«Найменш ідеологізоване свято зробило найбільше для перетворення дітей на радянських людей» – історикиня Нана Гогохія про Новий рік тоді і зараз
Дід Мороз – радянський чи дореволюційний? Коли з’явилася Снігурка і якою вона була спочатку? Чому при Сталіні на ялинку не вішали вождів і навіщо окупанти везуть на Луганщину Киш Бабая? Про все це говоримо з історикинею Наною Гогохія, доценткою ЛНУ ім. Тараса Шевченка. Вона вивчає, як у СРСР працювали з дітьми, і ділиться з читачами «Фарватер.Схід» новорічними спостереженнями.
– Багато українців вважають зараз, що Дід Мороз – персонаж, вигаданий радянською владою на заміну Святому Миколаю. А історики пишуть, що насправді на початку Радянського Союзу з цим образом навпаки боролися. Допоможи із цим розібратися, Нано.
– Дивись, образ Діда Мороза був сформований завдяки літературній традиції ще до революції, в Російській імперії. Він дійсно має підґрунтя в слов’янській міфології, є в ній дід Мороз. Та традиційно він був злим божеством, зображували його близько до бога смерті, – міг заморозити і знищити людину.
Як позитивний персонаж, добрий дідусь він уперше з’являється у Володимира Одоєвського в «Казках дідуся Іринея» (1833), і потихеньку цей образ сформувався.
Я пам’ятаю батли в соцмережах, коли мені людина навіть з історичною освітою намагалася довести, що образу такого не було ніколи. Мені прийшлося знаходити російські імперські листівки. На початок ХХ століття він уже був зображений саме в такому вигляді, в якому ми його знаємо зараз: в червоному кафтані підперезаному, з бородою та іграшками.
Щодо «антидідморозівського» періоду – теж правда. У 1920-х роках у пресі з’являються короткі цитати, спрямовані проти Діда Мороза. Дємьян Бєдний навіть вірш написав, де він його чітко позначає «старорежимний йолочний дєд». У певних антирелігійних методичках 1924–25 років з’являлося іще, ніби він на додаток обманщик і слуга капіталістів.
– То чому ж тоді саме його радянська влада обрала його на роль головного героя новорічного свята?
– Напевно, тому, що він був більш світським персонажем на противагу Святому Миколаю. Дід Мороз вийшов з літератури і не був «заплямований» для більшовиків церковним змістом. І потім його вже прив’язували до народних традицій, які нібито походять від язичницьких свят зимового циклу.
– І от починаються 30-ті роки, Дід Мороз повертається. Це той самий персонаж чи він зазнав змін?
– Тут треба говорити про свято цілком, сучасною мовою кажучи, про ребрендинг його. Відбулася заміна Різдва як основного свята на Новий рік, який не має релігійного змісту, це просто веселе свято. І Дід Мороз так само. Йому залишили функцію дарителя, причому не індивідуальних подарунків, а однакових – бо всі діти рівні.
Святам більшовики взагалі приділяли велику увагу. У статтях Луначарського, Крупської ішлося, що треба виробити нові ритуали святкування. Це почали робити з 1920-х років, але кульмінація припала саме на 1930-ті, коли після зміцнення своєї влади на місцях, більшовики змогли зосередитися на ідеологічній розбудові. Паради, трибуни.
Дитячі свята на початку 30-х років були схожі на дорослі. Демонстрації, звіти про досягнення, плакати. І тільки з 1935 починає змінюватися погляд на свято, і особливо дитяче. Багато істориків помічають, – це важко не помітити, – що це сталося після відомого з’їзду стахановців, де Сталін сказав «Жити стало краще, жити стало веселіше». Влада зрозуміла, що самим батогом важко від народу чогось домогтися, треба дати і якийсь пиріг.
І от у грудні 1935-го ми бачимо ініціативу секретаря Компартії України Павла Постишева влаштувати дітям справжнє свято. «Піонерську, соціалістичну ялинку», це підкреслювала преса тоді.
– І саме секретар КП(б)У Постишев влаштував першу ялинку в СРСР, правильно?
– Багато істориків вважає, що навряд сам Постишев це все сам придумав. Та треба враховувати нюанси. Образ Постишева тоді конструювався як «друга дітей». Саме його так уперше назвала преса, раніше, ніж Сталіна. Цього йому, я так розумію, потім так і не пробачили. Бо після арешту закидали створення культу особистості в УСРР.
Ми знаємо історію про Новий рік із мемуарів Нікіти Хрущова. За його розповіддю, в кінці грудня 1935 року в Москві перебувала українська делегація – Постишев, Косіор, Любченко. І ніби Павло Постишев сказав Сталіну, що от була така хороша традиція раніше – ялинку влаштовувати дітям. І Сталін дуже швидко погодився. Але ясно, що цьому передувала підготовка.
Це було 28 грудня, і вже 28 грудня полетіли телеграми в Харків директору Палацу піонерів, очільнику ЛКСМУ, наступного дня з’явилися публікації в пресі. Підводка до цього була – ялинка нібито була святом багатих людей у царської Росії, а бідні діти стояли і у вікна дивилися, як багатії святкують. А тепер радянська влада може потурбуватися про кожну дитину і кожна дитина в СРСР може отримати таке щастя – бути на ялинці.
– Тобто 28 грудня полетіли телеграми, і за день-два вже проводили дитячі свята під ялинкою? Це ж треба було все підготувати, написати сценарій тощо.
– Саме це і вказує, що, скоріш за все, підготовча робота проводилася заздалегідь. І запрошення в Харкові були надруковані до 28 грудня. У 2015 році в Харкові проводили заходи на честь 80-річчя тої першої ялинки. Там була Ніна Логвінова, яка 10-річною піонеркою брала участь у відкритті того свята, і вона розповідала, як це вразило дітей, які не бачили такого ніколи.
Вона розповідає, що Дід Мороз був. Це був молодий хлопець, і в її спогадах він одразу повідомляв дітям, що він – не справжній Дід Мороз. Влада наполягала, щоб там було мінімальне ідеологічне навантаження, щоб це було справжнє дитяче свято. Без марширування.
Із публікацій харківської газети «Комуніст» ми знаємо, що був маскарад. Газета описує, що діти були в костюмах героїв світової літератури – Том Соєр, Дон Кіхот, зустрічаються і герої російської літератури, наприклад, Бєліков з Чеховської «Людини в футлярі». Українських я не помітила жодного.
І от у Харкові першу ялинку провели 30 грудня 1935 року, у Києві і Москві – це вже 31 число. А там, де не встигли, і 1 січня проводили.
Була ілюмінація, а от з іграшками було туго, бо промисловість їх не випускала. Тому в хід пішли яблука, горіхи, загорнені в яскраву фольгу, цукерки та пряники підвішували.
– Як змінювалося святкування після тих перших ялинок, Нано?
– Наступного року в Україні вийшла брошура «Постишевська ялинка». По суті, там були поради методичні, як все проводити. А в 1937 році уже в Москві «Учпедгіз» видав книжку «Ёлка в детском саду», і от там уже було чітко прописано все: якого розміру ялинка, які прикраси вішати, як діти мають виглядати. Отже за рік-два виробився ритуал, який дожив до кінця радянської влади.
Персонажі мінялися, звісно. Спочатку було все одно багато ідеологізованих персонажів. Був Чапаєв обов’язково, були полярники, тому що Арктику активно освоювали.
Так само і багато прикрас для ялинки несли дуже чітке ідеологічне або мілітарне навантаження. Тут були червоноармійці обов’язково, будьонівці. Була дуже популярна фігура прикордонника Карацупи з його собакою Інгусом. Потім різні дирижаблі, літачки, просто радянська символіка – серп і молот.
Спочатку були кульки з портретами вождів, але вони чомусь не прижилися. Одна з версій, яку я зустрічала (вона ніби навіть смішна), що все-таки владі не подобалася ідея «вішати вождів на деревах».
– Я думаю, що це пояснюється крихкістю іграшок. Якщо кулька з портретом Сталіна раптом розбивається, то це не дуже добра прикмета.
– Можливо. Ми бачимо, що нібито ідеологічне навантаження хотіли мінімальне (і воно так і було, ніхто не змушував дітей слухати доповіді і політінформації). З іншого боку, все одно цей ритуал наповнили політикою та пропагандою.
– Дід Мороз з’явився від початку. А звідки взялася Снігуронька, Нано?
– Снігурка вперше з’являється у 1937 році під час ялинки в Домі Союзів у Москві. Методичка нам розповідає, що це мусить бути маленька дівчинка, вона ровесниця тих, до кого вона приходить. Вона з ними встановлює контакт: жартує, проводить з дітьми ігри веселі.
Вона дійсно подається як онучка цього діда Мороза. Де її батьки, нам не відомо. Я думаю, що для дітей, які пережили спочатку Голодомор, а потім репресії того часу, не було дивно, що у дівчинки може не бути батьків.
Цікаво, що досить довго вона залишається маленькою. А вже у 1950–60 роки вона перетворюється на молоду привабливу дівчину, набагато дорослішу. Я зустрічала пояснення, що це пов’язано з розвитком сфери побутових послуг, коли радянські заклади вже почали замовляти собі на свята професійних акторів. Так чи інакше, образ дійсно трансформувався від такої маленької дівчинки до дорослої дівчини.
Сам образ Снігуроньки досить логічний, мені здається. Її образ теж пов’язаний з літературою, починаючи з Островського. Потім був Римський-Корсаков, який написав однойменну оперу Було логічно їх із Дідом Морозом поєднати.
– Зараз на тимчасово окупованих територіях ритуал із дідом Морозом доповнюють новими елементами. Минулого року привозили «татарського Діда Мороза», наприклад, – Киш Бабая. Що це було, для чого вони це роблять?
– Останнім часом у Росії взагалі спостерігається підкреслення багатонаціональності, багатоетнічності цього утворення. При цьому, замовчується те, що на глибокому рівні ніякої рівності цих націй немає. Як у радянські часи: можна в українському костюмі і у віночку співати пісню українською, але – про Сталіна чи Леніна.
Нещодавно у Москві навіть був форум Дідів Морозів. 18 «Дідів Морозів»! Серед них такі дивовижні, як на мене, постаті, як «казачий дід Мороз» із Ставропольського краю. Потім із Якутії, його там Чисхааном звуть. Крім цього Киш Бабая, до речі, в Луганськ теж провозили удмуртського Діда Мороза – Тол Бабая.
Та їх усіх прив’язують до простих російських пояснень: «це аналог Діда Мороза, це – Снігуроньки», не заглиблюючись у ті культури, які вони нібито хочуть пропагувати. Так от про той форум було написано, що Діди Морози зберуться, щоб продемонструвати «многообразіє традицій і єдінство народа».
На Луганщині це дійсно виглядає екзотично. Їй хочуть довести, що вона – частина «російського міра». Тому туди і приїжджають із Татарстану, Удмуртії Киш Бабаї й Тол Бабаї. Це відпрацьована технологія.
– Як ти гадаєш, як будуть розвиватися новорічні традиції в Україні? Чи замінить Святий Миколай остаточно Діда Мороза?
– Нещодавно в одній мамській групі в соцмережах я проводила опитування. У мене були спостереження свої, але хотілося ще почути думки людей не з моєї бульбашки. Група велика, біля 30 тисяч мам з усієї України, з-за кордону також. Я питала, як святкують у дитячих закладах.
Я раніше бачила у своєму оточенні: Дід Мороз вже абсолютно нікому не цікавий. Система святкування трансформується. Дуже урізноманітнюється на рівні родин. Є люди різних конфесій, є атеїсти, до когось приходить Санта Клаус, до когось – Святий Миколай, і головні подарунки дарують на Миколая. А хтось із батьків ділить подарунки на всі свята. До когось приходять екзотичні персонажі, комусь батьки кажуть, що це – подарунки від них. Мене дуже тішить, що ми можемо нарешті обирати, що ніхто не каже, як усе має бути.
А от щодо опитування в групі, – я побачила, що практично всі заклади прив’язали свята до Різдва. Мені здається, що це все дуже сире – залишилися традиції різдвяного ранку, «утрєнніка» радянського, хоча помінялися персонажі. Прийшов Святий Миколай, але все інше так само відбувається. А подекуди – ні. З правобережної України розповідають про відновлення етнографічних традицій святкування.
Та в цілому я бачу, що це поступовий процес, що люди ще не всі можуть сформулювати своє ставлення. І оцей «мікс» буде якийсь час залишатися.
Та є ще один момент, я хочу про нього сказати. Це зростання ностальгії за «радянським» у покоління 40+. Навіть у тих, хто не сприймають радянську владу і її політику, україномовні. Та свято Нового року, найменш ідеологізоване, зробило найбільше для перетворення дітей на лояльних громадян цієї системи.
У них досі залишається відчуття, що дитинство у них було щасливе. Починаєш розпитувати – було складно, і діти в селі працювали тяжко, і батьки не витягували там на якісь нові речі. Але в момент, коли відбувалася ця ялинка, вони відчували, що вони живуть в хорошій країні, що про них турбується. І я для себе відзначаю, що оці елементи побуту радянського, які пов’язані з Новим роком, – вони користуються шаленою популярністю.
Аби змінити це, потрібен тільки час. Щоб нове покоління йшло в майбутнє зі своїми спогадами про дитинство, не пов’язаними з фігуркою будьоновця на ялинці і червоною зіркою.
– Можна сказати, мабуть, що «Радянський Союз» у нас закінчиться, коли розіб’ється остання радянська новорічна іграшка.
– Або переїде до музею.