Тимчасово бездомні: чи отримають українські переселенці власний дім у найближчі роки

Мільйони українців втратили домівки через війну і були змушені переїхати до безпечніших регіонів. Держава та громади шукають рішення – від модульних містечок до орендних субсидій – але чи вдасться забезпечити всіх переселенців житлом, і скільки часу на це знадобиться? У питанні розбирався «Фарватер.Схід».

Внаслідок російської агресії в Україні утворилася одна з найбільших у світі криз внутрішнього переміщення. Мільйони українців були змушені покинути свої домівки, рятуючись від бойових дій, окупації та руйнувань. Станом на 2025 рік в офіційному реєстрі зазначено понад 4,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб. За оцінками Міжнародної організації з міграції, реальна кількість людей, які й далі залишаються переселенцями, дещо менша (близько 3,8 млн), адже частина зареєстрованих ВПО з часом повернулася додому або виїхала за кордон. Проте масштаби проблеми все одно колосальні: сотні тисяч родин опинилися без власного житла, а наявний житловий фонд у відносно безпечних регіонах не був розрахований на такий наплив людей.

Війна призвела до небачених руйнувань осель. За даними проєкту KSE Institute «Росія заплатить», станом на червень 2023 року було пошкоджено або знищено понад 163 тисячі будівель житлового фонду України загальною площею 87 млн м² (це близько 9% від загальної житлової площі країни). Серед них – десятки тисяч багатоквартирних будинків і близько 59 тисяч приватних садиб, які повністю зруйновані. Найбільших втрат зазнали прифронтові та окуповані регіони: Донецька, Луганська, Харківська області, а також Київщина, Миколаївщина, Чернігівщина. У багатьох містах (Маріуполь, Бахмут, Мар’їнка, Сєвєродонецьк тощо) зруйнована більшість житлового фонду. За оцінками будівельних експертів, відновлення втраченого житла може тривати десятки років. Звісно, внутрішньо переміщені родини не можуть чекати стільки часу. Тому питання забезпечення їх дахом над головою стало надзвичайно гострим, а держава опинилася перед викликом знайти рішення проблеми у найкоротші терміни.

Масштаби потреби: скільки переселенців залишилися без житла

Головне питання – скільком переселенцям потрібне нове житло? Очевидно, що не всі ВПО втратили свої домівки повністю. Дехто виїхав з небезпечних регіонів тимчасово і має куди повернутися після стабілізації ситуації, у когось житло пошкоджене, але підлягає відновленню. Проте постає питання про сотні тисяч родин, чиє помешкання або зруйноване, або залишилося на окупованій території без перспектив швидкого повернення, або ж непридатне для проживання. Тодішній заступник керівника Офісу президента Кирило Тимошенко ще в квітні 2022 року озвучив орієнтовну оцінку: для забезпечення житлом усіх українців, які втратили його через бойові дії, потрібно близько 600 тисяч квартир. Ця цифра тоді відповідала потребам близько 2,1 млн людей, які були змушені змінити місце проживання через війну. Зараз кількість внутрішніх переселенців ще зросла. Відповідно, потреба в житлі могла лише збільшитися.

Варто зазначити, що статистика потреб переселенців у житлі досі ведеться невпорядковано і фрагментарно. Єдина база даних ВПО містить позначки про потребу в житлі, проте координації з іншими відомствами бракує. Від початку 2022 року до серпня 2025 року ВПО подали понад 528 тисяч заяв із позначкою «потребую житло» до бази Мінсоцполітики, і за цей час було задоволено лише 63 заяви – мізерна частка. Станом на серпень 2025 року в цій базі залишалося понад 219 тисяч активних заяв від переселенців, які шукають житло. Водночас окремо Міністерство розвитку громад та територій збирає свої дані щодо потреби у тимчасовому житлі, і ці цифри не узгоджуються з даними Мінсоцполітики. Такий хаос у реєстрах ускладнює планування: досі немає єдиного достовірного реєстру родин ВПО, які потребують державного забезпечення житлом. Представники Мінсоцполітики визнають, що система обліку переселенців, збудована ще 2014 року, застаріла і не відповідає нинішнім масштабам завдань. Лише у 2025 році почалася робота над її оновленням.

«Прихисток»: компенсація тим, хто приймає переселенців

Однією з перших державних ініціатив стала програма «Прихисток», започаткована ще у березні 2022 року. Вона не надає житло самим ВПО, але стимулює місцевих мешканців приймати переселенців у своїх домівках, компенсуючи витрати на комунальні послуги. Суть програми: власник житла, який безкоштовно поселив у себе переселенців (тих, що зареєстровані як ВПО і виїхали із зон бойових дій чи окупації), отримує від держави невелику щомісячну виплату на кожного прийнятого мешканця. Спочатку розмір компенсації становив близько 450 грн на місяць за особу. Ці кошти мали частково покрити комунальні платежі. Уряд профінансував програму спільно з міжнародними партнерами – зокрема, значну частину грошей надали донори: Товариство Червоного Хреста, інші благодійники. Станом на липень 2022 року із держбюджету на «Прихисток» витратили 93 млн грн, а донори додали 154 млн грн. Восени 2022 року суму компенсації вирішили подвоїти за рахунок додаткової допомоги від благодійників.

Програма виявилася популярною. За даними уряду, від початку повномасштабного вторгнення нею скористалися вже близько 1,2 мільйона переселенців, які знайшли прихисток у приватних домогосподарствах. Таким чином, «Прихисток» суттєво допоміг розселити частину переселенців у перші, найскладніші місяці кризи. Проте потрібно розуміти його обмеженість: компенсація виплачується лише якщо власник не бере орендної плати з переселенців, і фактично покриває тільки комунальні послуги. Звісно, далеко не всі родини готові роками тіснитися під одним дахом з іншими, навіть за невеличку матеріальну підтримку. Водночас люди прагнуть до більш незалежного, окремого житла.

До того ж, програма має нестабільне фінансування, залежне від донорів. У вересні 2024 року виплати за «Прихистком» навіть довелося тимчасово призупинити через брак грошей у міжнародних партнерів. Лише через два місяці її відновили, знайшовши додаткові ресурси. Це підкреслює, що «Прихисток» не може бути довготривалим і масовим вирішенням: радше це екстрений захід підтримки, який пом’якшив перший шок від переселення. Водночас він продемонстрував величезний рівень солідарності українців: сотні тисяч родин відчинили двері власних помешкань для співгромадян у біді. Надовше затримати переселенців у гостинних господарів навряд чи вийде – люди потребують окремих домівок.

Тимчасове житло: модульні містечка, гуртожитки і переобладнані приміщення

Другим напрямом стало створення фонду тимчасового житла для ВПО на базі державних і комунальних об’єктів. У квітні 2022 року Кабмін ухвалив постанову №495, що дала початок формуванню спеціального фонду житла для переселенців. Цей документ дозволив органам влади швидко викуповувати або будувати нові помешкання для ВПО за бюджетні кошти, а також реконструювати наявні будівлі під житло. Адмініструвати програму доручили Міністерству розвитку громад та територій. Військові адміністрації на місцях повинні були подавати свої пропозиції: де є потреба і можливості для створення тимчасового житла. Умовою виділення грошей було наявність придатної земельної ділянки або об’єкта для реконструкції в конкретній громаді. Також було встановлено максимальну вартість квадратного метра при закупівлі або будівництві – диференційовано по регіонах (наприклад, у Києві – 32,7 тис. грн/м², у Львові – 27 тис. грн/м²).

Кожен регіон підійшов до завдання по-своєму. Деякі громади виділили землю під будівництво нових житлових кварталів для ВПО: наприклад, Полтавська міськрада відвела 11,5 га під зведення житла для переселенців. У Кропивницькому місцева влада визначила 180 га, на яких планують побудувати 20 п’ятиповерхових будинків (близько 2000 квартир). На Буковині знайшли понад 60 ділянок сукупною площею 200 га під будівництво для ВПО. Інші зробили ставку на добудову й реконструкцію: голова Львівської ОВА Максим Козицький повідомляв, що в області запустили програму на 50 млн грн для добудови 13 недобудованих багатоповерхівок під потреби переселенців, а також визначили 95 земельних ділянок під нове житло. Аналогічно, в багатьох містах вирішили пристосувати існуючі будівлі: занедбані гуртожитки, санаторії, офісні чи виробничі приміщення. Це дешевше і швидше, ніж будувати «з нуля».

Також за останні роки у різних регіонах з’явилися модульні містечка – компактні селища з готових збірних модулів-контейнерів, де переселенці можуть жити безкоштовно певний час. Лише на Київщині встановлено 16 модульних містечок за сприяння польського уряду: в Ірпені, Бучі, Василькові, Іванкові, Макарові, Гостомелі, Бородянці та інших. Чехія подарувала модульне містечко для ВПО у Чернівцях. Велика Британія у партнерстві з Польщею профінансували створення двох «тимчасових сіл» – у Львові та під Полтавою – розрахованих загалом на приблизно 700 мешканців, виділивши на це 10 млн фунтів стерлінгів. Модульні містечка облаштовують усім необхідним: житлові кімнати, санвузли, душові, спільні кухні, пральні тощо. Проживання там безкоштовне, за порядком стежать соціальні служби.

Наскільки результативним став підхід із тимчасовим житлом? Згідно з офіційними даними, за 2022–2024 роки отримати тимчасове житло вдалося лише близько 4,2 тис. переселенцям. Причини різні: обмежені ресурси (будівництво модульних містечок та ремонт гуртожитків вимагали грошей, яких бракує), доволі довгий цикл реалізації (щоб підготувати навіть тимчасове житло, потрібні місяці й роки – знайти об’єкт, відремонтувати, завезти модулі тощо), а головне – величезний масштаб самої проблеми. Тисячі чи навіть десятки тисяч тимчасових місць – це крапля в морі порівняно з сотнями тисяч людей, які потребують постійного рішення.

До того ж, частина переселенців, поживши у модульних містечках чи гуртожитках, розуміє, що це не вихід на роки. Контейнери тісні, узимку холодно, влітку жарко – з малими дітьми чи літніми людьми таке житло важко назвати прийнятним надовго. Гуртожитки теж мають обмежений комфорт і приватність. Тому багато хто з ВПО воліє самостійно знімати квартиру, якщо є така можливість, ніж селитися в модульний блок чи кімнату в гуртожитку. Проте не у всіх є вибір: значна частина переселенців втратила роботу і стабільний дохід, опинившись у чужих містах, тож і орендну плату сплачувати немає з чого.

Грошові компенсації і кредити: «єВідновлення», сертифікати, іпотека

Існують також механізми прямої грошової допомоги переселенцям, що були запущені державою, аби вони могли самостійно вирішити житлове питання – придбати або відновити житло. Зокрема, у 2022–2023 роках ключовим інструментом стала програма «єВідновлення», яка надавала компенсації власникам зруйнованих та пошкоджених осель через застосунок «Дія». Спочатку вона покривала дрібний ремонт, а з весни 2023 року запрацювала повноцінна схема компенсації за знищене житло у вигляді житлових сертифікатів. Сертифікат – це документ на певну суму, за який родина може купити нове житло (на первинному чи вторинному ринку) в будь-якому регіоні, підконтрольному Україні. Розмір компенсації визначає спеціальна комісія, залежно від площі та середньої вартості за квадратний метр по регіону. Якщо нове житло коштує дорожче за номінал сертифіката – власник доплачує різницю, якщо дешевше – залишок «згорає».

За даними Мінвідновлення, станом на вересень 2025 року за програмою «єВідновлення» компенсації отримали понад 134 тисячі родин в Україні (сюди входять і переселенці, й інші постраждалі). З них понад 110 тисяч сімей отримали гроші за пошкоджене житло (невеликий ремонт) на суму 10,8 млрд грн. А понад 23 тисячі родин отримали житлові сертифікати за зруйноване житло на загальну суму 34,5 млрд грн. За підрахунками Міністерства, тільки у 2025 році понад 7300 родин переселенців придбали нове житло замість зруйнованого за цією програмою.

Окремо існує напрям підтримки ветеранів-переселенців. Йдеться про людей, які мають статус УБД чи членів сімей загиблих, і водночас втратили житло або не можуть повернутися додому. Для них у 2023 році діяла спеціальна програма грошової компенсації: було виплачено 4079 таких компенсацій на суму 5,9 млрд грн, за які придбано 3414 одиниць житла. На жаль, у 2025 році фінансування за цим напрямом не виділили, тож програма призупинилася. Натомість її продовженням фактично став новий механізм – житлові ваучери. З 1 грудня 2025 року уряд запустив видачу спеціальних сертифікатів номіналом 2 млн грн для кількох категорій: ВПО-військовослужбовців, переселенців, які отримали інвалідність внаслідок війни, а також для родин загиблих захисників.

Ці кошти можна використати на купівлю житла (державного чи на відкритому ринку). Під неї в державному бюджеті закладено 14 млрд грн на 2026 рік, також залучатиметься міжнародна допомога. Коли саме запрацює механізм фактичної видачі перших сертифікатів – наразі невідомо, але уряд заявляє про намір розширювати програму у 2026 році. Якщо вона реалізується в повному обсязі, це теж внесе вагомий внесок у забезпечення житлом.

Окрім компенсацій, держава намагається залучити переселенців до іпотечних програм – щоб ті, хто має дохід, могли взяти пільговий кредит і купити житло. Пільгові іпотечні програми докладніше розглядалися в одному з наших попередніх матеріалів. Попит на ці програми був величезним: тільки на «єОселю» за 2023-2024 роки надійшло понад 140 тисяч заявок, з яких схвалили близько 57 тисяч – але профінансувати з них вдалося менше 1%. Чому так мало? По-перше, держава не мала достатнього бюджету на цю програму. По-друге, іпотека – не універсальне рішення для переселенців, адже багато з них втратили роботу чи стабільний заробіток, переїхавши з Донбасу чи півдня, тож не мають платоспроможності обслуговувати навіть пільговий кредит. Банки також із пересторогою кредитують ВПО без поручителів і історії проживання в новому регіоні. Тож іпотечний механізм спрацював радше точково, для тих переселенців, хто зміг знайти добре оплачувану роботу або має сімейний бізнес на новому місці.

Орендні субсидії: спроба задіяти приватний ринок

Від початку 2025 року уряд запустив новий інструмент – субсидії на оренду житла для ВПО. Ідея в тому, щоб допомогти найбіднішим сім’ям переселенців оплачувати орендоване житло, стимулюючи одночасно власників квартир офіційно здавати їх в оренду. За експериментальним проєктом, який затвердили наприкінці 2024-го, держава покриватиме до 70% вартості оренди житла для тих переселенців, чий дохід найнижчий, а також повертатиме орендодавцям усі сплачені ними податки на цей дохід. Спершу планували обмежити програму кількома областями, але зрештою поширили на всю підконтрольну територію України. Право на субсидію матимуть родини, які витрачають на оренду понад 20% свого сукупного доходу (поріг знизили з початкових 30%). Призначатиме і виплачуватиме таку субсидію Пенсійний фонд, за аналогією з комунальними субсидіями. Для цього переселенцю треба подати заяву, декларацію про доходи і довідку ВПО; договір оренди можна укласти безпосередньо у сервісному центрі ПФУ чи онлайн через портал Дія (цей договір і буде підставою для компенсації податків орендодавцю). Субсидію призначатимуть на 6 місяців з можливістю продовження.

Ця ініціатива покликана задіяти величезний приватний ринок оренди, який наразі здебільшого перебуває «в тіні». Уряду довелося зробити значні поступки, щоб зацікавити орендодавців: знизити для них податкове навантаження фактично до нуля. Проте експерти сумніваються, що багато власників квартир захочуть офіційно оформлювати договори з переселенцями. Проблема в тому, що ринок оренди традиційно нелегальний: велика кількість орендодавців не декларує доходів і не платить податків. Їх складно виманити з тіні, навіть обіцяючи компенсацію податку, адже сам факт укладання договору – це фактично «засвітитися» перед податковою. Як повідомили в Міністерстві соціальної політики, більшість таких власників просто не зацікавлені реєструвати договори, а без офіційного договору субсидію ВПО отримати не зможуть. Тому не виключено, що програма не стане масовою. Втім, певній кількості малозабезпечених сімей вона допоможе легально орендувати житло.

Україна зіткнулася з безпрецедентним завданням – відновити або заново створити сотні тисяч домівок для своїх громадян, які постраждали від війни. Це завдання надзвичайно складне, і швидкого вирішення в повному обсязі не існує. Реалістично оцінюючи, за найближчі 2–3 роки держава зможе забезпечити житлом лише найбільш вразливих переселенців (воїнів, багатодітних, осіб з інвалідністю), і то за умови належного фінансування. Масова ж відбудова житла розтягнеться на багато років, навіть після завершення війни. Проте вже зараз закладається фундамент: створюється фонд орендного житла, виплачуються компенсації, апробуються нові моделі. Якщо ці підходи успішно розвиватимуться, Україна зможе поступово забезпечити житлові права переселенців і уникнути соціальної катастрофи.