Висока вода у Ворошиловграді: спогади очевидців до 40-ї річниці природнього лиха

За радянських часів будь-які катастрофи не мали розголосу: їх замовчували аби не псувати загальну ідеологію Союзу та імідж влади. Природні та техногенні надзвичайні події досі не мають за собою і значного інформаційного сліду – цензура не давала широко висвітлювати події, людські свідчення зникали під контролем спецслужб, а детальні архіви недоступні через свою фізичну відсутність.

Сорок років тому у 1985 році у другій половині березня у тодішньому Ворошиловграді сталась повінь – за свідченнями очевидців найбільша за масштабами аж до цього часу. Очевидець подій луганчанин Андрій Василенко у опублікованих ним спогадах про ті події пише:

— Напередодні цього паводку була дуже снігова зима, висота покриву місцями була більше метра, а снігові відвали вздовж доріг, пам’ятаю, були вищими за людський зріст. Після різкого потепління відбулася аномально сильна повінь. Особливо розлилися малі степові річки, що мають вузьке русло, але велику площу водозбору.

На фундаменті хлібозаводу на задньому плані видно темні плями – це ніщо інакше як слід від води, тобто ще якийсь час до того її рівень був значно вищим.

x

x

Хоча у відкритих джерелах зустрічається згадування про евакуації населення з підтоплених районів, евакуація та порятунок майна ліг і на плечі самих людей. У якості плавзасобів люди використовували е, що мали в хазяйстві, а подекуди і камери з автомобілів — як ось на фото.

— В ту повінь мене забирали з пологового на резиновій лодці. Мама плакала, бо не вміла плавати і сильно переживала за мене. І не дарма. «За кермом» був наш сусід — рибалка зі стажем і тверезим його бачили хіба що в його дитинстві. Так от один раз він ледве не пропоров лодку об якусь арматурину, а вдруге повз нас проїхала якась воєнна машина типу амфібії і нас ледве не перевернуло через хвилі після неї. Вода хлюпнула через борт і ми змокли. В мами тоді зникло молоко і ми довго хворіли, бо перемерзли. А в мене напевно спрацювала глибока пам’ять, бо вже з чотирьох років я вмію плавати і маю КМС», — ділиться сімейними спогадами луганчанка Олександра.

Ще однією, ймовірною не природною причиною високої води краєзнавці та історики називають прориви гребель на річках. І ця версія досить обґрунтована, адже стан інфраструктури гідротехнічних споруд на Луганщині за совєтів був кепський. За офіційними даними, загиблих було небагато, але багато людей втратили майно та житло.

— У п’ятиповерхівці, де я жив, підвал затопило, будинок був без електрики. Ми з пацанами у гумових чоботях лазили по воді – хто далі зайде. Потім вода переливалася всередину і взуття сушили біля духовок, бо опалення не було: котельню теж затопило. Біля будинку стояли амфібії, а довкола школи плавали на човнах «Казанка». Почалася повінь уночі – батько повертався з другої зміни та бачив початок, – розповідає луганець Олексій, що мешкав тоді на вул. Чапаєва.

Його дружина родом із Вергунки, вона була маленькою, та згадує, що в них приватний будинок затопило по вікна. Потім уже дорослою у батьків запитувала, чи надавали якусь допомогу від підприємства? Мама, яка працювала на заводі ОР («Луганськтепловоз»), сказала, що від заводу дали козли, щоб речі підняти від води. На цьому все. Враховуючи, що більшість старих будинків у Камброді та Вергунці збудовані з мергелю, наслідки для них можна уявити.