Луганщина політична. Чи готуються луганські нардепи до виборів?
Незважаючи на те, що перспективи проведення чергових парламентських виборів залишаються невизначеними, а більшість території Луганської області перебуває під окупацією, політична активність навколо регіону не вщухає. Народні депутати, які асоціюються з Луганщиною, поступово нарощують свою присутність в публічному полі через інформаційні акції, інституційну діяльність та адресну роботу з аудиторією внутрішньо переміщених осіб. Що це: рутинна діяльність в умовах війни, спроби зберегти електоральну легітимність чи обережний старт кампанії в очікуванні змін у політичному календарі – аналізував «Фарватер.Схід».
Луганщина – один із найбільш постраждалих внаслідок війни регіонів України. Наразі майже вся територія області залишається під окупацією. Сотні тисяч її мешканців розпорошені по всій Україні, багато хто знайшов тимчасовий притулок далеко за межами Батьківщини. Вибори тут – не лише ситуативне політичне питання, а й етичний, безпековий та організаційний виклик для українських владних інституцій. Попри невизначеність із датою проведення наступних парламентських виборів, вже зараз видно: частина депутатів від Луганщини не полишає спроб зберегти вплив і підтримку серед виборців, де б вони не знаходилися.
«Зелена команда» опікується авдиторією переселенців
Пропрезидентська партія «Слуга народу» асоціюється у луганців з іменами народних депутатів-списочників Максима Ткаченка, Руслана Горбенка та єдиного в області «зеленого» мажоритарника Олексія Кузнєцова, який представляє 106 округ з центром в окупованому нині Сіверськодонецьку.
За час своєї каденції усі ці народні обранці відзначалися стабільно високою медійною активністю та частими візитами до регіону (до його окупації), хоча тільки Олексій Кузнєцов позиціонував себе як актуальний мешканець Луганщини. Втім, найбільшою активністю в інформаційному полі традиційно відрізнявся Максим Ткаченко.
Наразі Максим Миколайович є заступником парламентської фракції «зелених». Як голова підкомітету з питань тимчасово окупованих територій, відновлення та розвитку деокупованих територій України Комітету Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин, Ткаченко завжди опікувався проблемами внутрішніх переселенців. Однак в останній час цей напрямок фактично став провідним у його публічній діяльності та отримав інституційне оформлення.
Більш того, саме «переселенська тематика» спричинила найбільш скандальний епізод у політичній кар’єрі Ткаченка. Зокрема, у листопаді 2024 року, критикуючи чинну політику держави щодо ВПО, депутат заявив про повернення до окупації близько 150 тисяч осіб, які не змогли адаптуватися до життєвих умов на неокупованих територіях. Згодом він спростував цю інформацію і оцінив її як власне припущення, однак вона вже була широко розтиражована ворожою пропагандою та мала негативний вплив на імідж України перед іноземними партнерами.
З листопада 2022 року Ткаченко фігурує у дата-базах Аналітичної системи Youcontrol як керівник громадської організації ГО «ВПО України». Незважаючи на співзвучність абревіатури з «внутрішньо переміщеними особами», назва структури розшифровується як «Воля, перемога, об’єднання України». Громадська організація дійсно займається допомогою внутрішньо переміщеним особам, що зазначено на її офіційній сторінці у Facebook.
ГО «ВПО України» зареєстрована у столиці, і по документах формально має три офіційно оформлених відокремлених підрозділи – у Каневі, Золотоніському та Уманському районах Черкаської області. Втім, її діяльність сягає далеко за межі Черкащини. Про це свідчать численні ініціативні групи та гуманітарні акції, проведені на Київщині, Полтавщині, Харківщині, Івано-Франківщині тощо. До активу організації входить надання гуманітарної та консультативної допомоги, волонтерська діяльність, організація дитячих свят та інші розважальні заходи за участю українських зірок (для деяких з них директор ТОВ «Квартал-концерт» Максим Ткаченко є безпосереднім продюсером).
Дуже часто у фокусі діяльності ГО «ВПО Україна» в різних регіонах з’являється сам Максим Ткаченко, у меншій мірі – його колеги-нардепи з Луганщини та Донеччини, насамперед, Руслан Горбенко. Про це свідчить надзвичайна кількість медійних матеріалів у популярних соцмережах Facebook та Instagram. При цьому, в останній час кількість таких матеріалів і відповідно, присутність луганських трибунів у інформпросторі має тенденцію до збільшення.
Натомість єдиний зелений мажоритарник Луганщини – Олексій Кузнєцов, що є очільником Луганської обласної організації партії. здебільшого позиціонується як народний обранець, який зосередив свою увагу на волонтерській допомозі військовим підрозділам, що знаходяться у зоні бойових дій. Дуже часто Кузнєцов з’являється на благодійних заходах та зустрічах з військовими підрозділами, які організовані за сприяння Благодійного фонду Сергія Гайдая – екс-очільника Луганської обласної військової адміністрації, а нині – очільника Мукачівської РДА Закарпатської області.
Політичний фальстарт луганських «опозиціонерів»?
Опозиційні політичні сили представлені одразу чотирма фігурами, пов’язаними з Луганським регіоном. Серед них три «списочники» з числа партійців «Опозиційної платформи «За життя» та одна мажоритарниця – висуванка «Опозиційного блоку». Переважна більшість цих політиків з початком повномасштабного вторгнення значно знизила публічну активність, віддаючи перевагу роботі в парламенті. Однак були й цікаві виключення.
Пул луганських депутатів від «ОПЗЖ» очолює донедавній голова цієї забороненої партії – Юрій Анатолійович Бойко. Останні рік його політичної діяльності був пов’язаний із низкою скандалів, які складно назвати позитивним піаром.
У січні цього року Бойко був позбавлений почесного звання «Герой України». Незадовго до цього, у грудні минулого року Верховна рада більшістю голосів відкликала його з посади члена парламентського комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин.
Цьому передувала скандальна заява політика, яка була розцінена окремими політологами як можливий елемент передвиборчої розвідки електоральних настроїв українського суспільства. Зокрема, у середині грудня минулого року Бойко опублікував у соціальних мережах відеозвернення, в якому згадував радикалів, які «почали зносити пам’ятники по країні, перейменовувати міста, забороняти людям розмовляти рідною мовою, забороняти ходити до тієї церкви, до якої вони хочуть ходити».
Резюмувати виступ Бойка можна наступною цитатою: «Сьогодні ми бачимо, що… насильство над людьми продовжується. Тому все більше людей підтримують нас – тих, хто виступає проти такого насильства, за єднання в країні, за підтримку людей», – заявив політик у зверненні. Від імені кого він саме виступає, Бойко так і не пояснив. Більш того, за декілька днів був викликаний до СБУ для дачі роз’яснень.
Після цього скандального інциденту медійна активність Юрія Бойка знову пішла на зниження, а у березні цього року він взагалі склав повноваження очільника «Опозиційної платформи «За життя» та голови її ліквідаційної комісії. Наразі політична активність Бойка концентрується в межах його повноважень як голови депутатської групи «Платформа за життя та мир».
До цієї ж групи входять і його луганські соратники – найстаріший депутат чинного скликання Верховної ради Юлій Іоффе та екс-міський голова Лисичанська Сергій Дунаєв. На відміну від Бойка, вони утримуються від будь-яких публічних заяв та коментарів, не проявляючи жодної політичної активності.
Їх колега по парламенту – депутатка Вікторія Гриб, обрана у 105 мажоритарному окрузі з центром у міста Щастя, зберігає помірну присутність в інформаційному полі як політик та експертка з низки питань. Водночас, її комунікація не містить ознак передвиборчих амбіцій.
Команда Сергія Шахова: в режимі очікування
Окремою групою луганських обранців є народні депутати, які під час своєї передвиборчої кампанії позиціонувалися як представники так званої «Команди Сергія Шахова». Усі вони були обрані в одномандатних мажоритарних округах Луганщини. Це власне сам Сергій Шахов, а також Сергій Вельможний, Олександр Сухов та Олександр Лукашев.
Цікаво, що перші троє на момент обрання народними депутатами були членами політичної партії «Наш край», однак висували свої кандидатури не від парторганізації, а самостійно. Натомість Олександр Лукашев був членом «Опозиційної платформи «За життя» та висувався за її поданням. Згодом він був членом однойменної фракції у парламенті, залишивши її тільки у 2022 році.
Усі вони найбільш відомі завдяки «солодким скандалам» у ході передвиборчої агітації. Зокрема, роздача цукрових наборів та інших матеріальних цінностей від імені Фонду Сергія Шахова, яка супроводжувала їх піар-кампанії, часто розцінювалася у ЗМІ як можливий елемент опосередкованого підкупу виборців.
Ця група депутатів до повномасштабної війни активно працювала у своїх округах, однак російська агресія звела можливості цієї діяльності нанівець. У зв’язку з окупацією Луганщини, питання щодо можливого проведення виборів в межах їх округів взагалі залишається дискусійним навіть у разі проведення загальноукраїнських виборів. При цьому, у червні 2024 року восьмий апеляційний суд адміністративний суд задовольнив позов Міністерства юстиції про заборону діяльності партії «Наш край», членами якої на момент обрання були троє з чотирьох луганських представників «Команди Сергія Шахова».
Утім, найбільшим фактором, який може вплинути на політичні перспективи всієї «Команди Сергія Шахова», є кримінальне переслідування її лідера. З березня 2023 року він знаходиться у розшуку. Нещодавно «Схеми» оприлюднили результати журналістського розслідування, в рамках якого довели, що останні кілька років Шахов перебував у Дубаї разом із цивільною дружиною та дітьми. За офіційними даними, він знаходиться на лікуванні за кордоном, що, однак, не заважає йому регулярно з’являтися на робочих зустрічах парламентського комітету онлайн.
