Кадровий резерв із «СВО». Як насправді працює путінська програма з просування «ветеранів» до влади
Російський Путін розповідає про потребу суспільства у ветеранах, які мають стати «новою елітою РФ». Партія влади включає їх до виборчих списків, а росТБ запрошує на новорічні «блакитні вогники». Та навіть до органів місцевого самоврядування у РФ потрапило менше 1% таких кандидатів. Та на подіум вийшли давно відомі луганцям шахраї.
На виконання вказівки Владіміра Путіна у Росії вже рік діє програма «Час героїв». Її завданням є створення кадрового резерву та просування «ветеранів СВО» до вищих щаблів влади. Політологи кажуть, це – завершальний етап формування міліарної держави. Та за спостереженнями «Фарватер.Схід», реальну владу не поспішають давати військовим, а публічну роль успішних героїв програми відграють «перевірені кадри».
«Час героїв» вустами диктатора
Ідея створення «нової еліти» у Російській Федерації не нова. За останні роки росіяни не раз чули проголошення соціальних ліфтів через програми «Лідери Росії», «Школа губернаторів», «Світ можливостей» тощо. У лютому 2024-го у Кремля з’явилася нова «фішка», яку озвучив Путін у своєму черговом річному посланні Федеральним зборам:
– Слово «еліта» багато в чому себе дискредитувало. Тими, хто, не маючи жодних заслуг перед суспільством, вважає себе якоюсь кастою з особливими правами та привілеями, особливо маю на увазі тих, хто в попередні роки набив кишені за рахунок будь-яких процесів в економіці 90-х років, вони точно не еліта. Повторюю, справжня еліта – це всі, хто служить Росії, трудівники та воїни, надійні, перевірені, які справою довели свою відданість Росії, – цитувало BBC слова російського диктатора.
Як у цю концепцію вкладається оточення Путіна, що заробило мільярди доларів на розкраданні бюджетних коштів, – не відомо. Ця промова дала старт новій російській програмі – «Час героїв», промоція якої одразу розпочалася на всіх рівнях.
На цьому фото – перший заступник Адміністрації президента РФ Сєргєй Кірієнко у супроводі очільника окупаційної адміністрації «ЛНР» Леоніда Пасічника інспектує центр тестування кадрової програми «Час героїв» у Луганську. З моменту послання Путіна Федеральним зборам пройшло два місяці.
За пошуковим запитом «програма для учасників «СВО» «Час героїв» ми знайшли за рік, що минув, 168 тематичних матеріалів лише на одному пропагандистському ресурсі окупованої Луганщини – «Луганский Информационный Центр». Загалом рахунок публікацій на підтримку ініціативи Путіна йде на десятки або й на сотні тисяч.
Луганщина як показовий приклад
Наприкінці 2024 року на з’їзді «Єдиної Росії» Путін запропонував розширити кадрову програму для учасників «СВО» «Час героїв» та створити її регіональні аналоги. Як гриби після дощу одночасно з’явилися луганський, донецький, херсонський та запорізький сайти програм.
Уже за місяць луганці звітували перед Москвою: «герой ЛНР» Євген Шаталін призначений тимчасово виконуючим обов’язки голови зруйнованого Рубіжного.
Історія Шаталіна (навіть у викладі пропагандистської «Комсомольської правди») представляє собою біографію типового маргінала, який «піднявся» на колабораціонізмі. Цивільний досвід нового керівника цілого міста – робота монтажником містечкового інтернет-провайдера. Скоріш за все, йому відведена роль «весільного генерала», бо навколо Шаталіна уже поставили цілу когорту людей, які будуть «командувати парадом».
Або от Данило Моргунов. Електрогазозварник, призначений начальником відділу життєзабезпечення Боровського. Військовий інвалід, який знайшов себе на державний службі, бадьоро звітує пропаганда. Та російські медіа мовчать, що окуповане Борівське зараз – депресивне селище під Сєвєродонецьком. Навіть у самому місті насилу можна налічити декілька тисяч людей, що вже казати за Борівське.
На цьому приклади закінчуються. Насправді керівні посади в окупованому регіоні обіймає все більше «командированих» громадян РФ. А от «героям СВО» посад не довіряють, обмежуючись формальною квотою у провінційних селищах та містечках.
Морковка для ішака: кому і навіщо потрібна програма «Час героїв»
Втрати особового складу РФ скоро досягнуть мільйонної позначки при сумнівних успіхах на полі бою. Кілька хвиль мобілізації та зниження життєвого рівня не сприяють підвищенню популярності «СВО» серед росіян. Програми штибу «Час героїв» – доволі стандартне реагування російської пропаганди на ситуацію.
– Останні 20 років ідею «соціальних ліфтів» експлуатують політтехнологи по всьому світі, не лише російські. Це прийом «світла у кінці тунелю». Росії зараз не просто треба зберігати лояльність до влади з боку населення в умовах сотень тисяч смертей. Вона прагне забезпечити постійне поповнення армії. Це можливо, зокрема, завдяки формуванню образу «СВО» як необхідного етапу для суспільного визнання та отримання кар’єрних можливостей, – вважає Ігор Акімов, очільник соціального центру Sociolab.
Невизначеність післявоєнних перспектив для учасників війни є потужним деморалізуючим фактором навіть для діючих російських військових. Бо багато хто отримує інвалідність, а соціальні гарантії залишають бажати кращого. Особливо у депресивних регіонах РФ, які є основними постачальниками живої сили для окупаційної армії.
– Ця програма створена на противагу реальності, яку бачать російські військові. Ілюзія, наче навіть у разі отримання важкого поранення, каліцтва, «добрий Путін» подбає про тебе. Ти не помреш, забутий усіма, у злиднях. Натомість тобі знайдуть тепле місце у владі. Просто треба вірити і воювати далі, – резюмує Ігор Акімов.
Соціолог зазначає, що жодного разу в історії такі штучні «соціальні ліфти» не спрацьовували для широких верств населення. Профіт отримували лише ті, під кого вони створювалися. Тож це – не спосіб формування еліти, а лише пропагандистська технологія.
Кому війна, а кому – рідна мати. Орденоносні шахраї
Владімір Якушев, один із керівників путінської «Єдиної Росії», нещодавно звітував, що тільки за списками їхньої партії до органів місцевого самоврядування всіх рівні обрано 308 депутатів з числа учасників «СВО».
Для багатомільйонної Росії це число – у межах статистичної похибки. Загалом від парламентських партій депутатами різних рівні стали 329 учасників «СВО». Загальна кількість мандатів була понад 35 тисяч, тому відсоток ветеранів російської агресії серед них не досягає навіть 1%.
Водночас, на Луганщині в рамках цих процесів неочікувано «спливли» персонажі, чия поява у камуфляжі з орденами і медалями викликає іронічну посмішку. Один із них –відомий луганський видавець Юрій Юров, головред видання «ХХІ век».
Російська пропаганда позиціонує його як «ветерана СВО» і кавалера ордена «За заслуги». Якщо його заслуги перед окупантами відомі давно, то раптовий військовий досвід виглядає вкрай сумнівно. Тим більше, що навіть на сайті «народної ради ЛНР», депутатом якої він є, трудовий шлях обривається у 2014 році. За півтора року «СВО», зазначених у біографії, 56-річний цивільний Юров дивним чином став майором та обвішався іконостасом.
Секрет у тому, що вже більше 5 років Юрій Юров очолює інформаційно-пропагандистський центр «Народної міліції ЛНР». А військові дії він веде у «Однокласниках» та Telegram із таємного розташування у Луганську. Звісно, іноді виїжджаючи на передову для створення епічних селфі та відміток про перебування у профронтовій зоні.
Іншим псевдогероєм «СВО» є очільник «Старобільського району ЛНР» Владімір Чєрнєв. Він також любить фотографуватися у військовій формі, хоча й не може похизуватися таким набором нагород, як Юров.
Російські пабліки широко тиражують інформацію про його героїчні військові подвиги. Та насправді це – типовий чиновник, і ще у 2018 році був радником Леоніда Пасічника. У 2019 був заарештований за хабарництво, а через деякий час йому «пробачили» і він повернувся до виконання обов’язків помічника голови «ЛНР».
З матеріалів, опублікованих ще у 2023 році «Радіо Свободою» зрозуміло, що ветераном війни та орденоносцем він також став не за бойові заслуги, а за «…взаємодію з місцевим населенням н.п. Балаклія щодо виявлення та затримання осіб негативно налаштованих до військовослужбовців РФ та «НМ» («народної міліції» – збройних формувань окупаційних адміністрацій «ЛНР» та «ДНР». – «ФС»)…».
Подібних випадків безліч, каже колишній посадовець одного з «військоматів ЛНР». За документами, статус «учасника бойових дій» має купа осіб. Більшість із них зазвичай – «тилові криси» і жодного відношення до бойових дій не має.
– «УБД» пооформляли собі поліцейські, ФСбшники, МНСники тощо, – каже співрозмовник. – Навіть ті, що далі Луганська ніколи не виїжджали. Зараз процвітає «СВОшний» туризм: російські силовики з інших регіонів намагаються потрапити у відрядження або на ротацію в Луганськ, аби оформити перебування у «зоні СВО» та отримати посвідчення «УБД». Натомість реальні ветерани без ніг та рук роками змушені вистоювати нескінченні черги, аби його отримати. Або гниють у сирій землі. Ось і вся героїка та перспективи.