Українки в Сопоті провели виставку незвичайних портретів. Від Луганщини були героїні з Сєвєродонецька та Стаханова
Двадцять дівчат з різних куточків України зібралися в Польщі, аби через фотомистецтво показати спільну історію та різноманіття українських міст. 24 серпня з нагоди Дня Незалежності України в центральній торгівельній залі польського міста Сопот відбулася фотовиставка «На мить мені здалося, що я вдома…»
Моделями для виставки були українські дівчата, які останні два роки змушені переховуватися від війни у польському Труймясті, міській агломерації Гданьск – Сопот – Гдиня. Основна ідея полягала в тому, аби створити фотографії у таких місцях Труймяста, які найбільше нагадують українкам рідні краєвиди малої батьківщини.
Ідея належала харків’янкам Катерині Смірновій та Олені Буковські, які зараз мешкають у Сопоті і навчаються у фотошколі. Вони і виступили організаторками виставки.
– Усі учасниці проекту – дівчата, які задля безпеки своїх дітей та родин змушені жити вдалині від рідних домівок. Деякі з наших моделей представляють окуповані міста та села. Усі ми переживаємо та сумуємо за домом. До Дня Незалежності ми захотіли усім нашим співвітчизницям, які знаходяться у Труймясті, подарувати трохи тепла з Батьківщини. Крім того, такі заходи допомагають познайомитися між собою, спілкуватися та триматися разом. Такий собі неофіційний український осередок у цих містах, – розповідає Катерина Смірнова.
Водночас, у такий спосіб організаторки також хотіли висловити подяку польському народу, який прийняв українців та надав їм можливість жити та розвиватися у Польщі, яка дуже близька до нас культурно.
– Усі ми вже більше двох років живемо в Труймясті, ходимо прекрасними вулицями Гданьска, Сопота і Гдині. Дуже часто різні локації нагадують нам рідні місця. У кожної з нас є свої місця, де ми відчуваємо себе ніби як удома. В Україні теж є море і пляжі, соснові ліси і річки, гарні старі будівлі і сучасні бізнес-центри і ми бачимо багато спільного між архітектурою та культурами Польщі і України. Загалом, наш проект – про різнобарвність України та вдячність Польщі за прихисток, – резюмує Олена Буковські.
-
-
-
Серед 20 учасниць фотопроекту були дві представниці Луганщини. Це Інеса Кірєєва з Сєвєродонецька та Алла Гуцол зі Стаханова, які та теренах Труймяста знайшли свої «місця сили». Для Інеси це став сосновий ліс, а для Алли – вугільні терикони.
– Моє рідне місто Сєвєродонецьк було зеленою оазою серед урбанізованого краю хіміків. Ми часто ходили родиною у ліс на відпочинок, погуляти серед соснового лісу у будь-яку пору року. І за ці два роки я натрапила на лісову галявину, яка дуже нагадує мені про домівку, – ділиться своїми враженнями Інеса.
Мешканка шахтарського міста Стаханова Алла також знайшла свою частинку Луганщину поблизу портових вугільних ангарів:
– Я виросла серед териконів, які було видно навіть з вікна мого батьківського дому. Для мене саме вони уособлюють класичний пейзаж малої батьківщини. Одного разу, йдучи на роботу, я побачила краєвиди, які дуже мені нагадали Донбас. З того часу я завжди йду цією дорогою, бо відчуваю себе комфортно і пригадую щасливі моменти свого дитинства, подумки повертаюся до України.
Фотовиставка «На мить мені здалося, що я вдома…» стала непересічною подією для Труймяста. До мисткинь приєднався музичний гурт «Тюльпани і вишні», створений українськими тут переселенцями.
Протягом заходу музиканти виконували для відвідувачів популярні твори українських авторів та народі пісні. Найбільший відгук українсько-польської аудиторії викликали гімн України та гімн Українських січових стрільців– «Ой у лузі червона калина…»
– Усі ми мріємо повернутися додому. Так, Польща – прекрасна країна з дружніми людьми і схожою культурою. Ми їй безмежно вдячні. Але, як то кажуть – у гостях добре, а вдома краще. Я б залюбки приймала своїх друзів з Польщі у себе вдома, в Україні. В мирній Україні. Але зараз мої рідні місця окуповані, і повертатися мені нікуди. Тому чекаю нашої перемоги, як і ми всі. А поки що – бережемо свою українськість тут, на берегах прохолодного Балтийського моря, – каже відвідувачка фотовиставки Наталія.