Герої та антигерої: історія найвищої нагороди України
За понад чверть століття звання «Герой України» отримували науковці, політики, шахтарі, діячі культури — а після 2022 року переважно військові. Водночас серед нагороджених були й ті, кого згодом звинувачували у співпраці з ворогом або позбавляли відзнак через санкції. «Фарватер.Схід» розбирався, як змінювалися пріоритети держави і що насправді стоїть за рішенням про найвищу нагороду.
Попри урочистий статус і чітко визначену процедуру, реальна практика присвоєння звання «Герой України» завжди відображала дух часу. У різні роки держава по-різному відповідала на запитання: що є подвигом і хто заслуговує на найвище визнання? Від відзнак за економічні чи культурні здобутки — до масових нагороджень військових під час війни — історія звання демонструє, як трансформувалося саме розуміння героїзму в українському суспільстві.
Що означає звання «Герой України»
«Герой України» – це найвища державна нагорода України та почесне звання, яке може бути присвоєне лише президентом України. Відзнаку заснував у серпні 1998 року президент України Леонід Кучма – напередодні сьомої річниці незалежності України. Нині звання «Герой України» посідає найвище місце в ієрархії державних нагород, вище за ордени та медалі. Його можуть отримати лише громадяни України – за визначний геройський вчинок або визначне трудове досягнення.
Звання має дві форми нагороди, що відображають подвиг людини. Якщо «Героя» присвоюють за особистий геройський вчинок чи мужність, вручають орден «Золота Зірка» – золоту п’ятикутну зірку на стрічці кольорів державного прапора. За визначні заслуги в розвитку країни – наприклад, у науці, економіці, культурі – нагороджують орденом Держави (золотий знак із тризубом). Людина може бути нагороджена кожним із цих орденів лише один раз. Із 2002 року звання дозволено присвоювати й посмертно.
Закон формулює заслуги для присвоєння звання «Герой України» досить загально – «визначний геройський вчинок» або «визначне трудове досягнення». Чіткого переліку, що саме вважати подвигом чи видатною заслугою, немає. Відтак рішення значною мірою залежить від експертних рад при главі держави та від самого президента. Попри назву, звання «Герой України» не обов’язково пов’язане із героїзмом у буквальному сенсі – особливо це стосувалося перших років після його запровадження. Звання присвоюється указом президента після проходження процедури висування та розгляду. Кандидатури подають військові частини або трудові колективи, державні органи або громадські організації – залежно від сфери заслуг. Остаточне рішення ухвалює президент, за потреби – після консультацій зі спеціальними комісіями.
Хто отримував це звання і як змінювалися пріоритети
За понад 25 років існування звання «Герой України» його отримали люди різних професій. Станом на лютий 2026 року відомо щонайменше про 1257 нагороджених осіб. Ця цифра охоплює як живих, так і нагороджених посмертно. Історія нагороди чітко поділяється на періоди, що збігаються з президентськими каденціями та суспільними викликами.
Президентство Леоніда Кучми (1994–2005). Перші укази про присвоєння звання Героя України з’явилися наприкінці 1990-х. За дві президентські каденції Леонід Кучма надав це звання 132 особам. Переважна більшість із них була не військовими, а керівниками промислових підприємств, шахтарями, аграріями – словом, людьми праці, які «піднімали економіку». Деякі з перших Героїв України – це знані політичні діячі, наприклад, Леонід Кравчук (був нагороджений у 2001 році за внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави), або Олександр Омельченко, тодішній мер Києва (отримав звання у 2001 році за заслуги в розбудові столиці). Деякі з них – науковці та освітяни, наприклад, Борис Патон, легендарний вчений (нагороджений 1998 року як перший Герой України за видатні наукові досягнення), або Віктор Скопенко, ректор Київського університету імені Тараса Шевченка (отримав звання у 1999 році за внесок у розвиток національної освіти).
Президентство Віктора Ющенка (2005–2010). За часів Ющенка підхід до нагород змінився у бік ідеології та пам’яті про національну історію. Віктор Ющенко присвоїв звання Героя України 114 громадянам. Серед них – видатні діячі культури і науки (наприклад, поет та публіцист Василь Стус, один із найвідоміших представників українського дисидентського руху, нагороджений посмертно 2005 року), правозахисники радянських часів (зокрема Левко Лук’яненко – дисидент, понад 25 років провів у тюрмах, нагороджений 2005 року), а також аграрії, ліквідатори аварії на ЧАЕС, народні депутати, керівники громадських організацій. У фокусі Ющенка була політика національної пам’яті: він посмертно присвоїв звання «Герой України» провідникам визвольного руху середини ХХ століття Степану Бандері та Роману Шухевичу. Це рішення мало радше символічне значення, адже обидва загинули задовго до незалежності України. У 2010 році, вже за нової влади, суд скасував укази про нагородження Бандери і Шухевича, мотивувавши це тим, що вони ніколи не були громадянами України.
Президентство Віктора Януковича (2010–2014). За чотири роки при владі Янукович дуже стримано присвоював найвищі нагороди – він надав звання Героя лише 40 особам. Причому більшість нагороджених – це артисти, діячі культури та науки, спортсмени, шахтарі та директори підприємств. Серед нагороджених – Олександр Голубенко (ректор Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, нагороджений у 2012 році) та народний артист України Богдан Ступка (отримав звання у 2011 році).
Президентство Петра Порошенка (2014–2019). Після Революції Гідності та початку війни на Донбасі звання «Герой України» набуло іншого сенсу. У роки Порошенка це звання отримали 163 громадянина. Серед них – абсолютно нові категорії героїв. Передусім, Небесна Сотня: у листопаді 2014 року Порошенко підписав указ про присвоєння звання Героя України всім загиблим учасникам протестів на Майдані. Це рішення мало значний символічний ефект та закріпило пам’ять про полеглих як про національних героїв. У 2014 році, окрім Небесної Сотні, звання Героя України почали масово отримувати військові, які захищали Україну від російської агресії на Донбасі. За президентства Порошенка з 2014 по 2019 рік звання отримали десятки військовослужбовців ЗСУ, НГУ, добровольців – як посмертно, так і за життя. Важливо, що саме у 2014–2015 роках звання почало асоціюватися передусім з військовим подвигом. Якщо до того «героями» здебільшого ставали люди мирних професій, то після початку війни – переважно солдати і офіцери, які проявили мужність у бою. Українське суспільство стало інакше сприймати цю нагороду – не як чергове почесне звання, а як символ найбільшої самопожертви.
Президентство Володимира Зеленського (2019–нині). Чинний глава держави вже став рекордсменом за кількістю присвоєних звань «Герой України» – головним чином через безпрецедентні виклики повномасштабної війни. Станом на лютий 2026 року він присвоїв звання Героя України 769 громадянам. З 2019 року по 2021 рік Героями України стали небагато людей. Але все змінилося після 24 лютого 2022 року, коли російське вторгнення переросло в повномасштабну війну. Зокрема, в 2022–2024 роках Зеленський нагородив ключових воєначальників того часу: головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного, командувача Сухопутних військ генерала Олександра Сирського, начальника військової розвідки Кирила Буданова – відзначивши їхні заслуги у відсічі агресії. Також звання надавали рядовим бійцям і молодшим офіцерам – часто посмертно, за героїчні бої, прикриття побратимів, самопожертву.
Суперечливі постаті серед Героїв
Не всі, хто отримав «Героя України», виправдали це звання в очах суспільства. Деякі нагороджені згодом скомпрометували себе колабораціонізмом чи злочинами, інші – стали об’єктами судових справ або скандалів. Після 2014 року кілька носіїв звання Героя України опинилися на окупованих землях або переїхали до РФ і стали на бік ворога. Ось найгучніші приклади:
- Тетяна Молчанова – українська менеджерка та підприємиця, якій у 2004 році було присвоєно почесне звання Герой України з врученням ордена Держави за досягнення в економічній сфері. Після початку російської окупації частини Луганської області у 2014 році вона зберегла контроль над «Луганським м’ясокомбінатом», підприємством із виробництва продукції під брендом «Луганські делікатеси», яке було перереєстроване відповідно до законодавства окупаційної влади і пізніше отримало російську податкову реєстрацію з обов’язковою звітністю та сплатою податків до бюджетної системи Росії. Деякі російські медіа також зазначали участь Молчанової у публічних заходах у статусі голови наглядової ради групи компаній «Луганські делікатеси» і навіть нагородження її орденом «Трудова слава» ІІ ступеня від ватажка так званої «ЛНР» Леоніда Пасєчніка. Попри це, станом на лютий 2026 року вона лишається Героєм України.
- Борис Дейч – покійний депутат Верховної Ради, обраний від Партії регіонів у Криму. Героя України отримав за часів Януковича у 2013 році. У 2014 році Дейч підтримав російську окупацію Криму – відкрито голосував за «приєднання» і звертався до іноземних держав визнати це. Також публічно закликав Польщу визнати Волинську трагедію геноцидом польського населення (тобто підігрував російській пропаганді). Дейч помер у 2022 році, так і залишившись формально Героєм України до кінця життя.
- Михайло Резнікович – багаторічний художній керівник Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки. Отримав звання Героя України у 2013 році – за внесок у розвиток театрального мистецтва. Після 2014 року Резнікович зайняв проросійську позицію та почав давати інтерв’ю з критикою України і підтримкою так званого «русского мира». У 2024 році був позбавлений звання академіка Національної академії мистецтв України за «публічне вчинення дій, які явно суперечать інтересам, авторитету держави та НАМ України та пов’язані з пропагандою наративів країни-агресора під час дії воєнного стану». Попри це, формально він досі Герой України.
Окрема категорія – це особи, удостоєні звання Героя України за певні заслуги, але згодом звинувачені у тяжких правопорушеннях проти держави. Найгучніше ім’я тут – В’ячеслав Богуслаєв. Богуслаєв – колишній багаторічний директор і президент компанії «Мотор Січ», одного з провідних оборонних підприємств. Ще у 2000 році він отримав звання Героя від Леоніда Кучми – «за розвиток вітчизняного машинобудування». На той час це виглядало цілком заслужено: завод «Мотор Січ» був відомий виробництвом авіадвигунів. Проте після 2014 року з’ясувалося, що Богуслаєв продовжив приховану співпрацю з російською оборонною промисловістю, продаючи двигуни через треті країни, тобто фактично постачав ворогу компоненти зброї. У 2022 році СБУ затримала Богуслаєва, йому оголосили підозру у державній зраді. У квітні 2023 року Рада нацбезпеки і оборони запровадила санкції проти нього і рекомендувала позбавити всіх державних нагород. Президент Зеленський ввів у дію це рішення – таким чином Богуслаєва позбавили звання Героя України та інших орденів.
Ще один показовий приклад – Юрій Бойко. Він отримав Героя України у 2004 році «за заслуги у розвитку паливно-енергетичного комплексу». Але згодом Бойко став одним з лідерів проросійської політики: очолював фракцію «Опозиційна платформа – За життя». Після 24 лютого 2022 року ОПЗЖ було заборонено, але сам Бойко став головою депутатської групи «Платформа за життя та мир», створеної з колишніх членів ОПЗЖ. У січні 2025 року Зеленський підписав указ про санкції РНБО проти низки проросійських діячів, і Бойко опинився серед них. Це дозволило позбавити його всіх державних нагород, зокрема звання Героя України.
Нова плеяда Героїв під час війни з Росією
Повномасштабна війна, що триває з лютого 2022 року, не лише додала сотні нових імен до списку Героїв України – вона змінила саме уявлення про героїзм у суспільній свідомості. Якщо раніше звання Героя було рідкісною відзнакою, то тепер про героїв говорять як про ціле покоління, а нагородження стали масовими.
За майже чотири роки повномасштабної війни кількість «золотих зірок» зросла в рази. Кожна бригада, кожен регіон має тепер десятки своїх Героїв України – живих і полеглих. З одного боку, це демократизує образ героя: ним може стати простий хлопець із села, якщо проявив відвагу на фронті. З іншого боку, з’явилися побоювання, чи не знецінюється нагорода, коли її так багато. Оцінити справжній масштаб подвигу може лише армійське середовище. Тому система нагород у ЗСУ стала багаторівневою: героя спочатку відзначають на рівні бригади чи командування, і лише найвидатніших піднімають на найвищий рівень – до звання Героя України.
Повномасштабна війна різко збільшила частку посмертних присвоєнь звання. Багато героїв отримують свої «золоті зірки» вже після смерті – на їхніх похоронах або пізніше нагороди вручають рідним. Це надає званню нового сенсу: воно стає елементом національної меморіалізації. Кожен такий указ президента – це і вшанування особистого подвигу, і документування історії. Для родин загиблих Герой України – це офіційне підтвердження, що їхня близька людина не дарма віддала життя, що вона назавжди в пантеоні нації.
Петиції щодо присвоєння звання полеглим воїнам
Війна спричинила помітне явище: масові звернення громадян до президента з проханням нагородити конкретних загиблих бійців званням Героя України. Електронна петиція – це офіційний механізм, коли, зібравши 25 тисяч голосів, звернення отримує обов’язковий розгляд главою держави. До 2022 року петиції про державні нагороди траплялися зрідка. Та після перших місяців повномасштабної війни родини і громади полеглих воїнів взяли цей інструмент на озброєння. За даними Офісу президента, станом на середину лютого 2024 року на сайті було зареєстровано понад 6300 петицій із проханням надати звання Героя України.
Зібрати 25 тисяч голосів – завдання непросте, але в умовах соцмереж та волонтерських спільнот багато петицій справді долають бар’єр. Станом на лютий 2024 року з петицій нагородного характеру необхідні 25 тисяч підписів набрали 1620 звернень, що навіть більше, ніж загальна кількість Героїв України за всю історію. Із них розгляд завершено щодо 142 звернень – звання Героя України за результатами розгляду присвоїли 16 військовим. Тобто, переважна більшість петицій або не доходять до розгляду (бо не збирають підписи), або за підсумками розгляду отримують відмову. Станом на 2026 рік показники вже інші, але загальна картина навряд чи кардинально змінилася: частка задоволених петицій лишається вкрай малою.
Чому президент відхиляє більшість таких звернень? У відповідях зазвичай надається стандартне пояснення, що розгляд подань про присвоєння цього звання здійснюється експертною групою, утвореною при Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України, тобто петиція сама по собі не є підставою для нагородження. Іноді у відповіді президент вказує, що воїна вже нагородили іншою відзнакою (орденом «За мужність», медаллю «За військову службу Україні», медаллю «Захиснику Вітчизни»).
Феномен петицій про присвоєння звання Героя України став помітним суспільним явищем воєнного часу. Для багатьох родин це спосіб зберегти пам’ять про близьких і привернути увагу держави до їхнього подвигу. Петиції перетворилися на форму публічного вшанування, що об’єднує тисячі людей навколо конкретних історій. Разом із тим така практика природно викликає дискусію. Питання полягає не в цінності подвигу – адже жертва кожного захисника є беззаперечною, – а в механізмах державного визнання.
Водночас масштаб підтримки свідчить про глибокий суспільний запит на ширше визнання подвигу загиблих воїнів. У моральному вимірі для суспільства вони всі є героями. У державному ж вимірі звання залишається вибірковим, і ця відмінність між людським сприйняттям та формальною процедурою продовжує формувати простір для осмислення й обговорення.
Україна вступає в нову добу, маючи десятки тисяч справжніх героїв – на фронті, в тилу, у лікарнях, на пожежах. Не всі вони матимуть офіційне звання, але всі заслуговують на пам’ять і шану. Звання «Герой України» й надалі лишатиметься найвищим мірилом такого визнання. Як показало останнє десятиліття, суспільство вимагає, аби це мірило застосовувалося справедливо. Водночас держава демонструє готовність реагувати: нагороджує тих, хто готовий віддати життя за Батьківщину, і забирає нагороди в тих, хто цю Батьківщину зрадив. Це і є шлях до того, щоб найвища відзнака України беззаперечно асоціювалася з найвищим подвигом.