Шантаж нерухомістю. Навіщо окупантам списки «безхазяйного майна»
Росіяни створюють списки «безхазяйного майна» на всіх окупованих територіях та погрожують перевести його до муніципальної власності. Таке житло окупаційна адміністрація надаватиме російським силовикам. Єдиний спосіб зберегти нерухомість за собою – особисто перереєструвати його у державному реєстрі РФ. Та далеко не всім вдається потім легко повернутися до України та ЄС.
На окупованій Луганщині почалася кампанія з «націоналізації» нерухомого майна біженців, які знаходяться на території України та ЄС. Їм пропонується приїхати до окупованих територій та особисто подати заяву про внесення нерухомості до російських реєстрів. Цікаво, що це не стосується біженців, які виїхали до РФ. Адже ті можуть подати документи без особистого прибуття на окуповані території.
Репатріація під загрозою «розкуркулення»
– На днях мені подзвонили у Telegram з адміністрації Новоайдару і попередили, що дім, який за документами належить мені, «має ознаки безхазяйного майна», – розповідає жителька Старобільська Лариса (ім’я і населені пункти змінені з міркувань безпеки). – Це був наш батьківський дім, в якому останні роки жила моя мама. Вона померла у 2020 році і якраз напередодні повномасштабної війни я вступила у спадщину.
Їй дали 30 днів, аби прибути на місце для його переоформлення у місцевих «органах влади» за російським законодавством. Інакше будинок конфіскують.
– Я з дітьми перебуваю в статусі біженки у Німеччині. Тепер маю зробити вибір – втратити нерухомість або їхати всією родиною на окуповану територію з перспективою втратити статус захисту в Європі та не виїхати потім з Росії взагалі, – каже жінка у розпачі.
Колишній луганець Артем виїхав до Італії ще після подій 2014 року. Протягом восьми років він здавав свою трикімнатну квартиру у Східних кварталах міста. Та після 2022 року квартиранти також емігрували. То помешкання пустувало, а можливості сплачувати комунальні послуги в Артема не було навіть фізично. За ознакою несплати комуналки зазвичай і визначають облишені квартири та будинки.
– У Viber сусідка скинула мені посилання на сайт Луганської міськради, де моя квартира значилася як «безхазяйне майно» з перспективою вилучення його на користь житлового фонду міста. Думав зробити перереєстрацію віддалено чи через консульські установи РФ. Виявилося, що не можна, тільки особиста явка, – говорить Артем.
Їхати до тимчасово окупованого Луганська він не хоче: боїться примусової мобілізації до російської армії. Повертатися не збирається, хотів би квартиру продати, та навіть не уявляє, як вивезти до Італії гроші. Готівку не вивезеш, банки РФ під санкціями, а сумнівні посередники готові це зробити за грабіжницькі 10-15%. Крім того, долари чи євро не купиш, усі їх бережуть, а продавати квартиру за рублі він вважає безглуздям. Як бути, ще думає.
Нагнітання окупантами істерії з цього приводу мають певний успіх. Майже вдвічі зріс транзит українців до РФ через Білорусь (імовірніше за все, далі вони летіли з Мінська до фільтраційного центру в аеропорті «Шереметьєво»).
За даними Державного прикордонного комітету республіки, у 2022 році до Білорусі з боку ЄС прибував у середньому 241 громадянин України на добу, у 2023 році – 197, а у січні цього року – 282. Та вже у травні, після опублікування у російських медіа законодавчих актів щодо націоналізації майна – 515 українців щодня.
Іще один колишній луганець Валерій від 2014 живе у Іспанії. Йому трохи за 60, він працює дальнобійником із гарною зарплатою, придбав квартиру у приморському місті. Та зараз він у Луганську. Там у нього 10 років стояли зачиненими квартира і два невеличких магазини, він повернувся оформлювати їх за російськими законами. Валерій симпатизує Росії і розглядає можливість остаточного переїзду до окупованого міста.
Рупори окупаційної влади Луганщини зазначають, що з 531 тисяч заяв громадян про надання адміністративних послуг, майже 221 тисячу складають заяви щодо кадастрового обліку в РФ.
Житло «віджимають» на користь окупантів
Інформаційній кампанії передувало прийняття на окупованих територіях «законодавчих актів», які регулювали експропріацію власності. На Донеччині це був закон «Про особливості виявлення, використання та визнання права муніципальної власності муніципальних утворень на житлові приміщення, які мають ознаки безхазяйного майна…» від 21 березня 2024-го. Такий само документ ухвалили «парламентарії ЛНР» за шість днів – 27 березня. Трохи відстає Запоріжжя, де окупанти тільки пообіцяли вдатися до подібних заходів.
У тексті «законів» прописана кінцева мета: «…у пріоритетному порядку безхазяйні житлові приміщення підлягають наданню у користування співробітникам Міністерства оборони Російської Федерації, Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, Федеральної служби безпеки Російської Федерації, Міністерства Російської Федерації у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків стихійних лих, Федеральної служби військ національної гвардії Російської Федерації, Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації…»
Кількість таких житлових приміщень складає десятки тисяч. Голова окупаційної адміністрації «ЛНР» Леонід Пасічнік звітував про 22 тисячі залишених квартир та будинків на Луганщині. Його колега з так званої «ДНР» Денис Пушилін нарахував більше 30 тисяч таких об’єктів на Донеччині.
– Фонд службового житла, сформований за рахунок «націоналізації» нерухомості, разом із додатковими військовими виплатами є потужним стимулом для російських силовиків мігрувати або як мінімум проходити службу в цих регіонах, – вважає голова дослідницького центру «Sociolab» Ігор Акімов, який докладно вивчав демографічні та міграційні процеси на окупованих територіях.
Масовий переїзд на окуповані території громадян РФ відповідає політиці позбавлення регіону власної ідентичності, що втілюється Кремлем. На думку дослідника, фактично це є модернізованим варіантом радянської політики русифікації окремих областей, яка супроводжувалася насильницьким переселеннями цілих етнічних груп, місце яких займали «командировані комсомольці» з центральної Росії.
– Я сумніваюся, що це спричинить масове повернення корінних мешканців з-за кордону на постійне місце проживання до ТОТ. Повернуться для того, аби просто перереєструвати майно чи одразу продати і поїхати. Але перереєстрація нерухомості здійснюється за власними заявами господарів. Це фактично легітимізує процеси переходу житла у площину російського законодавства. Крім того, під час повернення багато хто з мігрантів отримує російський паспорт, аби спростити бюрократичні процедури та «підстрахуватися». А це вже створює підстави для подальших маніпуляцій ними з боку РФ, – зазначає Ігор Акімов.
Вхід – рубль, вихід – два. Росіяни заважають виїзду з прифронтових територій
Наразі єдиним шляхом в’їзду громадян України на територію Росії та тимчасово окуповані території є проходження фільтраційного центру в аеропорту «Шерємєтьєво». Виїхати з українським паспортом з Росії також можна тільки після проходження фільтрації там само. І іноді виїхати буває значно складніше, аніж в’їхати.
Жителька Лисичанська Юлія (місто і ім’я змінені з міркувань безпеки) їхала, аби перереєструвати будинок. У ньому живуть її родичі, і як не оформити хату за російськими законами, вони опиняться на вулиці. Проїхала з українським закордонним паспортом і переоформила житло за внутрішнім українським паспортом: сказала, що тільки стоїть у черзі на отримання російського.
– На зворотному шляху до Польщі в фільтраційному центрі аеропорту «Шереметьєво» мені сказали, що я їду з прифронтової зони і побачене мною може становити військову таємницю, – розповідає Юлія.
Як виявилося після багатьох годин допиту, основні претензії були до її чоловіка, який залишився в Польщі. У 2005-2010 роках він входив до керівних органів обласного бюро української політичної партії правоцентристського спрямування. За словами ФСБшника, її чоловік є «небезпечним елементом», і Юлія може передати йому дані щодо військових об’єктів.
– У мене вилучили український закордонний паспорт і розвернули до Лисичанська. Я була в шоці. Єдиним виходом було отримання російського внутрішнього паспорта. На його основі я отримала російський закордонний, загалом це зайняло не один місяць. Лише з ним я змогла виїхати як громадянка Росії, не проходячи фільтрацію, – розповідає Юлія.
Жителі українських міст Луганщини, окупованих у 2022 році розповідають, що процедура виїзду з прифронтових територій для них дуже ускладнена. З кожного автобусного рейсу на блок-постах знімають по кілька осіб для допиту, фотографування і зняття відбитків. Особливу увагу окупантів привертають громадяни, які не мають російських паспортів і не перейшли у громадянство РФ.