«Бережу квиток додому». Музикант Сергій Летучий про сольний альбом «з присмаком інді та Луганщини»
«Повернемось додому» – назва першого сольного альбому відомого на Луганщині виконавця. Без розділових знаків у кінці речення. Їх слухачі розставлять для себе самі: точку, знак питання чи оклику. Натомість Сергій Летучий зі своїм знаком вже визначився.
Сергій Летучий відомий в українській культурній тусовці. У Старобільську він був засновником ініціативи Bet On Art (одночасно і «ставка на мистецтво», і «бетонний арт» – вона була присвячена муралам), проєкту «Тиха вечірка» (заходи, до проведення яких долучилися Сергій Жадан, гурт Козак System та інші музиканти).
До цього альбому Сергій ішов понад 10 років. «Акустік поп з присмаком інді» – так визначає стиль сам виконавець. Старобільчанин брав участь у багатьох музичних фестивалях –і сольно, і у складі гурту. Наразі за допомоги «Українського культурного фонду» він отримав можливість поділитися музикою із широким загалом і навіть відзняти кліп на заглавний сінгл альбому.
– Сергію, так питають зазвичай авторів книг, та все ж – «про що» ваш альбом?
– А це і є книга мого життя, по суті. Про набутий внаслідок пережитих подій досвід, відкриті нові сенси існування. Така собі особиста музична рефлексія. До альбому увійшли пісні, написані протягом майже 15 років. Найстарішу, або краще сказати «найстаршу», з них я написав ще у 2009 році. Тому вони різняться за аранжуванням, стилістикою та спрямованістю. У цій різноманітності і є фішка альбому. Тут кожен може знайти щось своє.
– Назва альбому «Повернемось додому» схожа на крик душі.
– Ні, крик душі – то занадто. Пісні ж відображають різні етапи мого життя, стільки років кричати не можна (сміємося). І альбом не «про війну» в цілому, хоч у ньому і є присвячені цьому розділи. Це теж великий етап мого життя, який супроводжується бажанням повернутися додому, на Старобільщину. Так, уже пройшло більше двох років, але…Думаю, усі луганці (і не тільки) мене розуміють. Тому у назву альбому я вирішив винести назву останнього синглу «Повернемось додому». Я випустив цю пісню два місяці тому, в липні. Загалом до альбому входить сім пісень. Як я казав, вони різнопланові, та стиль усіх охарактеризував би як «акустик-поп з присмаком інді»…
– Може, краще «з присмаком інді та Луганщини»?
– Можна й так: з присмаком інді та Луганщини (сміється). Або навіть Старобільщини, якщо звузити. І це не тільки у музиці. Подивіться на обкладинку. Фон її – це світлина, зроблена у Старобільську. А вже на передньому плані я сфотографований у Львові після початку повномасштабної війни. Дизайнер зміг поєднати ці моменти життя, і обкладинка вийшла «між минулим та майбутнім». Фізично зараз я у Старобільску бути не можу, але подумки… Зверніть увагу, там ще видніються на обкладинці абрикоси розкида… У Старобільську дуже багато було абрикос.
– Така відсилка до поетичної збірки «Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук… Сергію, а як вам взагалі вдалося виїхати з окупованих територій?
– Я виїхав ще до окупації, з початком бойових дій. Наприкінці лютого я саме завершив поточні культурні проєкти і збирався їхати на Закарпаття у відпустку у горах. У мене квиток був куплений зі Сватового на 25 лютого. Збирався на два тижні, а вже пройшло два роки.
У перший же день повномасштабної війни до кінця не було усвідомлення усього, що відбувається. Втім, мій друг вмовив мене не зволікати. Ми обидва маємо інвалідність: він пересувається на кріслі колісному, а я ходжу з паличкою. Тому ми зі значними труднощами та пригодами доїхали в авральному режимі до столиці на авто, а звідти вже я за своїм квитком поїхав до Ужгорода.
Хоча насправді тоді, 27 лютого 2022-го квитків у пасажирів і не питали, люди їхали без них – по суті, це були евакуаційні потяги. Під Києвом точилися бої, лунали тривоги, було чути вибухи. Нас у купе їхало семеро.
– Як ви влаштувалися в евакуації? Де мешкаєте зараз?
– Зараз я живу на Закарпатті, переважно в Ужгороді. Дуже люблю цей край, тут мешкає багато моїх друзів. Із Закарпаттям пов’язані й деякі з моїх пісень, наприклад, «Край землі моєї», яка теж увійшла до альбому. У 2016 році я брав участь у проєкті «Труханівська січ». Це такий собі агітпоїзд єднання України. Виконавці увесь час мандрівки живуть у цьому спеціально орендованому на час проєкту потягу. А це не менше двох тижнів.
Так ось саме під Ужгородом, в поїзді я і написав пісню «Край землі моєї» – під впливом усього побаченого за час наших мандрів Україною. Адже я – хлопчина з одного краю нашої землі приїхав до краю протилежного. Протилежного лише за географією, але не за духом. До речі, у альбомі цю пісню ми записали разом з відомим музикантом та діджеєм Максимом Звіробоєм. Ви можете почути мантру Ґанеши у його виконанні в цьому треку.
– У митців часом трапляються містичні випадки, пов’язані з творчістю. Чи бувало таке у вас?
– Я би назвав це радше «доленосними моментами», аніж містикою. Наприклад, багато років тому, в далекому 2008 році мені після виступу подарували поетичну збірку нашого українського письменника Віктора Терена. Це сталося абсолютно випадково. Мені дуже сподобалася його поезія і я написав на його вірші декілька пісень.
У 2015 нам судилося зустрітися особисто, і Віктор Терен підписав мені ту книгу, що я зберігав протягом 7 років. А вже зараз, перед записом альбому, я попросив дозволу використати його рядки у двох своїх синглів і він з радістю погодився. Я дуже вдячний йому за таку дистанційну співпрацю.
– Де можна знайти ваш альбом, чи доступний він для вільного прослуховування?
– Так, звісно! Він доступний на багатьох площадках та платформах. Його можна знайти і на Youtube Music, і на Spotify, і на AppleMusic. Також я дуже вдячний «Українському культурному фонду» за допомогу в зйомках кліпу на пісню, яка дала назву альбому – «Повернемось додому».
Це не просто моя остання пісня. Вона не тільки про повернення додому у фізичному сенсі. Для мене особисто вона охоплює і тему повернення до самого себе, до своєї автентичності. Деякий час я не займався музикою, а зосередився переважно на втіленні соціокультурних проєктів. Бо відчував, що це нагальна потреба.
Я вважаю, у тому, що наші цивільні земляки в лютому 2022 року зустріли окупантів українськими прапорами та барикадами, є і наша заслуга. Усіх нас – культурних діячів, освітян, музикантів, громадських активістів, які з 2014 протягом восьми років робили все, аби українці згадали і відчули свою ідентичність, яку намагалася стерти радянська, а потім і російська пропаганда.
Зараз я вже повернувся до свого музичного «Я», від чого відчуваю також велике задоволення. Я спеціально не поставив наприкінці назви синглу та альбому «Повернемось додому» пунктуаційних знаків. Бо у фразі «повернемось додому» кожен сам повинен зробити свій вибір: поставити там знак питання чи оклику, крапку чи три крапки…
– А який вибір зробили ви для себе?
– Думаю, краще показати (дістає з кишені і розгортає аркуш паперу А4). Пам’ятаєте, як я розповідав про моє відрядження-відпустку, заплановане напередодні війни? Це мій зворотній квиток додому. На 5 березня 2022 року. Я зберігаю його два з половиною роки і маю твердий намір використати.