«Ми не один народ, перевиховати цих людей не вийде», – генерал-майор СБУ Юлія Лапутіна про «нових російських луганців»
У медіапросторі тхне «заморозкою» війни, тут і там кажуть про якісь переговори і нібито ймовірність перетворення лінії фронту на лінію розмежування. Начебто ТОТ залишиться за Росією. Ми у цей сценарій не віримо. Навпаки. «Фарватер.Схід» поговорив про майбутню реінтеграцію людей з окупації до українського суспільства з генерал-майором СБУ Юлією Лапутіною.
Після звільнення тимчасово окупованих територій Україна зіткнеться з купою питань. Багато викликів стосуватиметься інфраструктури та економіки. Та чи не найважчою частиною роботи буде гуманітарна: подолання наслідків російської пропаганди і допомога людям знов усвідомити себе громадянами України. Це те, що ми називаємо ментальною деокупацією.
Концепцію ментальної інтеграції Україна використовувала у Криму з 2008 року, аби зменшити вплив РФ на жителів півострова. Із приходом до влади Віктора Януковича у 2010-му програму згорнули. Ініціаторку тієї програми звуть Юлія Лапутіна, нині вона генерал-майор СБУ, офіцерка із особливих доручень Апарату Голови Служби безпеки України.
Нам удалося поспілкуватися з пані Юлією під час жовтневого VII Харківського безпекового форуму.
– У 2008 році ви виступили з ініціативою втілення концепції ментальної інтеграції Криму до України. Що вона в себе включала, пані Юліє?
– Концепція включала, по-перше, розвінчання міфів російської пропаганди – наприклад, ідеї, що Севастополь – це «русский город», «місто російських моряків» і таке інше. Але в ній було й багато гуманітарних аспектів. Перш за все, освіта: необхідно було прибрати Московський державний університет, філіал якого діяв у Севастополі, та започатковувати й підтримувати місцеві молодіжні організації проукраїнського спрямування.
Також велика увага приділялася розвитку кримськотатарської мови та загалом підтримці співпраці між місцевими жителями, кримськими татарами. Йшлося і про розвінчання міфів щодо нібито тероризму серед кримських татар, ісламського фундаменталізму.
У Криму тоді навіть комунальні підприємства, вся інфраструктура працювала не так, як в Україні. Бюрократичні процедури були іншими.
У Криму тоді навіть комунальні підприємства, вся інфраструктура працювала не так, як в Україні. Бюрократичні процедури були іншими, і це проникало в усі аспекти життя.
І звісно, ми прагнули забезпечити поширення українських телеканалів, адже в Криму все інформаційне середовище було проросійським.
– Чи можна тодішню концепцію в майбутньому адаптувати до деокупованих територій? Чи ситуація надто відрізняється кримської 2008 року?
– Коли ми будемо говорити про інтеграцію населення тимчасово окупованого Луганська і Донецька, ми маємо брати до уваги, що ці люди 10 років жили під агресивним впливом пропаганди. У Криму хоч і була пропаганда, люди все одно жили в складі України, українці приїжджали туди відпочивати, і контакт з Україною був постійним. А на Донбасі люди вже понад десять років живуть під інформаційними «Градами». Їхню ментальність просто нищать.
Перш за все, треба подбати про український людський потенціал, який працюватиме там після деокупації.
Як ми будемо інтегрувати? Перш за все, треба подбати про український людський потенціал, який працюватиме там після деокупації. Потрібно повернутися й почати відновлення, включно з роботою з інфраструктурою.
Цікавим для нас може бути досвід Хорватії, яка пережила війну тридцять років тому. Я мала неофіційну комунікацію з представниками державних органів та правоохоронцями, які працювали там після закінчення війни. Це дуже складний процес. Колишній міністр внутрішніх справ Хорватії сказав мені: «Якщо ви думаєте, що хтось вам подякує за цю роботу, то – ніколи. Люди вас будуть ненавидіти і забудуть все, що ви зробили». Він сам працював у регіоні, який був далеким від державницького. Ментальне непорозуміння там залишалося, але жити якось було потрібно.
У нас попереду дуже складний процес. Наша стратегія ментальної інтеграції Криму в 2008 році була набагато більш лайтовою порівняно з тим, із чим нам доведеться стикатися.
– Росія зараз активно переселяє людей на окуповані території. Іде залучення студентів із РФ до вишів на ТОТ, завозять велику кількість працівників, туди їдуть чиновники, військові, спецслужбовці. Наскільки великою це стане проблемою після звільнення? Або, на вашу думку, всі ці люди просто втечуть після звільнення?
– Я думаю, це буде проблемою. Навіть якщо ці люди втечуть, вони вже здійснили вплив на місцеве населення. А переселяють туди не тільки правоохоронців чи держслужбовців, а й звичайних людей, так само, як за СРСР – у Крим. У Крим свого часу заселяли партійних працівників, на Херсонщину – військових пенсіонерів із різних частин Радянського Союзу. І тут ми будемо мати схожу проблему.
Це реалізація доктрини Дугіна (Алєксандр Дугін, російський філософ фашистського толку, ідеолог євразійства. – ФС). У нього одним з пунктів є демографічна заміна населення для зміни цінностей: легше перевезти купу людей, ніж поміняти цінності тих, хто вже живе на цій території.
Чужаки або будуть змушені піти, або їх судитимуть, бо вони там незаконно знаходяться.
Але я бачу, що українське коріння все одно проростає, навіть крізь такі виклики, як голодомори, геноцид, війна. Донеччина й Луганщина мене вразили: коли я вперше потрапила туди 10 років тому, я побачила активність проукраїнського цивільного населення. Тому ми віримо в цих людей і вважаємо, що в них варто вкладати ресурси. А ці чужаки або будуть змушені піти, або їх судитимуть, бо вони там незаконно знаходяться.
– А може, тих «нових луганців», що незаконно знаходяться на території України, варто було би залишити і перевиховати? Враховуючи втрати українського населення через війну. Чи це погана ідея?
– Як експертка з безпеки й інформаційних війн, можу сказати: перевиховати цих людей не вийде, як і їхніх дітей. Вони від народження мають абсолютно інші цінності. Потрібно розбити цей російський наратив про те, що ми один народ. Ми різні, і їх перевиховувати ми не будемо. Вибачте, я не толерантна людина, – але їхній генофонд не допоможе нам розвивати нашу ціннісну сферу й збагатити наш народ.
* * *
Коли частина громадян десятиліття живе в іншому інформаційному просторі, під постійним тиском чужих наративів, це ставить під загрозу цілісність держави та єдність нації. Реінтеграція – це не просто повернення територій, а глибока робота з людьми, їхніми поглядами й цінностями. Для кожного українця це питання ідентичності та майбутнього: чи вдасться зберегти національну єдність і цінності, на яких ґрунтується наша держава?
Довідка ФС:
Юлія Анатоліївна Лапутіна – українська військова, контррозвідниця, генерал-майор Служби безпеки України та кандидат психологічних наук. Брала активну участь у придушенні сепаратистського путчу в Криму в 1994 році та стала однією з провідних учасниць антитерористичного центру «Альфа» СБУ.
З 2008 року Юлія Лапутіна виступила ініціаторкою впровадження концепції ментальної інтеграції жителів Криму до українського простору.
У 2014 році, після початку російсько-української війни, Юлія Лапутіна продовжила свою діяльність з метою реінтеграції регіонів, які постраждали від війни. Вона брала участь в операціях на сході України, зокрема в Краматорську та Слов’янську, де організовувала роботу з місцевими жителями.
У 2014 – 2020 роках працювала на посаді заступниці начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері інформаційної безпеки СБУ. З 2020 до початку 2024 року – очільниця Міністерства у справах ветеранів України.