«Пісню Stop the War ми до альбому не включили», – лідер Dub Joint Георгій Тарбая
Цього місяця прогресивне людство святкувало 80-річчя від дня народження Боба Марлі – найвідомішого виконавця музики реґґі. Так збіглося, що саме зараз вийшов альбом одного з найкрутіших українських реґґі-колективів – Dub Joint. Це луганський гурт, що нині базується у Києві. І його платівка – перша студійна робота після 17 років існування.
Якість випущеного на альбомі Lighthouse («Маяк») матеріалу вражає. Це справжній аутентичний звук, – саме так мусить звучати ця музика. Крім неймовірного відчуття стилю самих музикантів, це пояснюється ще й участю в роботі над альбомом талановитого британського звукоінженера.
Альбом писали на власній студії у вільний від основної роботи час. Заробити на платівці, в яку вклали купу грошей, часу і сил, не дуже розраховують (від чого мені особисто дуже прикро). Хоч альбом і продається на Amazon за $9.49, музика викладена фактично у безкоштовний доступ на купі платформ. Про відданість реґґі говоримо із Георгієм Тарбаєю, гітаристом і лідером гурту Dub Joint.
– Dub Joint грає мало у нас відомий різновид реґґі – даб. Якщо людина ніколи його не чула, як би ти пояснив коротко, що це?
– Як історик за освітою я почав би з короткого екскурсу в історію. Це стиль, який виник на Ямайці наприкінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття. Так, це різновид реґґі.
Платівки тоді мали дві сторони: на стороні А були пісні, а на стороні В часто поміщали інструментальні версії цих композицій із застосуванням різних цікавих звукових ефектів та акцентом на ритм-секції. Ось це і є даб. Згодом цей стиль розвивався, змінювався, і сьогодні даб – це величезний світ, у якому вже є багато піджанрів.
– Даб, та і взагалі реґґі, – музика доволі «нишова», в Україні у неї немає широкого слухача. Люди знають, можливо, хіба що Боба Марлі, в кращому випадку Пітера Тоша. Як ви взагалі дістаєтеся свого слухача?
– У нас із цим дійсно є величезні проблеми. Раніше були open-air фестивалі, де ми могли виступати та зустрічати якусь нову публіку. Тепер із цим дуже важко. Тому ми перейшли більше на студійну роботу, намагаємося більше записуватися, викладаємо в Інтернеті нашу музику. Про нас дізнаються через соцмережі, через знайомих та друзів. Коли зміниться ситуація, зміниться, може, і наш підхід.
– У Європі даб та реґґі загалом більше відомі і популярні. Напевно, зараз поїхати з туром по європейських клубах складно. То, може, варто подумати про виступи Dub Joint по клубах України, Георгій?
– Нас звуть у клуби, це правда. Нас запрошують і до Львова, і до Києвських клубів виступати. Та часто буває так, що ми не готові до цього з організаційної точки зору. Члени нашої команди – хтось у евакуації, хтось на волонтерці. Тут навіть щоб записатися, треба дуже постаратися – знайти і погодити час.
Водночас виступи поламали би всю нашу студійну розплановану роботу. Коли концерт, – ми все присвячуємо виступу, збиваються усі терміни. Тому поки що вирішили не виступати взагалі. А так добре було б помріяти про кілька виступів у великих містах України. І нас звуть, але ми поки що не готові до цього.
– Якщо музика грошей не приносить, то за що ви живете?
– Я, наприклад, працюю у сфері IT, займаюся тестуванням програмного забезпечення. Гітарист Ярослав Корнієнко працює у відомому фонді «Схід-SOS», він завжди на телефоні, якісь папери заповнює. Наш перкусіоніст теж із IT-сфери, він програміст. Барабанщик зараз безробітний, він має інвалідність за зором, практично не бачить. Басист – перекладач з німецької та працює у сфері маркетингу.
– Як ви взагалі координуєтеся, щоб записуватися? Бо графік у кожного свій, я так розумію.
– Викроюємо час на шкоду родинам, роботі та іншим інтересам. Але ми настільки самовіддано любимо цю музику, що кожен похід у студію для нас – це «недаремно прожитий день», можна так сказати.
– Обладнати власну студію – це купа грошей. То ви, мабуть користуєтеся орендованою?
– Ми винаймаємо приміщення, та все обладнання – наше власне. Це дійсно купа грошей. Я раніше важив трохи більше.
– А в Луганську до війни у вас теж була власна студія?
– У Луганську ми писалися у наших старших товаришів, знайомих та друзів на їх студії. І я до цього тоді ще мав мінімальне відношення, чесно кажучи, – до цих старих записів.
– Я знаю кілька суперських луганських гуртів, які у 2014 із початком війни припинили існування через те, що одні учасники поїхали до підконтрольної Україні території, а інші до РФ. Чи зберігся старий склад Dub Joint?
– Давай я з самого початку розкажу. У 2008 році ми з’явилися як колектив: басист, гітарист та вокаліст. Починали з того, що грали у дворі музику реґґі. Це було дещо дико для шахтарського Луганська. Десь за півроку ми знайшли барабанщика та другого гітариста, поступово колектив почав давати концерти, робити записи, виступати на різних фестивалях.
На 2013 рік, перед вторгненням Росії, у нас вже було п’ять–шість готових демо-записів. Трохи заплющивши очі, їх можна було назвати міні-альбомом, і ми хотіли вже їх доводити до ума. Але так вийшло, що вокаліст та гітарист виїхали до Росії, у них там родичі. У нас з ними виявилися різні політичні, філософські, соціальні погляди, і нас розділила доля по всіх цих лініях. Колектив фактично розпався.
У 2015 році я перебрався з Харкова до Києва, тут уже були мої басист та барабанщик. Ми почали знову грати, знайшли ще одного гітариста – луганця Ярослава Корнієнко, який досі є членом групи. Таким чином, ми оновили склад команди, був реюніон плюс ще кілька нових музикантів із Луганська. Цим колективом ми й досі рухаємося, зараз тримається кістяк. Нас тепер п’ятеро, найкраща кількість для подорожей.
– Ти пам’ятаєш, як виїжджав із Луганська у 2014 році, Георгій?
– Я поїхав у футболці, джинсах і з невеликим рюкзаком. Це був кінець травня, і я думав, що поїду на кілька тижнів. У відрядження до Харкова, по роботі. І вже не повернувся. Потім забрав звідти маму. Ми пожили якийсь час у Харкові, потім мама переїхала до Пирятина. А я знайшов роботу в Києві, і з того часу я тут.
– Ти народився в Абхазії і з Батьківщини мусив виїхати через війну.
– Так, народився я в Грузії, в Абхазії. Я був ще дитиною, коли почалася війна, у мене залишилися тільки фрагменти уривчастих спогадів. Пам’ятаю, що було тепло… Чув десь вибухи вдалині, всі почали бігати, кричати… Наступний спогад, що я вже в потязі. Ми тоді переїхали до Санкт-Петербурга, потім якийсь час була Москва і нарешті – квартал Зарічний у Луганську.
– Вважається, що реґґі – це музика миру і пацифістів. Як ви почуваєтеся в умовах країни, що воює?
– У нас є чудова пісня, яка не увійшла до цього альбому саме з цієї причини. Вона називалася Stop the War. Раніше ми її виконували на концертах у Києві, серед слухачів було багато, зокрема, і військових. І до нас підходили, обіймали, говорили, що все ми правильно співаємо.
Та там є один не дуже вдалий рядок про «брат вбиває брата». Це писалося в зовсім іншому контексті, і люди зараз можуть неправильно сприйняти. Був тоді інший час, і як тепер пояснювати, що я насправді мав на увазі? Тому пісня не увійшла до цього альбому, хоча вона дуже класна.
– Даб починався, як ти казав, із інструментальних версій пісень. У Dub Joint – саме пісні. Чи можна сказати, що для тебе важливіше музика або вірші?
– Останнім часом я більше спираюся на концепції, ідеї, бо нам уже не по 18 років. Ми несемо відповідальність за те, що ми доносимо людям. Тому спершу мусить оформитися те, що хочеш сказати. А тоді передати це словами, підібрати правильну музику, знайти правильну емоцію. Адже музика без слів – це просто емоція, а музика зі словами – це емоція зі змістом. І поєднати правильну емоцію з правильним змістом — це запорука ідеальної комбінації в пісні, як на мене.
– Музика реґґі нерозривно пов’язана із растаманською культурою, із марихуаною, яка у була легальною на Ямайці й яку курили виконавці. У вашій назві Dub Joint джойнт – це ж косяк, правильно?
– Ну, я намагаюся не пропагувати бездумне куріння марихуани. Якщо хтось знайде в наших текстах таку пропаганду, – скажу: ви помиляєтеся.
– З іншого боку, в Україні потроху йде декриміналізація марихуани, є зрушення в плані використання медичного канабісу.
– Якби в нас по-людськи пройшов процес декриміналізації, мені б цього вистачило. Я був у Грузії, Італії, де це вже відбулося. Мені подобається. Я ніде не бачив реклами типу «куріть травку!», аби не провокувати молоде покоління із неокріплою психікою. Хто з дорослих хоче курити – куріть, не треба за це саджати до в’язниці. Звичайно, поширення – це окреме питання.
– Якось одному з батьків-засновників дабу Лі Скретч Перрі казали: «ти використовуєш у студії магнітофон із чотирма доріжками, а звучить, ніби їх 24». І він відповідав, що решта 20 доріжок – у космосі. Я це до того, що звук на вашій платівці – настільки автентичний, що аж не віриться. Звідки така «фірмА»?
– Це британський саунд. У нас дійсно зав’язалися дуже теплі та дружні стосунки із британським аудіоінженером Майком Шоу (Mikey Shaw) із Dub Cavern Studio. Більш того, я зараз працюю над іншим його проектом, теж у реґґі-даб стилі. Там уже як запрошений гітарист. Це така маленька таємниця, про яку ваші читачі дізнаються першими: я дуже сподіваюся, що наші вібрації скоро будуть чути ще й з Туманного Альбіону.
Майк Шоу працював над трьома нашими треками як мікс-інженер і над усіма треками – як майстер-інженер. При цьому, чотири треки ми міксили своїми руками. Досвідчений слухач, мабуть, знайде різницю, хоча ми намагалися зробити так, щоб він її не знайшов.
– Я знаю, Dub Joint планує наступний альбом. Чи є вже матеріал для нього і коли його взагалі очікувати?
– Так, у нас є вже частина матеріалу, це десь шість пісень. Загалом, у другому альбомі ми плануємо випустити 8-9 пісень у такому ж приблизно форматі. Усі будуть трохи різного стилю, написані під різним впливом, переважно англійською мовою, хоча в мене вже є одна ідея пісні українською. Також ще хочу зробити чисто інструментальний даб на десять хвилин. Є в мене така дуже амбітна ідея.
Перший альбом ми записали за три роки. Із досвідом та набутими навиками і обладнанням, що ми зібрали за цей час, сподіваюся, нам буде треба менше часу, і це станеться дуже скоро.
P.S. Імена музикантів Dub Joint звучали в розмові, та не вся вона увійшла у фінальну версію інтерв’ю. «Фарватер.Схід» вважає важливим представити повністю склад колективу, що записав альбом Lighthouse. Повагу і любов висловлюємо усім музикантам, це:
Георгій Тарбая – вокал, гітара
Ярослав Корнієнко – бек-вокал, гітара
Дмитро Кондауров – барабани
Даніл Павлюк – бас
Анатолій С’єдін – перкусія