«Ми народили цей документ!» Де сьогодні ті, хто 10 років тому проголосив «референдум» 11 травня?
Ідея про відокремлення Луганської області від України вперше прозвучала 27 квітня 2014, за три тижні після захоплення бойовиками Управління СБУ в Луганській області. Під час чергового мітингу в центрі Луганська група «активістів» виголосила проект «акту державної незалежності Луганської народної республіки». Із пропозицією винести його на «референдум». Де ж вони сьогодні, ті оратори історичного мітингу?
Оле Хут, спеціально для «ФС»
Серед теперішніх «посадовців» та ватажків «народних республік» небагато осіб, які стояли у витоків проросійського сепаратизму на Донбасі. Більшість відомих діячів початкового періоду «ЛНР» загинули за неясних обставин, інші – зникли з радарів. Ми спробували дізнатися: де і як живуть (і чи живуть узагалі) ті, кого російські спецслужби використали для початку операції під назвою «референдум»?
Відео того історичного мітингу, на щастя, зберіглося на YouTube. Тож ми можемо побачити ідентифікувати спікерів. Більшість із них в подальшому не набула широкої відомості (ви їхніх імен і не чули ніколи, скоріш за все) і не потрапила до верхівки угруповання «ЛНР». Хоча сяких-таких вершин дехто таки сягнув.
Від Компартії України до «Единой России»
Як видно з відео, командувала всім цим парадом жінка, відома на Луганщині як беззмінна перша секретарка Рубіжанского міського комітету КПУ Неллі Акопівна Задирака.
Саме її згадує у своєму інтерв’ю 8-річної давнини інша учасниця подій (про неї нижче) Галина Яковенко: «…коли розпочався мітинг біля ГУМу, Неллі Задирака сказала: Ми вистраждали цей документ і народили його».
Неллі Задирака – одна з небагатьох представників першої хвилі сепаратистів, які не тільки вижили, а й змогли закріпитися спочатку в псевдореспубліці, а після офіційного визнання РФ окупації регіону і в Росії. За останні 10 років маргінальна до цього політкиня тричі ставала «депутаткою народної ради ЛНР». Коли росіяни захопили північ Луганської області, вона очолила окупаційну адміністрацію Рубіжного. Щоправда, для цього Неллі Акопівна змушена була змінити своє багаторічне політичне кредо і відмовитися від Компартії на користь партії Путіна «Единая Россия». Така вже ціна влади.
Та ж сама історія і в рубіжанина Дмитра Хорошилова. Усією політичною кар’єрою він завдячує своїй тещі – Неллі Задираці. За її протекцією пройшов путь від депутата міської ради Рубіжного та конферансьє стихійних мітингів під захопленими будівлями до «заступника голови народної ради ЛНР».
Наразі колись ярий комуніст Дмитро Хорошилов теж перефарбувався для збереження посади і є головою фракції «Единой России» в «народній раді ЛНР».
У пошуках кращої долі: дружина ГРУшника та модистка з Якутії
Наступні дві героїні часів «русской весни» вирішили оселитися подалі від омріяної ними на словах молодої республіки.
Діяльність першої була настільки примітною, що вона навіть має власну сторінку на «Миротворці». Знайомтеся: Галина Дрепіна.
Після проведення «референдуму» та з початком бойових дій, вона приєдналася до Лисичанського загону бойовиків на чолі з В’ячеславом Яковенком на прізвисько «Керч». Цікаво, що у Лисичанську вона вже більше була відома під бойовим псевдонімом «Міра Дорогая».
Після закінчення активних бойових дій 2014 – 2015 років слід Дрепіної зникає. За інформацією наших джерел, вона вийшла заміж за офіцера ГРУ, з яким познайомилася у 2014 році, переїхала до Росії та змінила ім’я й прізвище.
Здавалося б, знайти її буде неможливо. Однак, її прив’язаність до власної сторінки у соціальній мережі «В контакте» допомогла нам знайти зачіпку.
Змінивши свій нікмейм на «Марьяна Никитина», Галина не змінила свій ID – «Міранда Лакшері». Саме завдяки йому ми дізналися новий російський телефон Дрепіної, а за його допомогою – і її нові паспортні дані.
На даний час вона проживає у Севастополі, що підтверджують численні фото з Криму, і дуже багато подорожує по світу. Переховуватися від української Феміди, яка знає її як Галину Дрепіну, вона вирішила під улюбленим псевдонімом – Мірослава Дорогая, залишивши на згадку тільки по-батькові – Вадимівна.
Цікаво, що її двоюрідний брат Андрій Сафонов із Лисичанського загону «Керча» виявився саме тим снайпером, від рук якого загинув генерал-майор Олександр Радієвський, що звільняв Сєвєродонецьк та Лисичанську від окупації у 2014 році.
Андрій Сафонов також загинув під Лисичанськом на початку 2023 року, і його пам’ять вшановує новоспечена Мирослава Вадимівна Дорогая на своїй сторінці «Вконтакте».
А от ніким не обрана «голова президіуму народної ради ЛНР» Олена Хряпіна не переховується під чужим ім’ям. Вона найбільше відома тим, що її підпис стояв під ультиматумом про розпуск Луганської обласної ради.
Наразі Хряпіна спокійно проживає у місті Нерюнгрі у Якутії. Олена переїхала туди одразу з початком бойових дій, рятуючись від війни. Наразі вона – власниця бренду одягу HRYAPINA (Instagram, ОК).
– До Нерюнгрі ми з родиною переїхали у 2014 році з Донбасу. Війна перевернула все наше життя в одну мить. У пошуках мирного неба над головою мы втекли від бомбардувань до Росії, – розповідає вона газеті «Индустрия Севера».
Як же так трапилося, що небо над Донбасом перестало бути мирним? Чи це не тому, що 10 років тому Олена Юріївна Хряпіна з георгіївської стрічкою працювала в «центрвиборчкомі ЛНР»?
Почесні пенсіонери вже неіснуючої республіки
Жінкою, що зачитувала 10 років тому на мітингу проєкт «акту державної незалежності Луганської народної республіки» виявилася Галина Яковенко.
Після нетривалого перебування в лавах самопроголошених депутатів, Яковенко повернулася до народного господарства та бере участь у заходах донського козацтва в якості рядової. Втім, любить згадувати про свою участь у заснуванні «ЛНР».
Інша членкиня «центрвиборчокому ЛНР», про яку згадується у псевдонауковому виданні «Луганська народне республіка: історія становлення державності» – Лілія Горбунова.
Після участі в «республіканських зборах ЛНР» була робота помічницею у депутата-комуніста в Красному Лучі та не дуже вдала участь у чергових виборчих перегонах.
Як бачимо, для більшості учасників тих подій це була коротка мить піку політичних амбіцій та владної кар’єри. Вони з’явилися нізвідки і пішли в нікуди, вдало використані російськими спецслужбами для створення ілюзії «повстання народу Донбасу проти Київської хунти». Ця «мить слави» занадто дорого коштувала десяткам тисяч людей, які загинули чи були вимушені залишити свої домівки. Та і для багатьох із тих, хто уособлював «повсталий народ Донбасу», все закінчилося не надто весело.
— Із 14 осіб, які створювали «Луганську народну республіку», живими залишилося всього четверо, — каже Олена Хряпіна і замовкає…