Зимові удари по енергетиці: чому «відновили» не означає «захищено» і як готують систему до нових атак

Світло повертається — і це виглядає як перемога. Але що, якщо швидкість відновлення лише маскує головну проблему: система стає «живою» сьогодні, щоб знову опинитися під ударом завтра? Січень–лютий 2026 року показали, що енергетика тримається не на «чарівній кнопці», а на складній грі резервів, мережевих обмежень і рішень, яких не видно з вікна квартири. «Фарватер.Схід» розбирався, де саме «ламається» ланцюг — і чому його не можна зробити невразливим за один день.

Цьогорічна зима знову занурила Україну в режим, коли «повернути світло» часто вдається швидше, ніж зробити систему менш уразливою до наступного удару. У січні були майже щоденні атаки на енергетичну інфраструктуру та кілька одночасних «масованих» ударів, які зачепили щонайменше 17 регіонів і Київ, спричинивши перебої з електрикою, теплом і водою. У лютому кампанія не зупинилася. 7 лютого масштабний запуск дронів і ракет призвів до обмежень по всій країні, а 17 лютого удари по енергетичній інфраструктурі зачепили 12 регіонів.

Водночас, щоб «покласти» систему, не завжди потрібна ракета. 31 січня стався масштабний технологічний збій, пов’язаний із зупинкою частини ліній та роботою автоматики, а причина офіційно описувалася як технічний інцидент, без підтвердження зовнішнього втручання. Це важливе нагадування: енергосистема живе не лише війною, а й фізикою, погодою та зносом.

Як це працює: ланцюг, де одна слабка ланка гасить цілий район

Енергосистема — це не «електростанція десь далеко», а ланцюг: генерація — передача — розподіл — споживач. Електрика може вироблятися, але не доходити до людей, якщо проблема в середині ланцюга — у високовольтній мережі чи локальному розподілі.

У синхронній мережі частота має бути стабільною (для континентальної Європи — 50 Гц), тобто виробництво і споживання повинні балансуватися постійно. Саме тому диспетчери оператора системи передачі НЕК «Укренерго» працюють 24/7: керують перетоками, тримають баланс, ухвалюють рішення про обмеження, якщо інакше система ризикує зірватися в некеровані аварійні відключення.

Взимку баланс стає крихкішим. Попит зростає через опалення, освітлення, пікове користування приладами. А частина базової генерації має обмежену маневреність: вона дає «рівний графік» і не завжди може швидко підлаштовуватися під добові піки. Тому критичними стають маневрені потужності, резерви, імпорт і здатність мережі «перекинути» електрику туди, де вона потрібна.

«Відновили» — але не «захистили»: у чому різниця, яку відчуває кожен

Фраза «енергетики відновили електропостачання» часто правдива — але вона відповідає на питання «чи працює зараз», а не «чи витримає наступний удар». Відновлення працездатності — це повернути систему або її частину в роботу настільки, щоб знову подавати електрику (інколи з обмеженнями). Іноді це робиться «швидко» не тому, що все відремонтовано, а тому що систему тимчасово обійшли, перемкнули, перерозподілили потоки, підключили резерви або імпорт.

У технічному інциденті 31 січня влада описувала стабілізацію як таку, що відбулася протягом дня. Але сама швидкість «повернення» не означає, що мережа стала менш уразливою: тимчасові схеми — це компроміс, який дозволяє жити сьогодні, але не гарантує стійкості завтра, особливо якщо стається новий удар по інших вузлах. Тому паралельно з ремонтами в комунікаціях регулярно звучить попередження: ризик нових ударів зберігається, а роботи з ліквідації наслідків тривають безперервно.

Чому фізичний захист має межі: «укрити все» неможливо

International Energy Agency (IEA) у своєму аналізі прямо називає протиповітряну оборону найкращим способом захистити критичну енергетичну й цивільну інфраструктуру, а «пасивні» заходи (укриття, бар’єри, конструкції) — лише доповненням. І тут є кілька жорстких обмежень, які не обійдеш жодними гаслами.

Перше: енергетика — це тисячі вузлів на великій території. Якщо уявити мережу як карту, то «закрити все» — це не один проєкт, а сотні й тисячі мікропроєктів, кожен зі своїми строками, підрядниками, матеріалами й ризиками.

Друге: ключові елементи високої напруги — великі, специфічні й технологічно вимогливі. Їм потрібні під’їзди важкої техніки, охолодження, доступ для огляду, ремонтів, заміни. «Забетонувати» все довкола — означає створити нові ризики: перегрів, пожежну небезпеку, проблеми обслуговування, затримки в аваріях.

Третє: «ідеальні» рішення на кшталт масового перенесення критичних вузлів під землю — це багаторічні й наддорогі проєкти, які важко реалізовувати під час війни, коли потрібні швидкі результати вже цієї зими.

У підсумку країна змушена жити в реалістичному режимі: ППО + часткове укриття пріоритетних вузлів + план швидкого відновлення, бо абсолютної невразливості не буде.

Чому не можна «полагодити за день»

Після ударів люди природно хочуть простого сценарію: «влучили — полагодили — забули». Насправді ж відновлення — це послідовність рішень, де ключову роль відіграє не тільки «залізо в полі», а й диспетчерська робота.

Насамперед — безпека і доступ. Ремонт не починається «одразу після вибуху»: потрібні завершення тривоги, оцінка ризиків, робота рятувальників, інколи розмінування, і лише потім бригади можуть фізично наблизитися до обладнання.

Далі — диспетчерська «хірургія». Найшвидший спосіб повернути живлення часто не в тому, щоб «замінити трансформатор», а в тому, щоб ізолювати пошкоджену ділянку, перемкнути споживачів на резервні лінії, перерозподілити перетоки. Це схоже на об’їзд у місті: якщо основну трасу перекрито, трафік пускають бічними вулицями. Але бічні вулиці не безмежні — у мережі є фізична пропускна спроможність, і коли пошкоджено кілька вузлів одночасно, «об’їзди» можуть просто не витримувати навантаження.

Саме тут з’являється те, що в побуті виглядає як «несправедливість», а технічно називається мережевими обмеженнями. У нормативних визначеннях це описують як нездатність елемента мережі або певного перетину забезпечити передачу електричної енергії в максимальному режимі без ризику для стійкої роботи енергосистеми та допустимих навантажень. На практиці це і дає ефект «у сусідньому районі світло є, у нас — аварійні відключення»: різні райони «живляться» від різних вузлів, а вузол може бути пошкоджений або перевантажений.

І, нарешті, «залізо» не береться зі складу миттєво. Найкритичніше високовольтне обладнання — складні вироби з довгими строками виготовлення, доставки й монтажу. Навіть у відносно стабільних країнах це проблема: аналітики фіксували зростання строків постачання великих трансформаторів до рівня, який вимірюється роком і більше (в середньому близько 120 тижнів, а діапазони для великих трансформаторів можуть бути ще ширшими). У воєнних умовах ці строки відчуваються ще гостріше. Це означає: швидке «повернення світла» часто спирається на тимчасові схеми та донорську логістику, а не на те, що «все замінили на нове».

Погода теж додає складності: мороз підвищує споживання і одночасно ускладнює ремонтні роботи. Саме тому зимова хвиля ударів і холодна погода створюють ефект «ножиць»: система має працювати на межі, а ремонтникам доводиться лагодити в умовах, коли кожна година важча фізично й технологічно.

Що означають графіки відключень: це інструмент, а не «кара»

Графіки — це спосіб керувати дефіцитом так, щоб не допустити некерованого обвалу енергосистеми і розподілити нестачу більш-менш рівномірно. Коли доступної потужності недостатньо або мережа має обмеження, диспетчер встановлює ліміти, а на місці оператори розподілу реалізують їх через свої схеми.

Міністерство енергетики України у своїх роз’ясненнях описувало логіку: відключення застосовуються через наслідки атак або нестачу ресурсів, а розподіл лімітів між регіонами залежить від поточного стану мережі та балансу. Там же пояснюється ключовий побутовий біль: чому в одних областях/районах обмеження жорсткіші, а в інших — слабші. Відповідь зазвичай у топології мережі та пошкодженнях, а не в «упередженості».

Важливо також розрізняти стабілізаційні (погодинні) графіки і аварійні (екстрені) відключення. Коли ситуація стабільніша, графіки можна більш-менш планувати. Коли стається нове пошкодження або баланс різко погіршується, вводять аварійний режим — і тоді попередньо оприлюднені графіки можуть не збігатися з реальністю. У регіонах з аварійними відключеннями раніше оприлюднені погодинні графіки можуть не діяти до стабілізації.

Як готують систему до нових атак: багатошарова логіка замість «чарівної кнопки»

Підготовка — це не один «проєкт захисту», а набір шарів, кожен із яких зменшує ризики по-своєму.

Перший шар — мобільні рішення й модульність. У лютому 2026 року International Energy Agency випустило окремий матеріал про стійкість енергосистеми, узагальнюючи уроки України: мобільні генератори й тимчасові рішення не «рятують назавжди», але дають час, поки тривають довгі ремонти, і поки глобальний ринок обладнання не може швидко закрити потреби. Це ті самі «містки», завдяки яким критичні об’єкти — лікарні, водоканали, котельні, зв’язок — можуть триматися, навіть коли магістральні вузли під ударом.

Другий шар — розосередження, або децентралізація. Логіка проста: розподілені активи важче уразити одним ударом, а відновлювати їх часто швидше. У згаданому матеріалі IEA наголошує, що розподілені ресурси можуть виступати стратегічним активом безпеки і підвищувати здатність системи ізолювати пошкоджені компоненти та швидко відновлюватися. Паралельно держава просувала цей напрям і в політиці: Міненерго повідомляло, що у 2025 році було введено 762 МВт нової газової генерації як частину розвитку розподіленої генерації. Втім, децентралізація теж має межі: потрібні приєднання до мереж, паливо (зокрема газ), фінансування, а «малими» установками неможливо повністю замінити магістральну мережу й великі потужності, особливо в пікові морози.

Третій шар — фізичний захист «у межах можливого». Тут працює принцип пріоритетів: укріплюють не все, а те, без чого система «розсипається» швидше, і те, що дає максимальний ефект на одиницю витрат. Але й найкращі бар’єри не гарантують невразливості — це зменшення ризику, а не його відсутність.

Четвертий шар — запаси, склади й донорські поставки. Оскільки обладнання робиться довго, стратегічні запаси — це спосіб «купити час». Велику роль тут відіграють міжнародні механізми закупівель. Так, наприклад, підписані внески до Ukraine Energy Support Fund сягали приблизно €1,65 млрд у 2025 році. Кошти спрямовуються на найбільш термінові потреби енергокомпаній — обладнання, запчастини, технічні матеріали.

І, нарешті, п’ятий шар — чесна комунікація й управління попитом. Коли система працює на межі, навіть кілька відсотків економії в пікові години можуть бути різницею між «графіком» і «аварією». Саме тому повідомлення про режими обмежень, попередження про зміни в графіках і заклики зменшити споживання — це не піар, а частина інженерної стійкості.

Чому «відновили» — це добре, але недостатньо

Швидке відновлення — важливе: воно рятує тепло в домівках, воду в кранах і роботу лікарень. Але відновлення — це ще не «імунітет». Поки тривають атаки і поки світовий ринок високовольтного обладнання живе довгими строками постачання, енергосистема змушена існувати в логіці постійної адаптації: частково укріплювати, частково розосереджувати, будувати мобільні резерви, тримати імпортні можливості, накопичувати запаси, тренувати аварійні протоколи.

Це не красива історія про «раз і назавжди». Це історія про те, як країна тримає критичну інфраструктуру в робочому стані в умовах, коли «захищено» не може бути абсолютним. І саме тому фраза «відновили електропостачання» — це радше позначка «система сьогодні жива», а не гарантія «завтра не впаде знову».