Топоніміка окупації. Вулицям на ТОТ дають імена «героїв СВО» та прибирають українські назви
Перейменування вулиць поряд із демонтажем пам’ятників «українського періоду» стало частиною масштабного плану підміни ідентичності на тимчасово окупованих територіях. Водночас РФ конструює для жителів тих міст і селищ нову реальність, де нема місця іншому минулому, крім російського. От як це відбувається у Луганську.
Нещодавно ми писали про знищення українських пам’ятників і символів на ТОТ. Перейменування вулиць, навчальних закладів, міст та взагалі всього, що пов’язано із нашою державою, стало ще одним інструментом викорінення української ідентичності на цих територіях.
Луганські вулиці називають на честь «героїв СВО»
Як у радянські часи, окупаційна влада на Луганщині використовує топоніміку як інструмент для просування своєї ідеології. Взяти хоча би перейменування вулиць на честь «героїв СВО». На вулицях тепер встановлюють таблички з іменами російських військових, які брали участь у вторгненні на територію України.
Одну з центральних вулиць Луганська, що мала назву 16-та лінія, іще в 2022 році перейменували на честь «героя СВО» Владіміра Зозуліна. За повідомленням пропагандистських ресурсів, він, «діставши множинні поранення, прикривав підлеглих, що відходили за його наказом, та півгодини вів бій із переважаючими силами противника, а потім підірвав себе гранатою».
Ще одну вулицю в центрі міста – Сент-Ет’єнівську – в липні 2023 року окупаційна луганська влада перейменувала на честь Дєніса Іванова з позивним «Ташкент». Цей «герой СВО» захоплював Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, а взагалі в бойових діях на Донбасі брав участь з 2014 року. Ось так і виходить – французьке місто-побратим Луганська з 1959 року замінили на «Ташкента» з «руського міру».
Не-український театр імені зрадника
Не менш важливою складовою цієї політики деукраїнізації стало перейменування навчальних закладів. Серед яскравих прикладів – скажімо, стаханівська середня школа №18, яка тепер носить ім’я «першого глави ЛНР» Валерія Болотова.
А найбільш відомим прецедентом перейменування стало «скорочення» назви «Луганського національного університету імені Тараса Шевченка» (точніше, нелегального окупаційного клону цього вишу). Від 2020 року він називається «Луганський державний педагогічний університет». Зайву для сучасного Луганська згадку з назви прибрали, як і барельєф Кобзаря з центрального входу до навчального закладу.
На думку голови організації «Патріотична асоціація Донбасу» Олексія Селіванова, пам’ятники Тарасу Шевченку по всій країні є свідченням насильницької українізації населення: «Пам’ятники Тарасу Шевченку були понатикані по всій Малоросії і Новоросії з єдиною метою – українізувати цей російський край. Вселити людям українську ідентичність».
Варто зазначити, що Селіванов – колишній киянин і активіст «Антимайдану», який іще на початку війни у 2015 році втік до ТОТ. Там він працював як пропагандист, створюючи молодіжні організації і проводячи акції, при т.зв. «МВД ЛНР».
Останнім на сьогодні гучним перейменуванням на ТОТ стала зміна назви Луганського академічного українського музично-драматичного театру. Усі роки окупації слово «український» у його назві не акцентували, і навіть вигадали евфемізм – «Театр на Оборонній». У репертуарі спочатку з’явилися російськомовні постановки, а тоді й витіснили українські спектаклі.
Народний артист України Михайло Голубович, який очолював театр з давніх часів, пішов на співпрацю з окупаційною адміністрацією. І от тепер, по його смерті з назви театру остаточно і офіційно зникло слово «український», зате окупанти додали «імені Голубовича».
Що святіше – «Велика Вітчизняна» чи «русская весна»?
Під «конвеєр» перейменувань може потрапити навіть луганський сквер імені героїв Великої Вітчизняної війни. Так званий «голова ЛНР» Леонід Пасічник запропонував перейменувати його на сквер «Руської вєсни», бо це їхня найновіша історія, про яку неможливо забувати.
Ця ідея викликала хвилю обурення в місцевих жителів, тому ідею поховали. Та симптоматично, що вона взагалі була висловлена в публічному просторі. Бо ж від початку російська агресія йшла під гаслами «святості історії» і особливо – пам’яті про «Велику Вітчизняну війну» (яка насправді є частиною Другої світової).
Всі захоплені після початку повномасштабної війни міста Луганщини, що були перейменовані українською владою в рамках декомунізації, також зазнали процедури «зворотнього перейменування». Про це повідомляють пропагандистські ресурси.
Проте окупаційна влада вирішила на цьому не зупинятись та перейменувала також і Луганськ, повернувши йому назву Ворошиловград. Щоправда, ця назва буде використовуватись разом із сучасною лише в конкретні дати: 9 травня, 22 червня та 14 лютого (день визволення Луганська у 1943 році).
Окупаційна влада мотивує таке рішення тим, що Ворошилов був видатним діячем Другої світової війни. Проте в голови Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича геть протилежна думка:
«Краще б не ганьбилися. Жуков говорив про Ворошилова, що той «до кінця залишався дилетантом у військовій справі». Після ганебних поразок у радянсько-фінській війні, оборони Ленінграда його було знято з посад… Ворошилов – один із головних організаторів сталінських репресій, його підпис під сотнями і тисячами вироків. Прив’язувати цю людину до історії Другої світової війни… Яка республіка, такі й герої».
Усе це створює для жителів тимчасово окупованих територій нову реальність, у якій змішані радянські назви та новітні імена «героїв русской весни» та «героїв СВО». Може, конструювання такої реальності російська влада і бачить своєю основною метою? Не лише на ТОТ, а взагалі в РФ?