Ялинкові іграшки з Лисичанська: більше, ніж крихке скло
Крихким прикрасам не було місця у тривожних валізках лисичанців під час евакуації. Та ці ялинкові іграшки назавжди залишаться однією з візитівок міста. «Фарватер.Схід» поспілкувався з людиною, дотичною до цього створення свята, з колекціонером про іграшку ціною €2000 та з іншими, для кого ці прикраси більше, ніж скло.
В УРСР перші яликові іграшки випустили у Львові у 1946 році, а за чотири роки, в 1950 їх почала робити в Лисичанську маленька артіль «Червоний Жовтень». В 1961 вона доєдналась до Лисичанського міськпромкомбінату, а ще за два роки отримала назву «Ялинкові прикраси». Слова «лисичанська кулька» увійшли у життя багатьох родин Луганщини.
«Повертаючись з роботи, сама виблискувала, як іграшка»
Екскурсії на завод їздили майже круглий рік. Тисячі школярів Луганщини за радянських часів відвідали цехи фабрики ялинкових прикрас.
– На фабриці постійно були екскурсії. Я любила дарувати дітлахам іграшки, які потім списувала як «бій», – розповідає Надія Голембієвська.
Жінка родом з Лисичанська, нині мешкає на Миколаївщині. У юності декілька років попрацювала на заводі в цеху упаковки. За зміну мала запакувати сотню шарів. Робота, каже, радувала.
– Перше, що відчувала підходячи до фабрики – запах нітроемалі який був усюди, пахло далеко за межами. Обожнювала повертатися додому з другої зміни вся у присипці: у вогниках вуличних ліхтарів сама виблискувала як та новорічна іграшка. Усі навколо озирались, – згадує пані Надія.
Колежанок з художного цеху можна було попросити зробити ексклюзивну кульку з дизайном за будь-якими забаганками. Там, на заводі, жінка зустріла своє кохання, і навіть весільна метушня закарбувалась у пам’яті разом зі спогадами про фабрику.
– На весілля у 1982 році мама не могла дозволити собі купити мені нові туфлі, і подруга дала свої. Та носки в них були збиті. То мені дівчата з художнього цеху їх так закрасили, що неможливо було відрізнити від нових. А ще вони подарували весільні кільця на машину з дзвониками і скляний букет квітів виготовлений власноруч, – розповідає наша співрозмовниця.
1200 по Цельсію і молоко «за шкідливість»
Робота на заводі була кропітка. Пані Надія пам’ятає склодувний цех. Після нього прозорі шари у великих, але легких ящиках несли в цех фарбування. «Вуса» на шарах ще не були відрізані, майстриня брала по чотири штуки у кожну руку та опускала в чани з нітроемаллю. Тоді швидко виймала та занурювала оті самі «вуса» в піддони з піском (щоб стояли, як грибочки).Так ті шари висихали декілька годин, потім їм обрізали «вуса».
– Як же завмирало моє серце, коли у робочих під час обрізки в руках розколювався вщент шар! Працювали вони голими руками. Вже потім іграшки несли в цех, де працювала я. Там ми вдівали ковпачки і замотували шар в білий гофрований папір, – каже Надія Голембієвська.
Найвищі зарплати були у склодувів: температура скла сягала 1200 градусів, а будь-яка необачність могла призвести до важких травм. Та й усі робітники були у шкідливих умовах праці – на протягах, в екстремальних температурах та випаровуваннях нітроемалі. За це щозміни отримували молоко.
Окрім кульок ручного виробництва, а точніше «легеневого видуву», на фабриці був цех з виготовлення формованих іграшок — кукурудзок, дзвоників, шишок, бурульок, а також цех виробництва мішури.
Після 90-х: робота на експорт
В радянські часи робота на фабриці кипіла в декілька змін, та наприкінці дев’яностих ринок український ялинкових прикрас остаточно заполонив Китай. Задля виживання українські фабрики об’єднались. Лисичанська фабрика разом із заводами з Київщини та Львівщини стала частиною бренду «Галімпекс».
Відтоді іграшки все більше йшли на експорт – до Європи та по СНГ. Серед основних ринків збуту лишилась, зокрема, і Росія – щорічно туди їхала чверть мільйона прикрас. До речі, у співпраці з росіянами навіть після початку війни у 2014 році була помічена київська фабрика. На виробництві тоді помітили кульки з символікою ворожої армії.
Іграшки з Лисичанська і до сьогодні затребувані у росіян. Про це свідчать інтернет-майданчики, де за кульки в автентичній упаковці просять непогані суми.
«Дружина казала, краще б я пив чи мав коханку»
Знайшли поціновувача лисичанської продукції ми і в Україні. Пан Олексій ось уже 50 років збирає ялинкові прикраси. Почав у дитинстві і досі не може зупинитись. Жартома каже, що разів тридцять був на порозі розлучення: збирав гроші на парфуми дружині, а купляв маківку на ялинку, мав витратити кошти на літній возик для сина, а під руку трапилась унікальна прикраса, яких на увесь пострадянський простір залишилось зо два десятки.
– Покійна дружина завжди казала, що краще б я пив чи мав коханку. Тоді б вона розуміла мої трати. А це як хвороба. Всі мужики збирають спінінги та блешні, а я посеред літа перекладаю новою ватою срібні дзвоники та рахую блискітки на бурульках, – розповідає пан Олексій.
Іграшки в його родині ділились на недоторканні та ті, якими можна користуватись. Найдорожчий екземпляр у його колекції коштує дві тисячі євро. Це унікальна шишка із особливої форми напливом, – таких само більше не існує. А загальна сума вкладених в купівлю екземплярів, каже колекціонер, – більше мільйона, мабуть, якщо радянські карбованці та купони конвертувати на сучасний лад та додати до витрачених гривень.
– Прикрашання ялинки у нас завжди закінчувалось скандалом – я не дозволяв власним дітям чіпати мої іграшки і вішав їх сам, поки ті ревіли. Онуки не лізуть. Їм батьки розповіли, що дід несповна розуму, – посміхається пан Олексій.
Частинка малої батьківщини вдома
Ціла експозиція ялинкових прикрас була у Лисичанському краєзнавчому музеї. Її збирали як за допомогою фабрики, так і завдяки містянам, що приносили власні іграшки з дому, каже екс-директорка музею Ніна Бондар.
– У музеї зберігалися кулі, зроблені до ювілеїв міста, окремих підприємств. Унікальною була куля до 300-річчя Лисичанська – з гербом. Такі дарували почесним гостям ювілею у подарунковій прозорій упаковці. Зберігали ми також іграшки ручної роботи з написами та привітаннями, фігурки казкових персонажів. Кожен новий рік я просила у директора фабрики подарувати музею кілька новеньких іграшок, які завжди вражали своєю вишуканістю та красою, – каже пані Бондар.
Спогади про іграшки тепер здебільшого так і залишаться спогадами, адже під час евакуації навряд хтось поклав до тривожної валізи скляного їжачка чи білочку. Хоча деяким луганцям пощастило мати в себе вдома частку малої батьківщини.
– Це тигреня – у мене син Максим народився в рік Тигра! Я купляла кульку в Сіверськодонецьку і відвезла до Харкова, бо ми там в 2021 році купили квартиру і це була наша перша новорічна ялинка в ній. Якраз зустрічали 2022-й, – каже Тетяна Філатова.
Нині немає достовірної інформації, чи працює фабрика під час третьої тимчасової окупації Лисичанська, проте у російському реєстрі відомостей про схожі підприємства в Лисичанську ми не знайшли.