Європейський бакалаврат для українців: можливості, ризики і гроші
Сьогодні навчання в Європі для українських випускників — це не романтика «міжнародного диплому», а холодний розрахунок безпеки, бюджету та правил. Польща лідирує, Німеччина обіцяє майже безкоштовну освіту, а Нідерланди — сотні англомовних програм. Але за кожним «так» ховається «але»: нострифікація, мовні бар’єри, дефіцит житла, а інколи — кілька нулів на рахунку для візи. У питанні розбирався «Фарватер.Схід».
Після початку повномасштабної війни у 2022 році освітні плани українських родин різко переорієнтувалися: на перший план вийшли безпека, передбачуваність і реальна вартість навчання. Частка випускників, які обирають університети за кордоном, за перший рік великої війни зросла приблизно з 6,5% до 13,5%. Вже у 2022/2023 навчальному році приріст становив близько 47% — наслідок масового виїзду молоді та можливості продовжити освіту в приймаючих країнах. А торік загальна кількість українських студентів у західних університетах вже перевищила 115 тисяч.
Географія цього вибору стала більш прагматичною. Лідирують найближчі сусіди — Польща, Німеччина, Чехія та Словаччина. До цього пулу дедалі активніше приєднуються країни Балтії — Латвія, Литва, Естонія — завдяки помірним витратам і зрозумілим правилам. Серед західноєвропейських напрямів зростає інтерес до англомовних програм Нідерландів, а також до Ірландії, де для українців із тимчасовим захистом плату за навчання вирівняли з «внутрішньою». Велика Британія зберігає престиж, але лишається одним із найдорожчих варіантів.
Важлива деталь нинішнього контексту — значна частина абітурієнтів уже перебуває в ЄС під тимчасовим захистом. Це спрощує доступ до університетів і соціальних послуг, але висуває свої умови: потрібно правильно поєднати навчання зі статусом перебування, вчасно продовжувати дозвіл та мати підтвердження фінансової спроможності у разі зміни статусу перебування в країні.
Більшість європейських університетів ведуть навчання державною мовою країни
Особливості освітніх систем у Європі: вступ, мови, підготовчі курси
Європейський простір вищої освіти значною мірою уніфікований завдяки Болонському процесу. В більшості країн діє трирівнева структура: бакалаврат (зазвичай 3 або 4 роки), магістратура (1–2 роки) і PhD/аспірантура (близько 3 років). Українські абітурієнти зазвичай цікавляться програмами саме бакалаврського рівня. Попри спільну рамку, кожна країна має свої особливості системи освіти. Знання цих нюансів – запорука успішного вступу. Розглянемо кілька ключових моментів.
Мовне питання. Більшість європейських університетів ведуть навчання державною мовою країни. Для українців це означає необхідність володіти цією мовою щонайменше на рівні B2 для комфортного навчання, а часто і на рівні C1 (особливо для гуманітарних чи медичних спеціальностей). Наприклад, щоб вчитися в польському державному виші безкоштовно, потрібно підтвердити знання польської (екзамен або сертифікат). У Німеччині практично всі бакалаврські програми німецькомовні, винятки – хіба що деякі технічні спеціальності англійською. Чехія і Словаччина надають іноземцям право безкоштовно навчатися, але тільки державною мовою – відповідно, чеською чи словацькою. Якщо потрібна англомовна програма, доведеться платити як іноземець і немало.
Добра новина: багато де пропонують інтенсивні мовні курси та підготовчі програми. Наприклад, при університетах Чехії діють річні курси чеської мови для вступників-іноземців, після яких можна складати іспити нарівні з місцевими. Подібні курси є також в Польщі, Німеччині, та інших країнах. Нерідко такі програми допомагають підтягнути мову до B2–C1 і паралельно вивчити термінологію за фахом. Багато українських студентів обирають цей шлях: спочатку рік на мовних курсах, потім повноцінне навчання в університеті. За час курсів ще й адаптуєшся до нової країни, знаходиш друзів – словом, м’яка інтеграція.
Альтернативний підхід – одразу вступати на англомовну програму, минаючи мовний бар’єр. Нідерланди, наприклад, пропонують тисячі бакалаврських програм англійською у всіх сферах, проте вони користуються великим попитом як серед іноземних абітурієнтів з країн Європейського Союзу, особливо його східної частини (Румунії, Болгарії, Угорщини), так і серед молоді з-за меж Європи. Також чимало програм англійською є у Фінляндії, Швеції, деяких університетах Німеччини, Італії, Іспанії, не кажучи вже про Ірландію чи Мальту (там це офіційна мова). У Польщі й інших сусідніх країнах теж дедалі більше англомовних курсів – зокрема, медицина англійською в польських та словацьких вишах дуже популярна серед іноземних студентів. Обираючи навчання англійською, український абітурієнт має надати сертифікат IELTS або TOEFL. Зазвичай вимагають рівень не нижче B2 (наприклад, IELTS 6.0–6.5). Англійська для багатьох наших випускників не проблема, тож цей варіант виглядає привабливо. Проте пам’ятаймо: в англомовних програмах плата за навчання зазвичай набагато вища.
Через різницю освітніх систем не всі країни автоматично приймають наш документ про повну середню освіту.
Вступні випробування. Українські абітурієнти звикли до ЗНО/НМТ як основного інструменту вступу. В Європі підходи різняться. У частині країн (скажімо, Великій Британії, Німеччині, Нідерландах) на бакалаврат за багатьма спеціальностями зараховують без вступних іспитів, лише на основі документів: атестат, мотиваційний лист, мовний сертифікат, іноді рекомендації. Конкурс може бути високим (особливо на популярні напрями), але він вирішується за середнім балом та якістю мотивації. Натомість у країнах Центральної та Східної Європи, які історично близькі до нашої системи, нерідко збереглися вступні іспити. Наприклад, у Чехії чи Словаччині багато університетів проводять власні вступні екзамени (особливо на популярні напрями – ІТ, медицина, психологія тощо). В Польщі для іноземців зазвичай достатньо атестата і співбесіди, але на деякі спеціальності (як-от медицина чи творчі факультети) теж передбачені додаткові випробування. Тому обов’язково з’ясуйте вимоги саме обраного університету та спеціальності: чи потрібні іспити, портфоліо, творчі доробки.
Окремий нюанс – визнання українського атестата. Через різницю освітніх систем не всі країни автоматично приймають наш документ про повну середню освіту. В Україні історично було 11 класів школи, тоді як більшість європейських країн мають 12-річну шкільну освіту. Через це деякі університети вимагають від українців додатково пройти Foundation year (підготовчий рік навчання) або провчитися хоча б рік у виші вдома, перш ніж претендувати на вступ. Приміром, у Німеччині є правило: якщо ти закінчив 11-річну школу, для вступу на бакалаврат треба або пройти рік підготовчих курсів (Studienkolleg), або провчитися мінімум рік в акредитованому українському університеті. Схожа ситуація і у Великій Британії – там більшість українців після школи спершу йдуть на річну підготовчу програму. В Польщі, Чехії та інших сусідах український атестат здебільшого визнають, але не автоматично: потрібна процедура нострифікації (офіційного підтвердження еквівалентності). Цим займається або Міністерство освіти країни, або сам університет на підставі поданих документів. Процедура може тривати від кількох тижнів до кількох місяців і вимагати нотаріально завірених перекладів атестата і додатка з оцінками. Багато українців стикаються з тим, що без нострифікації їх просто не зарахують навіть після успішного складання вступних іспитів – тож про це треба подбати заздалегідь. У будь-якому разі, питання нострифікації – одне з перших, яке варто з’ясувати при вступі за кордон.
Громадяни України, які не мають громадянства ЄС, потребують національної студентської візи для навчання в більшості європейських країн.
Юридичні, фінансові та побутові нюанси: візи, гроші, проживання
Вступивши до омріяного університету, український студент стикається з низкою практичних питань. Це і оформлення візи/дозволу на проживання, і пошук коштів на навчання та життя, і вирішення побутових моментів – житло, страхування тощо. Розглянемо основні з них.
Віза та легальне перебування. Громадяни України, які не мають громадянства ЄС, потребують національної студентської візи для навчання в більшості європейських країн. Виняток – якщо ви вже перебуваєте в країні на іншій законній підставі. Після 2022 року сотні тисяч українців отримали в країнах ЄС статус тимчасового захисту. Якщо ви вже маєте такий дозвіл на проживання, то додаткової студентської візи не потрібно – ви можете навчатися на підставі цього статусу. Більше того, у деяких державах (як-от Ірландія) наявність тимчасового захисту дає право на пільгові умови навчання. Проте статус захисту має свій термін дії, тому якщо навчання тривале, треба за цим стежити.
Якщо ж ви абітурієнт, який ще в Україні і планує їхати вчитися на загальних умовах, доведеться відкривати студентську візу. Для цього зазвичай потрібні: лист про зарахування від університету, підтвердження наявності достатніх фінансів, оплата консульського збору, страховий поліс, документи про освіту. Кожна країна має свої вимоги до суми коштів, яку потрібно показати на рахунку. Наприклад, Німеччина вимагає близько €12000 на рік на спеціальному заблокованому рахунку як підтвердження фінансової спроможності, Нідерланди – понад €13000 на рік. У Польщі суми менші, достатньо показати суму із розрахунку 1010 злотих (приблизно 230 євро) на місяць, тобто майже €3000 на рік. Це важливий момент: навіть якщо навчання безкоштовне, посольство хоче бути впевнене, що студент не залишиться без грошей на життя і не порушуватиме
Студентська віза зазвичай дає право на тимчасовий дозвіл на проживання в країні навчання. Вона видається на рік або на весь період навчання з щорічною пролонгацією. Важливо пам’ятати: цей дозвіл прив’язаний до навчання. Якщо ви відрахувалися, то й підстава перебування зникає. Деякі студенти, маючи тимчасовий захист в одній країні ЄС, їдуть навчатися до іншої – тут можуть виникати правові тонкощі (формально треба отримати дозвіл на проживання вже як студент у новій країні, оскільки статус тимчасового захисту не переноситься). В такому випадку краще консультуватися з міграційними органами або університетом, щоб обрати оптимальний шлях легалізації.
Якщо ви вступаєте на тих самих правах, що й громадяни країни або Євросоюзу (як, наприклад, українці зі статусом захисту в деяких країнах), то платитимете «внутрішню» вартість.
Вартість навчання та фінансова підтримка. Європейські країни сильно різняться за рівнем оплати за навчання: від нульової або символічної (Німеччина, Чехія, Фінляндія – для громадян ЄС і часто для іноземців у програмі державною мовою) до досить високої (наприклад, до 10–15 тисяч євро на рік у Нідерландах чи до 20–30 тисяч фунтів у Британії для іноземних студентів). Українським абітурієнтам слід уважно з’ясувати, яка саме плата для них застосовуватиметься. Якщо ви вступаєте на тих самих правах, що й громадяни країни або Євросоюзу (як, наприклад, українці зі статусом захисту в деяких країнах), то платитимете «внутрішню» вартість. Ця сума може бути в рази нижчою за міжнародну. Так, наприклад, в Ірландії українців зрівняли у правах із місцевими – отже, замість 10–20 тис. євро на рік вони сплачують близько 3 тисяч євро. У Польщі біженці-студенти навчаються в державних вишах безкоштовно. В інших країнах спеціальних норм нема, тож доведеться платити як звичайному іноземцю (але навчання державною мовою майже завжди набагато дешевше).
Стипендії та гранти – те, на що варто звернути увагу ще під час вступу. В багатьох університетах Європи діють стипендіальні програми для іноземних студентів. Деякі розраховані спеціально на українців, які постраждали від війни – такі програми оголошували у 2022–2023 рр. багато провідних вишів. Приміром, у Польщі 2022 року уряд виплатив разову допомогу українським студентам, а низка університетів надала додаткові гранти з власних фондів. Є програми ЄС (Erasmus+), які підтримують академічну мобільність української молоді, хоча вони більше стосуються обмінів і магістратури. У Німеччині варто шукати стипендії DAAD – деякі покривають майже 100% витрат, хоча конкурс високий. В Британії є стипендії від університетів чи благодійних фондів, але їх мало і конкурс надзвичайний. Не варто розраховувати, що стипендію дадуть автоматично – її треба шукати й виборювати, готуючи мотиваційні листи, рекомендації, а інколи і наукові проєкти.
Якщо стати в чергу десь за рік до початку навчання, то навіть в Німеччині цілком можливо знайти кімнату у гуртожитку за 250-300 євро на місяць.
Витрати на проживання – ще один вагомий пункт. В різних країнах і містах Європи вони коливаються, але всюди останнім часом відчутно зросли через інфляцію. Найдорожче життя у столиці Британії – в Лондоні студенту може потрібен бюджет близько 1500 фунтів щомісяця. В Західній Європі (Париж, Берлін, Амстердам) варто розраховувати на 800–1200 євро на місяць з урахуванням житла. Східна Європа дешевша: у Варшаві чи Празі студенту можна вкластися в 500–700 євро на місяць, особливо якщо жити в гуртожитку. Житло – це найбільша стаття витрат. Багато університетів пропонують студентські гуртожитки (кампуси), де ліжко-місце чи окрема кімната коштує в рази менше за оренду квартири. Приміром, у Польщі гуртожиток може коштувати 100–150 євро на місяць, тоді як невеличка квартира – 400-500 євро. Однак місць у гуртожитках часто бракує, особливо в популярних університетах. У Нідерландах і Німеччині останнім часом гостра нестача студентського житла, і університет може лише порадити шукати на приватному ринку, де ціни кусаються. Проте якщо стати в чергу десь за рік до початку навчання, то навіть в Німеччині цілком можливо знайти кімнату у гуртожитку за 250-300 євро на місяць. Плануючи бюджет, обов’язково враховуйте цей фактор і починайте пошук житла заздалегідь.
Медичне страхування – обов’язкове майже всюди для студентів. При подачі на візу необхідно купити страховий поліс, що діятиме перший час. Потім, вже на місці, студенти зазвичай підключаються або до державної системи охорони здоров’я, або продовжують приватну страховку. У деяких країнах іноземних студентів впускають у державну страховку на пільгових умовах: так, у Німеччині є тариф для студентів (110-120 євро/місяць), що дає повне покриття лікування. У Польщі українці-біженці мають право на безкоштовну медицину, але студентам на звичайній візі треба самостійно дбати про страховку (можна оформити договір з Національним фондом здоров’я за невелику суму, або купити поліс у приватній компанії – вимоги озвучує університет чи міграційна служба). Не варто економити на страховці: в разі хвороби чи нещасного випадку вона збереже вам значні кошти, та й без неї вас просто не допустять до навчання.
Європейське навчання сьогодні — це можливість, що вимагає дисципліни: визначте країну й мову, перевірте визнання атестата, порахуйте бюджет «до копійки» (включно з візовими вимогами), подбайте про житло й страховку, і тільки тоді тисніть «подати заявку». Працюйте з офіційними джерелами, ставте дедлайни у календарі, готуйтеся до плану «Б». Так виглядає реальний шлях, який уже обрали тисячі українців. Правильна підготовка перетворює європейський диплом з мрії на реальність.