бюджет. Треба визначити свої можливості і шукати, де комунальне підприємство може ефективно працювати і приносити дохід.
– Ви навчались в Житомирській політехніці на факультеті публічного управління та адміністрування за спеціалізацією «Антикорупційна діяльність». Чи плануєте ви запроваджувати антикорупційні підходи та інструменти при роботі на поточній посаді?
– Так, я навчався на факультеті «Публічне управління та адміністрування». В межах навчання у мене дійсно була спеціалізація «Антикорупційна діяльність». Але по суті дана спеціалізація передбачала лише короткий курс з цього питання. При цьому з моменту мого навчання пройшов значний проміжок часу. А антикорупційні ініціативи, проєкти, програми і органи розвиваються дуже швидко в Україні. Тому ті знання, які я отримав під час навчання в 2016 чи в 2017 році, зараз є не дуже актуальними.
Також знаю, що вас зацікавила моя наукова робота. Я почав її писати до повномасштабного вторгнення, а захистив вже після. Робота стосувалась публічної політики в контексті сталого економічного розвитку. В умовах війни такий підхід застосувати майже неможливо, але він точно стане у нагоді в процесі планування відновлення громади після деокупації.
– Яку ключову фразу ви зараз могли би сказати жителям Сіверськодонецької громади, що розпорошена по всьому світі, щоб сформувати довіру та подарувати надію?
– Мені хочеться, щоб у нас було трішки менше хайпу, а трішки більше віри. Зараз деякі анонімні телеграм-канали пишуть про так званий «житомирський десант». А я хочу сказати, що навіть, якщо таке станеться, то головне, щоб люди були задоволені.
Головне, щоб люди відчували, що в їхньому житті щось змінюється в позитивний бік. Щоб відчували, що вони не покинуті, що їм є до кого звертатися. Щоб відчували, що їх проблеми, по мірі можливості, вирішуються. І ми, як орган влади, точно будемо дбати про кожну людину. Я точно прийшов сюди для того, щоб досягти гарного результату, показати і людям, і іншим органам влади, що можливо працювати інакше.
Мені було б дуже приємно і це дуже б мене надихало, якщо я б мав позитивний відгук людей у відповідь на мої ініціативи. Я дуже сподіваюсь на підтримку людей. При цьому конструктивна критика також цілком приймається. Її дуже важливо отримувати, аналізувати та приймати рішення з урахуванням зроблених висновків. Це дуже важливо. Але все ж таки, окрім негативу дуже важливо чути і добрі слова. Ми часто забуваємо сказати добрі слова одне одному. А це дуже важливо особливо в тяжкі часи. Тому зараз у нас має бути синергія, яка дозволить нам вистояти.