«Фізика» правосуддя під час війни: інтерв’ю з адвокатом Ігорем Чудовським
Ігор Чудовський вже чверть століття веде успішну адвокатську діяльність. Чоловік родом з тимчасово окупованого Луганська. Ще на початку війни проукраїнський прибічник ідей Євромайдану перебував у заручниках бойовиків т. зв. «ЛНР» — у квітні 2014 року ті вимагали від чоловіка підтримати один із проросійських заходів, організованих на обласному телебаченні. За відмову чоловік отримав дві кулі, одна з них пройшла в трьох міліметрах від серця. Опісля нетривалого лікування пан Ігор разом з родиною виїхав з Луганська через пряму загрозу його життю та життю близьких. Повномасштабне вторгнення Росії пан Ігор зустрів на Київщині, у Ворзелі, одразу ставши до лав тероборони. Нині, окрім своєї основної роботи, займається і документуванням воєнних злочинів росіян. У інтерв’ю для «Фарватер.Схід» пан Чудовський розповів про зміни у роботі судів, доступ до українського правосуддя у людей в окупації та необхідність боротись за правду попри обстріли та темряву.
Ускладнення розгляду справ — не «зла воля» суду чи сторін, а сукупність форс-мажорних факторів
Робота органів правосуддя, як і діяльність інших державних та приватних установ, цивільних організацій, підприємств різних форм власності, кардинально змінилася під час впровадження воєнного стану. Нашарування тривалих блекаутів та постійних повітряних тривог додає до роботи в усіх сферах масу незручностей. Робота судів також потрапила під вплив низки факторів, тож, каже пан Чудовський, кардинально змінилася не лише процедура — змінилася сама «фізика» правосуддя.
— Після запровадження воєнного стану судова система працює в умовах постійних ризиків: повітряні тривоги, блекаути, небезпека для учасників процесу, переміщення людей і судів. При цьому закон прямо виходить із того, що правосуддя під час воєнного стану здійснюється судами, а скорочення чи прискорення форм судочинства не допускається. У 2022 році правосуддя декілька місяців призупинилося. Особливо у східних областях. Багато кримінальних справ залишилося на окупованій території, що дало можливість деяким фігурантам уникнути відповідальності.
Як приклад пан Ігор наводить втечу за кордон одіозного Олександра Єфремова — проросійського «регіонала», одного з організаторів т. зв. «ЛНР». Нагадаємо, Єфремов виїхав до Європи, а згодом і до Росії. Там зрадник України та «гаманець» «руської весни» отримав громадянство, а афілійовані до його родини фірми отримують «держпідтримку» в окупації — про це також писав «Фарватер.Схід» у своєму розслідуванні.
Процедурно, наголошує пан Чудовський, дуже важливою стала зміна територіальної підсудності — коли суд фактично не може працювати, а справи передаються іншим судам. Для цього були внесені спеціальні зміни до законодавства, а Верховний Суд та органи суддівського врядування регулярно публікували відповідні розпорядження.
— Наприклад, мої дві справи з Білокуракінського суду зараз розглядаються у Першотравенському суді Дніпропетровської області. А для адвоката це означає ускладнення логістики й координації, більший обсяг дистанційної роботи, процесуальних ризиків через нестабільний зв’язок, безпекові паузи, перенесення засідань. І водночас — більшу відповідальність за темп та якість захисту, бо клієнт часто перебуває у вразливому стані.
Сам факт упровадження воєнного стану в Україні вплинув на строки розгляду справ, потягнувши за собою низку часових змін. Утім, на думку пана Ігоря, це іноді стає на користь адвоката та його підзахисного:
— Воєнний стан об’єктивно вплинув на строки. Відбувається системне ускладнення розгляду. Для захисника та підзахисного іноді це на користь, бо клієнт «спить», а строки притягнення до кримінальної відповідальності спливають.
Причини, каже пан Чудовський, очевидні: це зміна підсудності та евакуація/переміщення судів і учасників, постійні повітряні тривоги, блекаути, проблеми зі зв’язком, кадрове навантаження у судах, неможливість своєчасної доставки документів і явки свідків, а також поновлення матеріалів кримінального провадження і, іноді, початок слухання справи з початку:
— Тобто часто це не «зла воля» суду чи сторін, а сукупність форс-мажорних факторів. Водночас у конкретних справах, звісно, буває і процесуальне зловживання — війна інколи стає зручним поясненням там, де є звичайна недобросовісна тактика. Саме тому адвокат має чітко відділяти, де об’єктивна перешкода, а де — процесуальна маніпуляція, — ділиться правник. — Суди й самі визнають адаптацію до повітряних тривог та блекаутів як практичну реальність воєнного часу. На четвертому році війни дуже рідко хтось із учасників провадження під час повітряної тривоги пропонує призупинити справу — звикли.
Нині у багатьох сферах буденності українців впевнено інтегрувалося поняття «online» — тренінги, семінари, наради, навчання, консультування та навіть лікування — навряд чи можна знайти бодай одну галузь, де частину роботи не переведено у віддалений формат. Правосуддя, де зросла роль відеоконференцій і дистанційних засідань, — не виключення, та й самим адвокатам також доводиться спілкуватися з клієнтами за допомогою онлайн-інструментів. Утім, наголошує пан адвокат, казати про те, що якість правосуддя через новий формат стала гіршою або кращою, — не можна.
— Онлайн — це не «гірше» і не «краще». Це інший інструмент. У воєнний час він часто рятує право на суд, а не замінює комфорт. Але я у кримінальних провадженнях не застосовую такої процедури. Бо суд — це живий, емоційний процес. Таким чином допити та виступи «по телевізору» не зможуть донести прагнення сторони захисту щодо свого підзахисного. Законодавство в Україні суттєво розширило можливості участі у засіданнях у режимі відеоконференції, зокрема поза межами суду з використанням власних технічних засобів, за умов, визначених правилами ЄСІТС (єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, — ФС) та процесуальними нормами.
Плюси онлайн-формату, каже пан Ігор, полягають у доступності для людей, які перемістилися, безпековому аспекті, економії часу на дорогу та можливості не «випадати» з процесу через справи чи місцерозташування. Утім, віддалений формат має і суттєві мінуси: технічні збої, складнощі як в оцінці емоцій, невербаліки та реакцій, так і в роботі з великим масивом доказів «на льоту», а також певні прогалини у дисципліні процесу.
— Чи гірший онлайн за очний формат? Для деяких категорій процесуальних дій — так, може бути менш ефективним (наприклад, коли важлива безпосередність допиту, робота з оригіналами, психологічний контакт із клієнтом). Але для багатьох технічних і процесуальних питань онлайн — цілком робочий формат, — каже пан Ігор. — А от на спілкування адвоката з клієнтом дистанційність впливає. Якість співпраці залежить уже не лише від професіоналізму, а й від комунікаційної дисципліни: як фіксуються позиції, як надсилаються документи, чи є захищені канали зв’язку, чи розуміє клієнт процесуальний план.
«Доступ до правосуддя для ВПО та вихідців з ТОТ — є, але він реально складніший»
Доступ до правосуддя для внутрішньо переміщених осіб та громадян, які проживають в окупації, гарантується державою шляхом зміни територіальної підсудності, цифровізації процесів та надання безоплатної правничої допомоги. Через неможливість здійснювати правосуддя на окупованих територіях справи розглядають суди на підконтрольній території. Утім, для переселенців та людей в окупації існує низка труднощів: втрата документів та відсутність можливості отримати оригінали; відсутність доступу до архівів і реєстрів; ризик для свідків та складна комунікація з органами, якщо людина переміщується кілька разів. Окремою проблемою є документи, видані окупаційними органами влади:
— Українські суди в таких справах не «легалізують» акти окупаційної влади, але можуть враховувати документи (зокрема медичні) як джерела відомостей для встановлення юридичного факту — наприклад, народження чи смерті. Такий підхід прямо роз’яснювався судами та системою правничої допомоги, — наголошує адвокат.
Специфічні масові категорії справ для вихідців із Луганщини або інших тимчасово окупованих територій, каже пан Ігор, — це вже сформований пласт справ. Зокрема, встановлення фактів народження та смерті на ТОТ, втрата або підтвердження документів, спадкові питання, підтвердження родинних відносин, питання майна та доступу до нього, відшкодування збитків, соціальні виплати, пенсійні та статусні питання, сімейні спори за умов переміщення. Пан Ігор акцентує: Верховний Суд у практиці наголошував, що у справах про встановлення фактів народження та смерті на ТОТ не слід створювати для заявника зайві бар’єри, зокрема формально вимагати попередньої відмови ДРАЦС як обов’язкової передумови звернення до суду. Самі ж мешканці ТОТ, каже пан Чудовський, із ризиками, але також можуть звертатися до українських судів:
— У принципі — так, вони можуть звертатися до українських судів, особливо через представника, дистанційно, через електронні інструменти та/або поштові канали, а також із залученням системи безоплатної правничої допомоги, яка прямо декларує дистанційну доступність для мешканців ТОТ. Але на практиці є критичні ризики: фізична безпека, безпечний зв’язок, можливість ідентифікації особи окупаційною адміністрацією, неможливість вільно збирати докази.
Так само люди в окупації можуть звертатися і до міжнародних судів, але, наголошує правник, тут потрібна дуже точна правова стратегія. Потрібно враховувати міжнародний механізм: хто відповідач, які строки, чи вичерпані національні засоби та чи є юрисдикція ratione temporis (принцип тимчасової юрисдикції у міжнародному праві та судочинстві, що означає, що суд чи орган має право розглядати лише ті порушення, які відбулися після набуття чинності договору або конвенції для конкретної держави, — ФС).
Нині можна говорити про те, що доступ до справедливого судочинства для переселенців складніший, аніж у мешканців підконтрольних територій, які ніколи не знали евакуацій та переміщень. І це, каже правник, буде чесно:
— Формально право однакове для всіх. Але фактична «ціна доступу до правосуддя» у ВПО значно вища. Для переселенця це часто означає відновлення документів, додаткові витрати, психологічну втому, нестабільність у житловому питанні чи роботі, складнощі у явці до суду, а також порушені соціальні зв’язки зі свідками, сусідами, місцевими установами. Тому рівність прав тут має підкріплюватися процедурною чутливістю суду й держави — щоб реальна доступність не залишалася лише на папері.
Юридичні питання військових — це тема, де потрібні і професійність, і такт
Військові так само звертаються до правників із певним пулом запитань. Більшість із них, розповідає пан Ігор, стосується виплат, лікування та реабілітації, кадрових, сімейних та соціальних питань, отримання статусу УБД, пільг, оформлення документів. На додачу, серед справ, які перебували особисто в нього в провадженні, — дисциплінарні та кримінальні ризики: СЗЧ, державна зрада, невиконання наказу, заволодіння військовим майном. Окремі питання стосуються оскарження рішень ВЛК. Тож чи реально їх оскаржити?
— Так, реально. Є як мінімум два рівні: внутрішній (адміністративний/відомчий) — звернення до вищої ВЛК із заявою/скаргою, медичними документами, копією постанови ВЛК тощо, та судовий — оскарження рішення, дій або бездіяльності, якщо порушено права особи, — наголошує чоловік. — Офіційні роз’яснення МОЗ прямо описують алгоритм подання скарги та необхідні документи, а Положення про ВЛК (наказ МОУ № 402) визначає систему ВЛК і їхню ієрархію.
Також, додає Чудовський, у правовій державі допустимо і нормально оскаржувати дії ТЦК та СП, якщо йдеться саме про захист порушеного права, а не про уникнення обов’язку як такого. Є сформована судова практика спорів щодо рішень, дій, бездіяльності ТЦК та СП.
— Оскарження — це не «боротьба з армією». Оскарження — це законний спосіб перевірити, чи дотримано процедуру, медичні стандарти і права людини, — акцентує пан Ігор.
«Легітимне, дієве і професійне правосуддя під час війни — може і повинно бути»
Чи може бути повноцінне правосуддя під час війни? Що буде з усіма «воєнними» рішеннями після скасування воєнного стану та завершення війни — чи варто очікувати хвилю переглядів? Такі запитання ставлять перед собою чимало українців, які нині стикаються із судовою системою. Пан Чудовський вважає: повноцінним — у сенсі «ідеальним» — судочинство під час війни не може бути, утім легітимним, дієвим і професійним воно може і повинно бути.
— Війна не скасовує потребу в суді. Навпаки — підсилює її. Саме в кризі право показує, чи воно живе. Мабуть, тому українці чинять жорсткий опір окупанту, щоб не стати частиною Росії. Щодо «воєнних» рішень після завершення війни — я не очікую автоматичного масового скасування лише тому, що вони ухвалені «під час війни». Якщо рішення ухвалене законним складом суду, з дотриманням процедури і права на захист — воно зберігає силу. Але хвиля переглядів та оскаржень можлива там, де сторони доводитимуть конкретні порушення, як-от неналежне повідомлення, обмеження доступу до участі, неможливість подати докази через об’єктивні обставини, порушення права на захист, істотні процесуальні порушення. Тобто ключ не у фразі «це було під час війни», а в питанні: «чи був справедливий процес у конкретній справі?».
«Бути адвокатом під час війни стало складніше — і професійно, і людськи»
Бути адвокатом під час війни стало складніше — і професійно, і людськи, каже пан Ігор. Емоційно найскладніші справи — це ті, де є загибель людей, військовий контекст, родини, які вже втратили опору, а також суспільний запит на швидку відповідь тоді, коли справі потрібні тиша, доказ і процедура.
— Але бувають випадки і відкритого фальшування доказів у кримінальних справах правоохоронцями. Ставки тут дуже високі: покарання від 15 років до пожиттєвого ув’язнення. Вже чотири роки триває боротьба за долю хлопця, якого незаконно звинуватили в особливо тяжкому злочині. Зараз він на волі, але боротьба триває.
Найважче, каже чоловік, тримати баланс між співчуттям, професійною холодною головою і обов’язком захищати право навіть тоді, коли це не популярно. Іноді відчувається суспільний та інституційний тиск, але професія адвоката саме для цього і існує — щоб у складний час не дати емоціям повністю витіснити право.
Пан Ігор — виходець з Луганщини, переселенець, життя якого було під загрозою через позицію та принциповість. Йому довелося перелаштовувати не тільки особисте життя, а й професійну діяльність. Людям же притаманно шукати допомогу в тих, хто їх зрозуміє. Тож логічним залишається той факт, що до правника по допомогу звертаються і земляки. Утім, для нього працює не принцип «свій до свого», а принцип довіри:
— У мене працює не принцип «свій до свого», а принцип «довіра до того, хто розуміє твій досвід». Для людей з Луганщини, для ВПО, для тих, хто пройшов втрату дому, переїзд, зламану біографію, — інколи дуже важливо, щоб адвокат не просто знав закон, а відчував контекст. Це не про «преференції». Це про людську комунікацію. Так, серед клієнтів багато тих, кому важлива саме ця близькість — ментальна, емоційна, життєва. І я це поважаю.
«Боротися за свої права під час війни — варто. І це потрібно робити саме зараз, а не «після перемоги»
Маневруючи по життю між ракетними атаками, прильотами дронів, складними побутовими та фінансовими умовами, психологічною втомою та блекаутами, люди подекуди відмовляють собі у захисті своїх прав, свобод та гідності. Частина вважає, що війна все спише, частина сповідує принцип «не на часі». Утім, каже пан Ігор, боротися за свої права під час війни — варто. І часто це потрібно робити саме зараз, а не «після перемоги». Адже в очікуванні можуть сплисти строки звернення та зникнути докази, свідки можуть змінити місце проживання, а сама невирішена проблема зазвичай не зменшується, а накопичується:
— Фраза «війна все спише» — дуже небезпечна. Війна нічого не «списує» автоматично. Вона лише ускладнює життя. А право — це інструмент, який допомагає людині не втратити себе в хаосі. Моя порада людям проста: не панікувати, не мовчати, не відкладати критичні юридичні питання. Шукати фахову допомогу, фіксувати документи, дії, події — і діяти поетапно.