«Школярам розповідали, що Курщина та Кубань – це Україна». Чи справді держава готувала суспільство до захоплення території РФ?
Українські шкільні підручники роками виховували дітей у дусі територіальних претензій до Росії, повідомило у власному Telegram-каналі одне з найбільших пропагандистських видань РФ «РИА Новости». Не лише Курська область, а ще низка регіонів із Кубанню включно нібито оголошувалися школярам «своїми». «Фарватер.Схід» розібрав, що у цьому кейсі є правдою.
Ще зі шкільних підручників діти дізнаються про те, що нібито українські землі входять до складу Російської Федерації в Курській, Білгородській, Воронезькій областях та на Кубані, пише у Telegram-каналі «РИА Новости».
«Україна ще 2016 року в підручниках для шкіл позначала Курську область і низку інших російських регіонів як свої, розповів «РИА Новости» представник Центру протидії ідеології нацизму Херсонського педуніверситету Шашков», – зазначалось в дописі, що підкріплювався відео із фрагментами пояснень «історика».
– Книжка для школярів «Руйнуємо міфи» як українську карту надає Кубань, Слобожанщину, куди входить і Льгов, і Курськ майже, і Старий Оскол. Ми можемо сказати сміливо, що Україна зараз пожинає плоди ось цих ось уроків. І фактично, людям навіяли, що вони справжні власники цих земель і спадкоємці тих, хто жив на цих землях. Українські бойовики, які зараз воюють у Курській області, вважають, що ця земля окупована Росією в якомусь там столітті.
Передовсім, українські шкільні підручники з географії, історії та інших предметів, що стосуються територіального поділу, завжди відповідають міжнародно визнаним кордонам держави. Жодні території, що належать Російській Федерації, не позначаються як частина України в навчальних матеріалах.
Книга «Руйнуємо міфи», на яку посилаються російські пропагандисти, не є шкільним підручником. Вона взагалі не має жодного стосунку до шкільної програми. Видавництво «Український пріоритет», що випустило цей твір Михайла Лукінюка, наголошує, що книга в першу чергу для україністів, істориків, викладачів вишів, аспірантів та студентів. Хоча зазначається, що і учням старших класів, хто цікавиться правдивими історіями України й Росії в їх взаємозв’язку, було б корисно з нею ознайомитись.
Йдемо далі. У книзі немає ані згадки про претензії України на будь-які території, які не належать їй згідно чинного законодавства та міжнародних договорів. У главі про міф із «прирізання Леніним Україні кількох російських областей» Лукінюк посилається на «автора статті у поважному московському журналі В. Коваленка». Той зазначав, що «якщо проводити російсько-український кордон строго за етнічною ознакою, – тоді до України відійдуть половина Брянської, Курської та Білгородської областей, майже вся Воронезька й Ростовська області, Краснодарський край повністю та Ставропольський край частково».
Тобто йдеться виключно про гіпотетичний варіант установлення кордону відповідно до етнічного складу населення. І лише в контексті того, що нібито Україні несправедливо передали російськомовні регіони. А карта на обкладинці ілюструє саме етнічний склад населення на певних територіях. А от щодо територіальних зазіхань, то позиція автора книги безапеляційна:
«Безліч кривавих конфліктів, які упродовж століть незмінно супроводжували всі спроби переділу територій, призвели до того, що зараз на Землі, напевно, вже немає сусідніх (і не тільки!) держав, які за бажання не могли б висунути одна одній якихось претензій. Та, нарешті, в людства вистачило здорового глузду, аби зрозуміти, що позитивного рішення в цьому питанні просто нема і що навіть сама постановка цих питань виводить лише на один шлях – шлях самознищення».
Таким чином, повідомлення російських пропагандистів є черговим фейком, що направлений на дискредитацію України в очах міжнародної спільноти. Задля того, аби відволікти увагу від власної агресії та виправдати свої дії, російська пропаганда намагається викликати недовіру до держави Україна, яка нібито роками планувала вторгнення до РФ і захват її територій.