Гренландія в якості приманки: як легітимізують окупацію через «подвійні стандарти»

Одне слово, вимовлене не тим, кому його приписали, — і в інформаційному просторі народжується «сенсація» про подвійні стандарти ООН. На пресконференції Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша журналіст згадав Гренландію, але прокремлівські медіа швидко перетворили цей приклад на нібито офіційне порівняння з Кримом і Донбасом — із далекосяжними висновками про «легітимність референдумів» і «упередженість» організації. «Фарватер.Схід» розбирався, як саме слово з запитання «переїхало» у відповідь і чому ця підміна працює навіть тоді, коли стенограма говорить протилежне.

29 січня 2026 року в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку відбулася пресконференція Генерального секретаря Антоніу Гутерріша щодо пріоритетів на 2026 рік. У блоці запитань і відповідей журналіст поставив запитання про принцип «права народів на самовизначення» — спершу навівши приклад Гренландії, а потім перевівши розмову на тему Криму й Донбасу.

Саме тут і з’явилася точка входу для маніпуляції. Слово «Гренландія» прозвучало в репліці запитувача — як приклад у формулюванні запитання:

Дякую, Генеральний секретар, за вашу доповідь. Як було сказано раніше, у випадку з Гренландією Організація Об’єднаних Націй, поряд із принципом територіальної цілісності, вірить у право народів на самовизначення. Чи вважає ООН, що право на самовизначення застосовується до Криму та Донбасу?

Але російські державні та афілійовані з ними ресурси почали подавати справу так, ніби це вже позиція самого Гутерріша — мовляв, для Гренландії самовизначення «працює», а для Криму й Донбасу — «ні». Із цієї підміни швидко виросла готова пропагандна конструкція: «подвійні стандарти», «упередженість ООН», «легітимність референдумів», «Крим — назавжди» та паралельно — дискредитація Організації Об’єднаних Націй як інституції.

Що насправді сказав Гутерріш і чого він не казав

Якщо відкинути шум і подивитися на скелет події, там усе доволі прозоро. Запитання було «зшите» з двох частин: у першій звучала Гренландія, у другій — Крим і Донбас. Натомість відповідь Генерального секретаря стосувалася саме українських територій та юридичної позиції ООН щодо них. Його ключовий меседж зводився до того, що за висновком юридичної служби ООН принцип самовизначення не застосовується в контексті Криму й Донбасу, а визначальним є принцип територіальної цілісності України. Жодних міркувань про Гренландію як «порівняльний приклад» у відповіді не було.

Ми провели дуже цікаві дискусії з цього приводу. І є два принципи, які є надзвичайно важливими. Перший принцип – територіальна цілісність держав. Інший принцип – самовизначення народів. Але самовизначення народів має низку вимог. Отже, його визначення має низку вимог. І після дуже ретельного вивчення нашим Управлінням з правових питань, ми дійшли висновку, що принцип самовизначення не застосовується до ситуації в Криму та на Донбасі. Отже, в цій ситуації переважає принцип територіальної цілісності України.

Це важлива різниця, яка для пропаганди дуже незручна. Бо коли ООН говорить мовою права про окупацію, суверенітет і територіальну цілісність, кремлівській версії «референдумної легітимації» бракує міжнародної «офіційної печатки». Саме тому медіа намагаються цей штамп домалювати — хоча б через ілюзію: ніби ООН сама провела порівняння й відмовила одним у тому, що нібито дозволила іншим.

Як працює підміна

У таких історіях інколи достатньо одного руху — як у фокусника. Беремо слово, яке прозвучало в запитанні, і переносимо його в уявну репліку спікера. Запитання й відповідь зливаються в один абзац, а читач отримує не те, що було сказано, а те, що йому хотіли нав’язати.

У нашому випадку це слово — «Гренландія». Воно було в репліці журналіста. Але прокремлівські ресурси зробили вигляд, що воно було в юридичній позиції Генерального секретаря ООН. Далі використовується типовий шаблон: «якщо ООН дозволяє одне для Гренландії, то чому забороняє для Криму?» — хоча ООН нічого такого не «дозволяла» у цій відповіді. Порівняння — вигадане, але емоційно привабливе: воно виглядає як «викриття лицемірства», навіть якщо тримається на підміні.

Один із найяскравіших прикладів — матеріал Радіо Sputnik від 2 лютого 2026 року. Там у підводці фактично стверджується, що Гутерріш «заявив» про відсутність права на самовизначення у жителів Криму та Донбасу «на відміну від населення Гренландії». Ця формула звучить так, ніби Генеральний секретар ООН прямо протиставив два випадки й провів межу «кому можна, а кому ні». Але це і є ключова підміна: у реальній стенограмі «Гренландія» — частина запитання журналіста, а не висновок ООН чи слова Гутерріша. У подачі Sputnik межа між запитанням і відповіддю стирається, а на місце сухої юридичної формули підставляється політичний підтекст: «нас дискримінують».

Другий показовий приклад — News.ru (11 лютого 2026 року), де тему розкручують через скандальну рамку й емоційну оцінку на кшталт «найбільша ганьба для ООН». Там уже працює інший прийом: замість того, щоб сперечатися з правовою позицією, читачеві пропонують готове обурення, підперте цитатою політика і зібране докупи як нібито «самоочевидна несправедливість». У такому форматі «Гренландія проти Криму та Донбасу» перетворюється на мем, який легко поширюється: його не треба перевіряти, він уже «все пояснює». І знову — основа та сама: слово із запитання підміняє сенс відповіді.

Навіщо це Кремлю

Цей трюк не про географію й точно не про Гренландію. Він про легітимацію окупації через зміну рамки.

Перший шар — «юридична інверсія». У відповіді ООН звучить: самовизначення не застосовується до Криму й Донбасу, а пріоритет має територіальна цілісність України. У прокремлівському викладі це перетворюють на історію про «відмову народу в праві на самовизначення», після чого додають міфологію «референдумів» і тезу «питання закрите». Це не просто інтерпретація — це підміна правової логіки пропагандистським сюжетом.

Другий шар — «подвійні стандарти». Навіть якщо читач не знає деталей міжнародного права, йому пропонують просту моральну картинку: «одним можна — іншим ні». Така картинка нівелює нюанси й знецінює юридичні аргументи.

Третій шар — «атака на арбітра». Коли ООН не підтверджує кремлівську версію, організацію оголошують «керованою Заходом» і «упередженою». Це зручна стратегія: якщо арбітр не визнає твій гол, можна заявити, що арбітр «куплений», і вивести розмову з поля правил у поле лояльності.

Які наслідки має така підміна

Для внутрішньої російської аудиторії подібні історії працюють як «пояснювальна модель світу»: міжнародні інституції нібито ворожі, отже їхні висновки можна не визнавати. Це цементує підтримку агресивної політики й виправдовує анексію як «справедливу відповідь на несправедливий світ».

Для міжнародної аудиторії (особливо там, де Sputnik та подібні майданчики позиціонують себе як «альтернативну точку зору») ефект інший: розмивається чіткість формулювань. Люди запам’ятовують не правову позицію ООН, а яскравий мем «Greenland vs Crimea». А меми живуть довше за факти.

Для української аудиторії, зокрема в умовах втоми та постійного інформаційного тиску, ризик — у підживленні сумнівів: «якщо навіть ООН не послідовна, то, може, правда десь посередині».

Ця історія — показовий приклад того, як пропаганда створює «докази» не з фактів, а з монтажу: достатньо перенести одне слово із запитання в уявну відповідь, стерти межу між репліками — і юридична позиція ООН перетворюється на міф про «подвійні стандарти», який зручний для легітимації анексії та дискредитації міжнародних інституцій.