Подвійний статус та подвійна байдужість: ветеран-переселенець Анатолій Гацько про реалії реабілітації захисників України
Луганець Анатолій Гацько став на захист Батьківщини ще на самому початку війни – 11 років тому. Після демобілізації за станом здоров’я повернувся на державну службу. Ветеран антитерористичної операції та повномасштабної війни, учасник бойових дій, екс-боєць батальйону «Айдар» та вже двічі переселенець, нині він очолює Держекоінспекцію Луганщини та веде громадську діяльність на чолі ГО «Спілка ветеранів війни, військовослужбовців та ВПО з Луганської області».
Члени Спілки допомагають своїм побратимам, з якими стояли пліч-о-пліч у боях 2014 року та тими які досі боронять Україну. У повсякденному житті всі вони стикаються з байдужістю чиновників до проблем ветеранів. Тих, хто втратив своє здоров’я та домівки, відбиваючи російську навалу починаючи ще з 2014 року.
Вчасна реабілітація ветеранів важлива не лише для них самих, а й у цілому для держави. Гідна допомога відновлює не лише життєві показники, а й емоціональні стани, зокрема повертає почуття власної гідності та сенсу життя. Такої розкоші «старі» оборонці українського суверенітету та Луганщини не мають, каже Анатолій Гацько.
Він змушений регулярно проходити реабілітацію, та через бюрократію й байдужість чиновників належні йому медичні послуги доводиться вибивати чи не силою. Каже, без важелів впливу, адмінресурсу чи скандалів добитись сталої уваги та обслуговування у медичних установах і реабілітаційних центрах подекуди неможливо.
Акцентом у проблемі стає і подвійний статус ветеранів з Луганщини. Вони не лише учасники бойових дій, а ще й вимушено переміщені особи. І останнє додає клопоту. Півроку тому ми спілкувалися із Анатолієм Гацьком на цю тему, і тепер до неї повертаємося: чи вдається зрушити проблему?
Президент, виступаючи на форумах, каже, що ветерани виходять на перше місце і держава має зробити все, аби по поверненню додому ветеран мав змогу інтегруватись у суспільство. А нам нікуди повертатися. Ветеранам війни з числа ВПО нікуди повертатися
– Скільки ветеранів з подвійним статусом ми маємо на сьогодні?
– Ветеранів війни з числа вимушених переселенців на початок 2022 року було близько 100 000: по Луганській області до 20 тисяч, по Донеччині до 40 тисяч, у Запорізькій 37 тисяч і по Херсонські трохи менше 20 тисяч. Зараз таких даних немає, статистика не ведеться.
Я вважаю, що перше питання, яке необхідно для ветеранів з числа ВПО, це лікування та фізична і психологічна реабілітація.
– З якою найголовнішою проблемою наразі в лікуванні та реабілітації стикаються наші ветерани і ви особисто?
– Це і є головна проблема: тобто такого розуміння як лікування ветеранів війни з числа ВПО – немає. Лікування і умови для нього відсутні. Це і нестача закладів, і нестача лікарів, і брак адекватного ставлення центральних органів виконавчої влади, які повинні цим займатися, зокрема, Мінвету, територіальних органів виконавчої влади, зокрема, місцевих ВЦА, органів місцевого самоврядування.
Питання підіймається на різних рівнях. Для прикладу: і на Луганщині у 2016 році не було закладу реабілітації ветеранів. Ми створили спілку ветеранів, почали добиватись лікування. Власним коштом відремонтували кабінет у лікарні МВС у Сіверськодонецьку, а згодом вже домоглись і нам побудували реабілітаційний центр, де ми проходили лікування мінімум двічі на рік.
Кожен ветеран війни мав електрону картку, лікаря, який супроводжував не тільки протягом лікування, а і за весь час медичного спостереження. Двічі на рік соціальний працівник пропонував санаторно-курортне лікування. Нам допомагали з оформленням документів, проходженням МСЕК з приводу отримання інвалідності. До 2022 року це більш-менш налагодилось. Зараз цього нічого немає – починаючи з 2022 року вся ця система по відношенню до нас зруйнована повністю.
Після окупації більшої частини Луганської області Анатолій Гацько знайшов прихисток у побратимів на Київщині, де мешкає донині. На початку повномасштабного вторгнення, каже співрозмовник, стикнувся з необхідністю реабілітації через погіршення стану здоров’я. Проте «оббивання порогів» у Вишгородській міській лікарні результатів не дало – навіть укласти декларацію з сімейним лікарем не вдалось.
– Приїхав, поселився, здоров’я погіршилось. Куди звертатись – не знаю. Я пройшов всі кола пекла, але спочатку прийшов до міської лікарні. Там мене сімейний лікар відмовився брати, бо, каже, нас таких багато. Це місто Вишгород. Аби якось полегшити процес за порадою товариша з КМДА (Київська міська державна адміністрація. – «ФС») ми з побратимами зареєстрували Спілку ветеранів війни та військовослужбовців ВПО з Луганської області. Та всюди ветеранів, осіб з інвалідністю внаслідок війни з числа ВПО ігнорують.
– А через що? Називають лікарі якусь причину, чому вони не хочуть чи не можуть обслуговувати ветеранів з числа вимушено переміщених осіб?
– Ні. Їм не до нас. В пенсійному фонді те ж саме було: одна електронна черга на дев’ять віконець, а військових і колишніх військових пропускають через одне. Тобі дають довідку ВПО і ніде не роблять відмітки, що ти інвалід війни, що ти ветеран війни. Жодна людина за 2 роки не подзвонила, не запропонувала допомогти. Я почав з того, що прийшов у Вишгородські міську і районну ради із запитанням чи є у них спеціаліст, який працює з ветеранами? Виявилось що немає, і це було рік тому! Тільки зараз в кожній раді по всій Україні є відповідальні особи за координацію з ветеранами.
– Луганська обласна адміністрація декларує, що вони відкривають нові та підтримують релоковані лікарські заклади з Луганщини, відкривають реабілітаційні центри і навіть закупають туди обладнання. Ці ребцентри дійсно працюють? Чи знаєте ви випадки, коли там пролікувалися наші ветерани чи хоча б нинішні учасники бойових дій?
– Двічі я приїжджав до Атрема Лисогора, начальника Луганської ОВА в Дніпро з різницею у рік, а третій раз ми зустрічались на відкритті ветеранського простору, про існування якого, до речі, жоден луганський ветеран не знає. Я розповідав йому про наші проблеми у лікуванні та реабілітації, про відсутність фахівців та відповідно обладнаних закладів, медикаменти, які потрібно купляти власним коштом. Дій щодо покращення ситуації від нашої луганської влади немає, хоча я неодноразово просив зібрати нас, ветеранів, на нараду, я казав, що хоча в них немає території, залишаються люди, ветерани, і вони мають їх знати.
Рівно півроку тому журналісти «Фарватер.Схід» спілкувалися з Анатолієм Гацко про те, як луганські ветерани-переселенці з окупованих територій намагаються вижити після демобілізації та готуються в перших рядах зачищати Луганщину. Останнє залишається аксіомою, каже співрозмовник. А от перелічені в новому інтерв’ю проблеми не тільки не вирішені – ситуація ускладнюється. Ба більше, ще шість місяців тому при обласній адміністрації мав запрацювати профільний структурний підрозділ у справах ветеранів, але донині він існує лише у розпорядчих документах.
– Раніше при Луганські обласній адміністрації був відділ, який опікувався ветеранами. Що ми маємо зараз?
– Минулого року голова ОВА Луганської області мені сказав, що у 2023 році створено Управління по роботі з ветеранами, і це має полегшити наше життя. Минув рік, а начальника управління так і не призначено. Ми запропонували на наш погляд гідну кандидатуру, проте керівництво від нашої пропозиції відмовилось. Так само вакантні і ще 14 посад в підрозділі. Хоча налагоджена робота цього структурного підрозділу дійсно в багато чому розв’язала б нам руки і ми б не турбували своїми проблемами керівництво ЛОДА.
– В кожній громаді Луганської області нині в бюджеті передбачені певні кошти для підтримки родин військовослужбовців та загиблих військових, родин ветеранів, самих ветеранів. Хлопці з очолюваної вами громадської організації звертаються до своїх громад по таку допомогу? Адже кожна громада щомісяця звітує, що вони на досить значні суми надають допомогу, в тому числі на лікування ветеранів і учасників бойових дій. А насправді яка ситуації? Що відомо Вам?
– Я якось не питав, ми до цього ще не дійшли. По собі відповім. Мені спочатку пропонували грошову допомогу від Сіверськодонецької МВА, та через те що я нині маю реєстрацію ВПО у Вишгороді, така виплата мені не належна.
Нещодавно нам стало відомо, що на території м. Вишгорода Київської області існує «Програма підтримки Захисників і Захисниць України та членів їх сімей на 2025–2027 роки», що затверджена 28 листопада 2024 на засіданні чергової сесії Вишгородської міськради. Та ця програма не передбачає надання фінансової підтримки учасникам бойових дій з числа внутрішньо переміщених осіб, а розрахована тільки на постійних мешканців Вишгородської громади.
– Ви ж у будь-якому разі спілкуєтесь з ветеранами, з побратимами з інших регіонів. От якщо взяти, наприклад, Львівську область, Донеччину, Запоріжжя, Херсонщину. В них таке саме ставлення до ветеранів?
– Львівська область має територію, повністю контрольовану державою, то ж ми їх навіть чіпати не будемо, так само як і Київську. У інших є власні проблеми, та у них немає наших проблем – у більшості з ветеранів там є власний дім, у них є міста, у них є допомога навіть на місцевому рівні.
Ми все напрацюємо по-новому. Для прикладу у Донецькій області начальником управління у справах ветеранів працює ветеран. Хлопець має інвалідність другої групи. Та він ледь не поіменно знає всіх своїх. У них там 37 хабів по всій країні, а у нас 17 чи 18. За кожним хабом ветерани закріплені. В них є лікарні, вони працюють на договірній основі. В нас же від регіональної влади Луганщини немає допомоги ані фінансової, ані фізичної, ані юридичної. Самі викручуємось.