9 головних питань про відключення світла. Розповідаємо про енергосистему й тарифи
«Чому ми вимушені сидіти без світла годинами, а держава експортує електрику до Європи?» «Скільки електроенергії нам не вистачає?» «Що можна зробити, аби пережити зиму, коли буде ще тяжче?» Одні питання про відключення світла конструктивні, інші вкидають у соцмережі росіяни, аби внести розбрат в українське суспільство. «Фарватер.Схід» відповідає на найбільш обговорювані запитання.
До «блекаутів» та графіків відімкнень світла неможливо звикнути. Та доводиться. Водночас українці обурюються не лише російським нищенням нашої енергетики. Багато хто нарікає на енергокомпанії і державу, які нібито «наживаються на простих людях». Ми спробували відповісти на найбільш болючі питання стосовно відсутності електрики.
1. Чому у деяких будинках світло не відключають взагалі? Це ж несправедливо. Чим їхні мешканці краще за інших?
Деякі будинки під’єднані до ліній критичної інфраструктури (лікарні, пологові будинки тощо), тому їхні мешканці були трошки у більш вигідному положенні по відношенню до інших – їх знеструмлювали набагато менше. Та багатьом із цих щасливців тепер також доведеться відчути на собі всі «блекаути». Наприклад, у Києві ДТЕК зменшило кількість таких «щасливих» будинків втричі – з 1500 до 500.
2. Якщо майже всі генеруючі потужності належать державі, чому ми стільки платимо за електрику? Собівартість її на атомних станціях копійчана, а люди платять космічні суми.
Собівартість виробництва електроенергії на атомних станціях зовсім не така низька. Вона включає в себе не лише витрати на генерацію (саме це часто мають на увазі під собівартістю), але й багато інших витрат, таких як обслуговування і ремонт обладнання, заробітна плата працівників, витрати на ядерне паливо, передачу електроенергії магістральними та розподільними мережами, адміністрування, податки тощо.
Реальна собівартість виробництва електроенергії значно вища і становить понад 7,50 грн за кіловат*годину. Та населення платить значно менше. Фіксована ціна для населення становить 4,32 грн за кіловат*годину, що значно менше реальної собівартості, та, за заявою міністра енергетики, цей тариф не планують переглядати до травня 2025 року. Утримання тарифу забезпечується за рахунок дотацій з державного бюджету та компенсацій від комерційних споживачів.
3. Який зараз дефіцит електроенергії? Скільки нам не вистачає?
У звичайний спокійний період без високого споживання нам майже вистачає тієї електроенергії, що генерується трьома українськими АЕС. Проте її категорично не вистачає для того, щоб покрити пікові години. Наразі пікове споживання становить 11-12 тисяч МВт, а взимку може досягати 18 тисяч МВт, і дефіцит складатиме 9 тисяч МВт. Для прикладу, взимку 2022-2023 років дефіцит складав 3 тисячі МВт, тобто втричі менше.
4. Чому нам не вистачає енергії? Хто ж її споживає, окрім населення, якщо майже всі металургійні, хімічні та інші енергоспоживаючі підприємства зруйновані або знаходяться на окупованих територіях?
З початком повномасштабної війни значна частина великих промислових підприємств, які були основними споживачами енергії, дійсно була знищена або припинила працювати. Водночас знищений та захоплений обсяг потужностей генерації набагато більший.
ТЕС складали майже третину української електрогенерації, майже всі вони знищені, як і більшість ГЕС (вони складали 10%). Одна тільки Каховська ГЕС давала 334 МВт, а загальна потужність знищених ТЕС та ГЕС складала 9200 МВт. Захоплена росіянами Запорізька АЕС генерувала 6000 МВт. Також постраждали об’єкти відновлюваної енергетики, такі як сонячні та вітрові електростанції (на 2500 МВт).
Це значно зменшило нашу здатність генерувати достатню кількість електроенергії для потреб населення. До того ж деякі блоки працюючих АЕС повинні перебувати на плановому ремонті для заміни відпрацьованого ядерного палива.
5. Якщо проблема в зруйнованих джерелах електрогенерації, то чому ж тоді відбуваються відключення в областях, де руйнувань не було?
Енергетична система України є єдиною і взаємопов’язаною. Електроенергія не залишається в області, де вона була вироблена, а розподіляється по всій країні через «спільний котел». Це означає, що електроенергія з різних генераційних об’єктів надходить у єдину систему, а потім розподіляється між регіонами в залежності від потреб. Таке централізоване управління забезпечує рівномірний розподіл ресурсів і стабільність енергопостачання.
Укренерго розраховує ліміти споживання для кожної області на основі її потреб і можливостей системи. Відключення відбуваються для балансування навантаження і запобігання перенапруження системи, що могло б призвести до аварій.
6. Як в умовах такого дефіциту Україна сьогодні може експортувати електрику до інших країн?
Відповідь тут однозначна – Україна електроенергію не експортує. Звідки тоді ж взялися ці цифри нібито експорту? Фізично ми є частиною європейської енергосистеми. Це означає, що електроенергія може переміщатися між країнами-членами цієї системи. Наприклад, електроенергія може пройти через нашу систему з Румунії до Польщі. Вона не піде через Словаччину та Угорщину, а обере найкоротший шлях через українські електромережі.
Якщо до України зайшло за якийсь час 100 МВТ*год, а вийшло 20 МВт*год, то чи значить це, що Україна експортувала ці 20 МВт*год? Ні, не значить. Це значить те, що наша країна пропустила транзитом 20, а імпортувала 80 МВт*год. На поточний момент Україна не експортує електроенергію через власний дефіцит. Натомість ми імпортуємо електроенергію з Європи, щоб покрити власні потреби, особливо в періоди пікового споживання. Це допомагає стабілізувати нашу енергосистему і забезпечити електропостачання для населення.
7. Якщо так легко отримати електроенергію з Європи, то чому ми тоді не можемо імпортувати увесь необхідний дефіцит?
Кількість електроенергії, що імпортується, обмежується не стільки її ціною, скільки пропускною здатністю електричних мереж. Сьогодні вона складає 1,7 тисяч МВт, і може бути збільшена максимум до 2 тисяч МВт. Увесь дефіцит це аж ніяк не може покрити.
8. Що можна встигнути зробити до зими, аби поліпшити становище?
Відновлення генерації у великих обсягах, які були знищені під час війни, до зими неможливе. Держава зосереджує зусилля на ремонті ТЕС і ГЕС, а також на закупівлі з ЄС обладнання, що було у вжитку (Європа активно позбувається своїх ТЕС та ГЕС, тому таке обладнання цілком реально знайти). Будівництво нових блоків АЕС є довгостроковим завданням і не може бути виконано за короткий час.
Одним із рішень є впровадження децентралізованих газопоршневих електростанцій, які забезпечують додаткову генерацію та можуть бути швидко встановлені. Завдяки їх великій кількості та відносно маленькому розміру цей варіант може не тільки допомогти частково покрити дефіцит, а й вирішити проблему руйнування генеруючи потужностей через російські обстріли. Направляти на кожну з таких маленьких децентралізованих електростанцій свій «Кинджал» агресору сенсу не буде. Ну а якщо раптом прилетить – поруч можна доволі швидко запустити ще одну таку само.
Безумовно, важливо також впроваджувати енергозберігаючі технології і підвищувати ефективність використання енергії. Чим менше ми будемо витрачати електроенергії – тим меншим буде її дефіцит, і меншими за тривалістю будуть «блекаути» цієї зими.
9. Чи є вже конкретні реалізовані проєкти для покращення енергетичної ситуації?
Деякі проекти вже реалізовані. Наприклад, у Хмельницькому функціонує мережа генераційних газових установок, яка дозволила місту мати стабільне електропостачання навіть під час «блекаутів». Але таких проєктів наразі недостатньо для вирішення проблеми на загальнодержавному рівні.