Як луганська облрада зруйнувала плани «кримського сценарію» на Луганщині. Що замовчують російські пропагандисти
Після успішної анексії Криму росіяни намагалися так само приєднати до РФ Луганщину. Та на відміну від Верховної Ради АР Крим луганські депутати відмовилися визнавати проведений росіянами псевдореферендум. Цю сторінку історії російська пропаганда ретельно приховує, адже вона суперечить офіційній версії «русской весни» на Луганщині. Як це було насправді – очима свідків.
Оле Хут, «ФС»
«Луганська обласна рада прийняла рішення про саморозпуск і передала всю повноту влади народу» – саме такими заголовками рясніли 14 травня 2014 року головні сторінки російських та деяких українських медіа з подачі одіозного сайту «Русская весна». Це повідомлення геть не відповідало дійсності.
У 2014 році українське суспільство не було готове фільтрувати потоки проросійської дезінформації. Тому росіянам вдалося закріпити в масовій свідомості українців низку міфів про «донбаський сепаратизм». Нажаль, деякі з них і досі впливають на суспільну думку. Ми поспілкувалися з учасниками й очевидцями тих подій, аби з’ясувати, що відбувалося 10 років тому в Луганську.
Луганська обласна рада проігнорувала «референдум»
14 травня 2014 року у регіональному сегменті соціальних мереж та місцевих ЗМІ від імені «Народної ради Луганської народної республіки» був поширений скан документу під назвою «Про звернення до депутатів Луганської обласної ради».
Зміст цього «рішення» зводився до вимог скликати протягом доби позачергову сесію Луганської обласної ради, на якій визнати результати псевдореферендуму 11 травня 2014 року та прийняти рішення про саморозпуск. У разі невиконання ультиматуму Луганську обласну раду обіцяли вважати нелегітимною.
Хоча наступного дня прес-служба Луганської облради назвала ці вимоги «непорозумінням між активістами», на 17 годину 14 травня сесію все ж призначили.
Як згадує учасник цих подій, ветеран батальйону «Айдар», депутат Луганської облради Анатолій Гацько, більшість його колег по раді, дізнавшись про порядок денний, просто відмовилися брати участь у цьому фарсі.
– Ця сесія Луганської обласної ради проходила в колонному залі, адже основна сесійна зала знаходилася в будівлі захопленої обласної адміністрації. Сесію вже «супроводжувади» люди у військовій формі, озброєні автоматами для забезпечення «правильного» рішення. Основне питання в порядку денному – визнання «референдуму» 11 травня. Втім, голосувати навіть не прийшлося – не було кворуму, більшість просто проігнорувала сесію, – згадує Анатолій Гацько.
На сесію прийшли лише 52 депутати зі 124, тобто кворум був відсутній, що робило неможливим прийняття будь-яких рішень. Тож оголошена на 14 травня 25-та сесія відбулася значно пізніше, 23 травня 2014-го, і вона вже стала останньою аж до сьогодні сесією Луганської облради.
Та повернемося у вечір 14 травня 2014. Після невдалої спроби провести сесію на офіційні сторінці Луганської облради у Facebook з’являється цікавий допис. У ньому йдеться, що депутати облради готують ультиматум Верховній Раді з вимогами змін до Конституції (федеративний устрій, державний статус російської мови). Якщо цього не буде, облрада «обговорює можливість» звернутися до парламенту України щодо її розпуску. Мовляв, «який сенс працювати, якщо нас не чують».
– Наскільки мені відомо, бойовики тиснули на голову облради Валерія Голенка, – зазначає Анатолій Гацько. – Аби уникнути цього, він та окремі депутати виношували намір скласти повноваження, однак їм просто не дали цього зробити. Напевно, росіяни ще мали якісь плани з цього приводу. Загалом, можна констатувати основне: Луганська облрада ніколи не визнавала результатів ніяких референдумів і ніколи не передавала своїх повноважень ніяким проросійським органам чи утворенням. Це не більше, аніж російські фейки.
Як ФСБ залякувала депутатів
Один з ватажків проросійських бойовиків Ігор Гіркін у своїх інтерв’ю згадував, що навіть під час анексії Криму росіяни чинили насильницькі дії та тиск на депутатів для ухвалення необхідних Кремлю рішень. Російська стратегія взаємодії з народними обранцями Луганщини не надто відрізнялася.
– Ми фіксували активізацію спрямувань російських спецслужб до депутатів різних рівнів ще з 2012 року. Вже тоді для нас не було секретом, що, наприклад, голова Луганської державної телерадіокомпанії Родіон Мірошник активно контактував із представниками ФСБ. До орбіти впливу російської спецслужби входили також голова обласної «молодіжки» Партії регіонів Олег Акімов, голова громадської організації «Русское наследие» Сергій Захаров, ректор Луганської державної академії культури та мистецтв Валерій Філіпов. Усі вони – депутати облради, – розповідає нам ветеран Луганського обласного управління СБУ Володимир.
За спогадами спецслужбовця, ці контакти мали таємний характер. Та після захоплення будівлі СБУ у 2014 році, офіцери російських спецслужб почали діяти відкрито.
– Вони вже не приховували своєї присутності і відкрито «влаштовували» зустрічі з депутатами, намагалися ставили їм ультимативні умови та задачі. Дуже швидко ФСБшникам вдалося взяти «під крило» депутатів-комуністів, які згодом публічно підтримали «ЛНР». За моїми даними, «під ковпак» росіян потрапив і заступник голови облради з гуманітарних питань Євген Харін. Втім, на відміну від Криму, їм не вдалося взяти під контроль усю раду, а тільки її президію. До складу якої входили згадані Акімов, Філіпов, Харін, очільник фракції КПУ в облраді Андріянов тощо, – згадує Володимир.
Слова екс-офіцера української спецслужби підтверджує Анатолій Гацько. На той час він був, як і зараз, очільником Державної екологічної інспекції в Луганській області та депутатом Луганської обласної ради. У 2014 ним також цікавилися представники ФСБ.
– До мене на роботу приїхали кремезні озброєні молодики та наказали слідувати за ними. Вони привезли мене до одного зі міських спортзалів, де в підвальному приміщенні мене прийняв чоловік середніх років. Він представився полковником ФСБ. Його монолог зводився до того, що скоро регіон перейде під юрисдикцію Росії і в моїх інтересах співпрацювати з ним, – розповідає Анатолій Гацько.
Такі розмови, за словам Гацька, проводилися з багатьма депутатами, представниками підприємств, державних та комунальних установ. Та у багатьох випадках ефект був прямо протилежним очікуванням росіян, що і продемонстрував провал «визнання референдуму» на сесії Луганської облради.
Стратегічні прорахунки: історія повторюється
У Луганській області росіянам не вдалося використати органи місцевого самоврядування для «легалізації» анексії, як це було в Криму, через незнання особливостей регіональної політичної культури. Так вважає директор дослідницького центру соціальної інженерії та політології «Sociolab» Ігор Акімов.
– У Криму політичний алгоритм був приблизно наступний: ініціювання абсолютно легітимною Верховною Радою АРК референдуму – проголошення Радою декларації незалежності Криму – приєднання Криму до РФ. Приєднання процедурно здійснювалося шляхом підписання договору, яке з кримської сторони здійснювали голова Верховної Ради АР Крим та голова республіканського уряду, – зазначає політолог. – Таким чином, майже всюди фігурує кримський парламент як легітимний представницький орган, який мав надати усім цим рішенням видимості законності перед міжнародною спільнотою. На Луганщині, як ми знаємо, цей сценарій повністю провалився.
Більшість сучасних українських дослідників сходяться на думці, що росіяни переоцінили свій вплив на політику в регіоні. Точніше, переоцінили вплив на політику в регіоні своїх протеже, які на практиці не змогли організувати захоплення влади на обласному рівні без військового втручання РФ.